Нещодавно обговорення ядерних ударів становило суто умоглядний інтерес. Але божевільний 2022 відірвав людство від мрій про світле високотехнологічне майбутнє і повернув в епоху великомасштабних воєн у Європі та реальної ядерної загрози. Труп Імперії Зла повстав з труни у вигляді зомбі – росії, у чомусь божевільнішій та огиднішій, ніж її імперський попередник.
Ядерна зброя – не абстрактне зло, а конкретні технічні засоби ураження. Знання про них хоч і не зменшує їхньої жахливості, але дозволяє зрозуміти з чим ми маємо справу.
Зміст
Відповідно до назв, тактичні озброєння дозволяють досягти локальних цілей на полі бою, а стратегічні – змінити картину протистояння радикально кшляхом знищення великих скупчень озброєння та живої сили супротивника, військових та інфраструктурних об’єктів, інших великих цілей.
Ця класифікація умовна та нечітка – вона враховує потужність ядерного заряду, тип засобів ураження та дальність іхнього застосування. Існує умовний поділ за потужністю – боєголовки до 50-100 кілотон відносять до тактичної зброї. Так, у сучасних умовах бомба гарматного типу «Малюк» потужністю до 18 кілотонн, котру скинули на Хіросіму, може вважатися тактичним засобом.
Інша відмінність – засоби доставки. До тактичних зазвичай відносять артилерійські снаряди великого калібру, а також крилаті ракети наземного, морського або повітряного базування. Простіше кажучи, все те, що ми в Україні маємо сумну нагоду спостерігати у звичайному, неядерному варіанті. Класичні авіабомби, хоч і перебувають на озброєнні країн та навіть активно розробляються, але мають менший пріоритет та більш обмежену сферу застосування – головна роль належить ракетам.
До стратегічної ядерної зброї відносять балістичні ракети шахтного, мобільного та морського мобільного базування, а також озброєння стратегічних бомбардувальників. Більшість російського ядерного потенціалу належить до сухопутних комплексів, США ж, у свою чергу, воліють використовувати підводні човни.
Секретність у цій сфері не дозволяє скласти вичерпний перелік найменувань, показників та потужності російського тактичного ядерного озброєння. Проте відомо про кілька типів артилерійських снарядів і ракет.
Боєприпаси з ядерною боєголовкою застосовують у калібрах 152 мм, 203 мм і вище. Великий калібр пов’язаний з особливістю ядерного заряду, що потребує певної маси бойової частини. Існують ядерні снаряди для гаубиць та САУ “Мста-С/Б” або “Гіацинт-С/Б”, “Піон”, “Малка”, а також для 240-мм міномета 2С4 “Тюльпан”.
Потужність артилерійських снарядів складає до 3 кілотонн. Їхнє застосування створює зону ураження у кілька квадратних кілометрів, знищуючи техніку та живу силу та створюючи можливість для прориву фронту. Застосування ускладнює радіаційне зараження та зона дії у безпосередній близькості від власних військ противника.
Усі оперативно-тактичні ракетні комплекси на озброєнні Росії мають можливість запуску та номенклатуру ракет із ядерною бойовою частиною. Сюди відносяться моделі починаючи з музейної 2К1 «Марс» 1950-х років (втім, уламки схожих ракет вже знаходили у зоні бойових дій) і закінчуючи нині звичайними «Іскандерами» або «Точками».
Це набагато більш руйнівна зброя потужністю у десятки кілотон та дальністю в сотні кілометрів. Ураження ракетою може охопити зону в 15-25 км (орієнтовні значення).
Військово-морський флот росії має на озброєнні торпеди та глибинні бомби, що здатні нести ядерний заряд, а також оснащений пристосованими для цього крилатими ракетами різних типів. Точні дані з цього питання недоступні, але серед можливих носіїв є «Калібри» та різні радянські ракети Х. Більш потужні та дальні засоби уравження належать до стратегічних засобів.
Відповідно до міжнародних договорів, Росія зобов’язана не використовувати ядерні заряди на надводних кораблях. Також у 2000-х роках з озброєння, нібито, було знято ядерні торпеди. Але ми всі знаємо як росія ставиться до договорів, а про сучасне оснащення флоту інформації у наявності небагато.
Ракетні війська стратегічного призначення росії налічують сотні комплексів та тисячі балістичних ракет малої, середньої та високої дальності. Станом на 2017 рік відомо про такі кількості:
Ракети Р-36М2 «Воєвода» мають дальність польоту до 16 000 км і доставляють до цілі термоядерний заряд у 10 мегатонн з точністю до 500 метрів на відстані до 11000 км.
