«В армії та IT є дещо схоже — постійно треба розвиватись», — розповідає боєць 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» з позивним «Гімлі». До повномасштабного вторгнення він працював тестувальником, будував кар’єру в IT і, як це не дивно, вчився військовій справі. Коли розпочалась війна, хлопець одразу став до лав Сил оборони — але навіть в армії продовжив працювати з технологіями.

Редакція ITC розповідає, як робота в ІТ допомагає «Гімлі» на службі та чому він рекомендує цивільним вже зараз шукати місце в армії.

З дитинства цікавився військовою справою

Я народився у багатодітній родині медиків: нас троє братів, я — наймолодший. Наше дитинство не було заможним, часто хотілося кращого життя. Старший брат пішов стопами батьків і став терапевтом, а середній, старший за мене на 10 років, вирішив змінити родинну традицію й обрав спеціальність, що дозволила йому розвиватися в ІТ.

Після університету він почав працювати в ІТ, і я зрозумів, що це може забезпечити стабільне майбутнє. Тому я також обрав факультет комп’ютерної інженерії. Старший брат на той момент уже закінчив університет та інтернатуру й також пішов в ІТ.

Цікаво, що в 9 класі я хотів вступати до Одеської військової академії. Батьки мене відмовили, але зрештою все одно доля повернула мене до військової справи.

Якщо у вас є бажання та мотивація, але немає досвіду, в Азові навчать всьому необхідному для подальшої служби. Заповнюй анкету за посиланням.

Перша робота — допомагати брату

Не можу сказати, що серйозно ставився до навчання. Відвідував тільки ті лекції, де викладачі дійсно були цікавими. Все інше закривав на рівні «щоб не виключили з університету». На другому курсі почав працювати на фрілансі: допомагав старшому брату з проєктами. Один з них був пов’язаний з медициною — це онлайн-платформа для тестування медиків «КРОК». На той момент не було жодного ресурсу, де всі тести були зібрані в одному місці. Мій брат створив сайт з нуля: фронтенд, бекенд. Там можна було онлайн складати ці тести.

Я допомагав йому з простими задачами, а потім ми разом розвивали цей проєкт. Потім я використав його як дипломну роботу, думаю, що він досі існує.

Після університету шукати постійну роботу було нелегко: це був 2019 рік, розквіт IT, джуніори не особливо були потрібні. Влаштувався мануальним тестувальником в одеську компанію, вирішив рік там пропрацювати, щоб набратися досвіду і шукати далі. План спрацював — з часом рекрутери самі почали на мене виходити.

Дізнатись інформацію про особливості вступу і служби в лавах «Азову», анонси вишколів, лекцій, спеціалізованих заходів можна тут.

Весь час готувався до війни

Під час навчання жив у гуртожитку, потім винаймав квартиру з дівчиною та другом. Я не був типовим студентом — мене не особливо цікавили тусовки. Займався парусним спортом, боксом, бігав. Потроху вчився військовій справі — з дитинства цікавість не пройшла, хоча навіть близьких друзів серед військових не було.

У 2021 році я вже не сумнівався, що буде війна. Не знав, у якому масштабі, але ми з друзями збиралися, обговорювали плани на різні сценарії. Були варіанти — мобілізуватися або діяти партизанськими методами, якщо ворог одразу висадиться в Одесі.

Напередодні 24 лютого ми з друзями вчергове ходили до тиру, тренувалися. А вранці мене розбудила дівчина і сказала, що почалася війна. Ми тоді жили біля будівельного майданчика, тож я спочатку подумав, що це щось упало, не повірив.

Речі вже були частково зібрані, за дівчиною приїхав її брат, і вони поїхали. А ми з друзями зібралися на заздалегідь домовленій квартирі, обговорювали подальші дії. Намагалися мобілізуватися через ТЦК, але всюди був бардак, людей не приймали, стояли величезні черги.

«Азов» – не ТЦК. В бригаду приймають лише вмотивованих добровольців. Заповнюй анкету за посиланням та доєднуйся до підрозділу.

Тоді ми зв’язалися з військовими, з якими познайомилися у тирі. Вони запросили нас до них і декілька діб пробули з ними, а потім потрапили до Одеського ТРО.

