Нарешті геймери дочекалися Starfield. Попри багато позитивних відгуків, гра виявилася неоднозначною. Ми ще працюємо над класичним оглядом Starfield, а поки зробили цей. Насамперед розглянемо технічні особливості гри, проаналізуємо геймплей, оптимізацію, пошукаємо баги, протестуємо продуктивність з компонентами AMD. Спробуємо дати відповідь на запитання «Чи варто купувати Starfield на релізі?».
Зміст
Перед тим, як почнемо тестувати нову забавку, познайомимо читачів з тестовим стендом. Такий собі комп’ютер з категорії «прогресивний» на базі найпотужнішої відеокарти AMD Radeon.
Характеристики ПК:
Майже топовий ПК від AMD, здавалося б, що може піти не так? Насправді гра виявилась вимогливою і навіть такому потужному системному блоку в деяких моментах було не просто.
Готові профілі налаштування графіки в Starfield передбачають обов’язкове масштабування. Навіть Ultra пресет використовує динамічну роздільну здатність і FSR 75%. Для любителів «чистого» 4K доведеться вручну виставляти потрібні налаштування, прибираючи ці набридливі опції.
Тестували Starfield в роздільній здатності Full HD, Quad HD та Ultra HD з налаштуваннями графіки Low, Medium, High, Ultra, Ultra Native (без FSR). Цікаво, що гра аж надто бавиться з динамічною роздільною здатністю, невже це хитрий спосіб лінивих розробників уникнути проблем з оптимізацією? Навіть так проблеми з продуктивністю залишаються, адже від RX 7900 XTX очікувалось значно більшого.
Звісно, гра працює на Play Station 5 стабільніше. Не забуваймо, що частенько впираємось в можливості 12-ядерного AMD Ryzen 9 7900, а не відеокарти. Це проявляється не лише в роздільній здатності Full HD. Отримати стабільні 120 чи 144 FPS можливо хіба що на мінімальних налаштуваннях графіки. Процесор в деяких сценах навантажується на 50%, що вражає.
Оперативної та відеопам’яті потрібно не надто багато. В 4K Ultra Native гра вимагала трохи більше ніж 10-11 ГБ VRAM і 12 ГБ RAM. За умови, що у фоні майже нічого не було запущено.
Використання звичайного профілю Ultra (FSR 75%) зменшує споживання VRAM до 9-10 ГБ. Можна впевнено констатувати, що гра комфортно себе буде почувати з 8-10 ГБ відеопам’яті, головне, щоб продуктивності чіпа було достатньо. Більша частина пам’яті RX 7900 XTX просто «стояла в стороні».
Будемо відвертими – графічна складова Starfield майже не просунулась відносно найкращих проєктів 2015-2016 років. Гра не має чим вражати, ті, хто грав у вимогливі відеоігри 8 років тому не буде здивований новинкою від Bethesda. Хіба що розчарований, адже за скільки часу прогресу майже непомітно.
Головна графічна проблема гри – текстури. Чималий розмір (116 ГБ) не гарантує, що забавка буде тішити гравця якісно проробленим світом. Вже на першій локації можна знайти безліч об’єктів, які виглядають так, наче їх скопіювали з гри для PlayStation 2.
Обличчя NPC, головний персонаж, зброя, більшість об’єктів – це все має добрий вигляд, за рідкісними винятками. Хоча об’єкти не першого плану в більшості випадків погано намальовані. Після таких ігор, як Star Wars Battlefront 2017, DOOM 2016, Assassin’s Creed Unity 2014 новенький Starfield зовсім не дивує.
Інший нюанс – FSR та вимушене масштабування. Забавка пропонує зниження роздільної здатності для всіх автоматичних профілів графічних налаштувань. Підіймати якість рендера до 100% доводиться вручну. Сама технологія FSR тут працює не ідеально. Наприклад, в The Callisto Protocol недоліків майже непомітно, особливо в профілі Quality.
На деяких об’єктах добре помітні недоліки згладжування в профілі Medium та Low, та використання FSR є майже обов’язковим для цієї гри. Високі вимоги змусять всіх власників відеокарт середнього класу йти на компроміс у вигляді динамічної роздільної здатності.
Серйозних багів в грі небагато. Більшість з них не заважитиме проходити сюжет та досліджувати світ. На початку гри персонаж відмовився одівати шолом, а зробити це було потрібно в обов’язковому порядку, допомогло лише перезавантаження гри.
Деяка фізика в грі реалізована примітивно. Наприклад, анімації персонажів. Герой виконує паркур надто швидко і нереалістично, без жодної інерційності, хоча в цілому переміщення по світу відчувається не так погано.
Тіло персонажа повертається так швидко, як користувач крутить камерою. В деякі місця неможливо пройти, а колізія залишає бажати кращого.
Герой проходить наскрізь через чимало предметів, нога може провались в об’єкт або інших NPC, іноді це може викликати трясіння камери. Після десятків годин гравець або звикне до такого, або почне ігнорувати подібні моменти. В будь-якому випадку розробникам ще є над чим працювати.
Стрільба пошкоджує об’єкти та текстури нереалістично, неправильно. Постріли залишають випадкові кратери, як і промисловий лазер. Якісні відеоігри 20-річної давності мають кращу увагу до подібних деталей.
Це ж стосується таких ефектів як вибухи. Вони реалізовані, м’яко кажучи, на трійку. Вибухи «плоскі» і виглядають дешево. Вибуховий об’єкт просто зникає, не залишаючи кратера чи пошкоджень на поверхні.
Керування кораблем в космосі досить казуальне, до нього легко звикнути за 30 секунд після того, як герой сів за штурвал. Механіка проста і примітивна, нагадує мобільну гру Galaxy on Fire 2, яка була випущена понад 15 років назад. В цілому цей підхід непоганий, адже сподобається широкій аудиторії. Та хотілося б кращих візуальних ефектів з такими високими системними вимогами.
До того ж буріння руди на початку гри виглядає аж надто простим і не вимагає жодних вмінь, як це було в Galaxy on Fire 2. Тут гравцю потрібно було контролювати процес добування корисних копалин цікавим способом, що вимагало трохи старань.