21 червня на Apple TV+ завершився перший сезон комедійно-драматичного серіалу «Таємниці пустелі» з Патрицією Аркетт у головній ролі. У цій рецензії розмірковуємо над тим, чому тутешній сюжет виглядає натужно та не спроможний подарувати хоч якісь емоції глядачу.
Жанр комедія, драма
Режисер Джей Роуч
У ролях Патриція Аркетт, Руперт Френд, Крістін Тейлор, Метт Діллон, Бред Гарретт
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Ідеальне життя Пеггі Ньюман завершилось у той момент, коли на порозі її розкішного будинку з’явились агенти Управління по боротьбі з наркотиками. Її чоловіка Денні відправили за ґрати, а сама Пеггі перетворилася на наркозалежну працівницю тематичного парку у стилі Дикого Заходу.
Не в змозі впоратись з нещодавньою втратою матері, жінка намагається протистояти не тільки внутрішнім демонам, але й молодшим брату і сестрі. Останні мають намір припинити фінансову підтримку та продати мамину хату, розташовану прямо посеред мальовничої каліфорнійської пустелі.
У пошуках додаткового заробітку головна героїня вирішує стати приватним детективом: ось у неї вже знайшлася і справа, що може принести добрячий гонорар. Для здійснення задуманого Ньюман знайомиться з невдачливим детективом Брюсом Гарві та укладає з ним угоду. Однак під час розслідування на шляху Пеггі постійно виникатимуть труднощі, через що вона часто потраплятиме у скрутне становище.
«Таємниці пустелі» писалися і створювалися жіночим колективом — Ненсі Фічман, Дженніфер Гопп-Гаус та Кеті Форд. Перші дві працювали над серіалами «Медсестра Джекі» та «Грейс і Френкі», а остання відома завдяки роботі над комедією «Міс Конгеніальність» та культовими «Відчайдушними домогосподарками». Зі спільного в усіх цих проєктах відзначаємо те, що їх основними дійовими особами були жінки, і нова робота авторок не стала виключенням.
Однією з ключових проблем шоу стає те, що Пеггі Ньюман у виконанні неперевершеної Патриції Аркетт — відверто неприємний персонаж, якому не виникає жодного бажання співпереживати.
І хоч би як Аркетт не намагалася надати чарівності своїй героїні, її поведінка та вчинки викликають суцільну неприязнь. Пеггі схожа на Вероніку Марс у віці на метадоні, бо така сама гостра на язик і переконлива блондинка, та одночасно на Чарлі Кейл з «Покерфейсу», бо теж завжди тягне цигарку до рота і не має ліцензії детектива.
При цьому вищезгадані персонажі існували у вертикальних, або навіть вертикально-горизонтальних сюжетах, а от «Таємниці пустелі» воліє бути суто горизонтальним, що передбачає якусь глобальну інтригу.
Але такої тут не знайти, тому що детективна складова вписана ніби для галочки: формально вона базується на пошуку зниклої дівчини, яка з’являється у парі флешбеків, на тому й все. Замість того, щоб становити якусь цікаву загадку для глядача, ця сюжетна лінія відходить кудись на периферію оповіді. Поряд з нею співіснує арка з продажем копії картини Пікассо, але вона виглядає геть сміховинно.
Зважаючи на інтонаційну невизначеність історії, важко визначити, на кого це розраховано та коштом чого автори намагаються зацікавити аудиторію. Адже з комедійно-драматичними гойдалками у творців теж не все гаразд.
За вісім епізодів тривалістю у пів години серіал змушує лиш декілька разів посміхнутися, а от перейнятися тугою нещасної Пеггі за померлою матір’ю точно не вийде.
Треба відзначити, що створювали проєкт не тільки жінки. Постановкою займався Джей Роуч, котрий працював над трилогією про Остіна Паверса та двома фільмами про нещасного Гейлорда Факера у виконанні Бена Стиллера, що став одним з місцевих продюсерів. Та навіть солідний досвід роботи у комедійному жанрі не допоміг Роучу витягти з наявного матеріалу щось справді дотепне чи смішне. Майже завжди дійсно кумедні моменти виявляються заслугою Патриції Аркетт.
Усі персонажі-чоловіки — суцільні невдахи та йолопи. І це при тому, що чоловічі партії дісталися відомим і, зрештою, непоганим акторам. Такий підхід можна вважати вдалим, якби це було хоч трохи дотепно обіграно.
Але ні. Метт Діллон в образі чоловіка головної героїні абсолютно нічим не запам’ятовується. Комік Бред Гарретт майже не покидає стіни офісу і не має жодної можливості проявити себе. А про карикатурного героя Руперта Френда з дурнуватою зачіскою та сумнівним епізодом із відрізаним пиптиком взагалі краще не згадувати.
У результаті «Таємницям пустелі» майже нічого запропонувати глядачу: з них не вийшло ні якісної комедії, ні тим паче детективу чи драми. Це серіал, який сам не розуміє свого призначення. На початку другого епізоду є сцена, де Пеггі Ньюман захоплюється красою квітки кактуса. Шкода, що ця історія не готова надати такі ж приємні відкриття, нехай би вони й крилися у простих дрібницях.