Туди приймали лише людей із бойовим досвідом, ми збрехали, що він у нас є. Нам повірили, тому що в нас була якась снаряга — на фоні інших ми виглядали ще підготовленими.

Я пробув у ТРО місяць: чергував на блокпостах, вокзалах, патрулював вулиці. Але ми хотіли воювати.

Папери на переведення підготували за декілька днів

Тим часом розгорталася ситуація в Маріуполі. Я слідкував у соцмережах за командирами «Азову», був підписаний на Богдана Кротевича. Одного дня він опублікував пост, що їм потрібна допомога, і вони набирають людей.

Я разом із друзями подав заяву, і буквально за кілька днів ми отримали папери на переведення. Наша компанія з чотирьох людей виїхала до Запоріжжя, де формувався загін, який мав йти на деблокаду Маріуполя. Так я потрапив в «Азов».

Перші дні були дуже стресові: постійно прибували різні люди, часто абсолютно цивільні. На десять людей лише один мав реальний бойовий досвід. Нам пощастило, бо з нами був хлопець, який служив в «Азові» ще під час АТО, і багато чого нам розповів.

Декілька тижнів тривала активна підготовка. Якщо порівнювати з ТРО, різниця була колосальна. В ТРО приходили вмотивовані люди, але часто старші. В «Азові» ж більшість — молоді хлопці з шаленою мотивацією. Всі рвалися на бойові, хоч ще й не знали, що це таке.

Пам’ятаю свій перший бойовий виїзд на Запорізькому напрямку. Нас направили на ділянку, де відбувався жорсткий танковий прорив, де стояла наша Нацгвардія. Їхали ротою, заїжджали жовтими автобусами. Дорогу обстрілювали, але ми змогли доїхати до місця. Працювала артилерія, ми набилися в підвал — це було єдине укриття. Було страшно, але разом ми підтримували одне одного і йшли вперед.

Якщо ти прийняв рішення приєднатись до «Азову»  — ти отримаєш повноцінний супровід: від анкети до початку служби.

Я ще жодного разу не пошкодував, що пішов до «Азову».

Якби довелося обирати ще раз, зробив би те саме.Моя військова спеціальність — кулеметник. Але з часом командири дізналися, що я працював в ІТ, і почали пропонувати мені розвиватися в інших сферах. Я допомагав зі зв’язком на своєму напрямку, і мене перевели в розвідку. Зараз я командир взводу радіорозвідки.

Такі кейси для «Азову» — звичайна справа. Людей намагаються ставити на посади згідно з їх навичок і знань. І це дуже круто працює. Моя головна мотивація — це довіра командирів. Посада зобов’язує мене розвиватися, мені дали великий кредит довіри. І я не хочу підвести командира і побратимів.

Виходь зі своєї зони комфорту, доки в неї не увійшли з «триколорами» і «зетками».

Планую повернутися до ІТ після перемоги

Між моєю посадою в ІТ та армії є одна спільна риса — постійний розвиток. Потрібно постійно розбиратися у новому, вдосконалювати процеси. В армії це особливо важливо, адже тут від цього залежать життя.

Наприклад, ми мали пост для збору інформації про ворога, де бійці постійно сиділи під антенами. Ці антени могли виявити, і позиція була дуже небезпечною. Ми знайшли спосіб автоматизувати процес, щоб бійці могли працювати дистанційно, що значно підвищило безпеку. Це дозволило нам розташувати пости ближче до лінії фронту.

Мені подобається займатися цим. Я навіть думав залишитися в армії після перемоги, але це можливо лише за умов, що армія запропонує конкурентні з ІТ умови.

Наприклад, зарплату, за яку можна забезпечити сім’ю, дружину, кота якогось. Якщо так буде, то, можливо, я залишусь, але поки планую повернутися до ІТ після перемоги.

Хлопцям, які ще не служать, я б радив шукати хороше місце. Все одно багато з вас будуть мобілізовані. Нещодавно до нас приходив чоловік, хотів вступити в підрозділ, але його не відпустила дружина. А нещодавно дізнався, що його мобілізували в рандомний підрозділ через ТЦК, де все може бути далеко не так добре, як у нас.

Ворог безжалісний до дорогих тобі речей. Тож дій, щоб не втратити.