PC-24 «Ярс» – новітній російський стратегічний ракетний комплекс, оснащений ракетами з бойовою частиною, що розділяється, з блоками індивідуального наведення загальною потужністю 300-500 кт, що доставляють заряд на 12 000 км з точністю 150 м.
У ВМФ стратегічну ядерну зброю несуть понад 11 підводних човнів, що сукупно мають понад 800 ракет. Стратегічний ядерний флот представлений шістьма ракетоносцями. Вони оснащені ракетами Р-29Р, Р-29РМУ2 та Р-30 «Булава».
Триступенева рідинна балістична ракета Р-29РМУ2 «Синева» несе на відстань до 11 000 км до 10 бойових блоків індивідуального наведення потужністю 100 кт кожний, або 4 блоки індивідуального наведення по 500 кт з посиленими засобами протидії ПРО. Заряд доставляється з точністю 200 метрів.
Твердопаливна балістична ракета Р-30 «Булава-30» з дальністю 9300 км і відхиленням не більше 350 м здатна нести 6-10 бойових блоків по 100-150 кт.
Ракетами з ядерною боєголовкою можуть бути обладнані винищувачі, такі як Су-34, Іл-38, Ту-142, Ту-160 і Ту-95 та надзвуковий бомбардувальник Ту-22. Залежно від типу ракет, досягаэться ураження з відривом від кількох сотень до 8000 км. Як носії можуть використовуватися ракети Х-101, Х-555 та інші радянські вироби типу Х.
Стратегічні бомбардувальники, відповідно, відносять до стратегічних засобів ураження. Попри те, що вони несуть відносно малопотужні крилаті ракети малої дальності, носій може швидко переміщуватися на значні відстані. Один бомбардувальник вважається однією стратегічною одиницею незалежно від кількості ракет.
У контексті ядерної зброї прийнято багато говорити про радіаційну загрозу в той час, коли цей фактор пураження є досить небезпечним, але далеко не основним. За часів перших ядерних випробувань та випадків реального застосування в Японії про нього навіть не знали.
Радіаційний вплив ядерного вибуху поділяється на проникаючу радіацію та радіоактивне зараження. Іонізуюче випромінювання складається з гамма-променів (фотонів з високою енергією) та нейтронів. Випускається протягом перших секунд вибуху та поширюється від його епіцентру на 2-3 км (у разі вибуху в повітрі поглинається атмосферою, проте ефективно на великій висоті у розріджених шарах).
Проникаюче випромінювання викликає зворотні та незворотні зміни у матеріалах і живих тканинах. Нейтронні заряди, в яких воно є основним фактором ураження, сконструйовані для максимального ураження живої сили.
Від гамма-випромінювання захищають метали (залізо, низькозбагачений уран, свинець – останній ще й не випромінює вторинну гамма-радіацію під впливом потоку нейтронів). Нейтрони розсіюють та поглинають водень, літій, бор. Ефективно знижують їх проникнення вода, пластмаса, бетон, ґрунт, дерево (йдеться про шари близько 10 см й більші).
Радіоактивне зараження викликане великою кількістю радіоактивних речовин, що підіймається у повітря. Вони заражають місцевість у напрямку руху хмари речовини (радіоактивний слід). Зараження діє довгостроково, цей чинник залежить від періоду напіврозпаду речовин. Так звані «брудні» заряди спеціально заражають місцевість. Проте вплив різко зменшується у перші години після вибуху. Території відносно мало заражаються вибухами малої потужності (наслідки чорнобильської аварії триватимуть ще багато років, тоді як у Хіросімі зараження давно себе вичерпало).
Радіаційне ураження максимально активна у перші години після вибуху. У великій кількості воно призводить до променевої хвороби, аж до смерті. Послаблюють радіацію товсті шари щільних матеріалів, ґрунт, вода, бор, свинець.
Основна дія ядерної зброї – сила вибуху, що багаторазово, у десятки та сотні разів, перевищує ураження будь-якою конвенційною зброєю. Застосування навіть одного малопотужного артилерійського заряду еквівалентно масованому довготривалому обстрілу площи.
Всі, напевно, бачили кадри знищеної порівняно невеликим зарядом Хіросіми. Звичайно, це місто складалося здебільшого з дерев’яних будівель, але документальні кадри цдають уявлення про руйнівну силу ядерного вибуху на великому просторі. Надлишковий тиск 2160-3600 кг/м² (0,22-0,36 атм/0,02-0,035 МПа) руйнує і серйозно ушкоджує будь-які будівлі, крім спеціально укріплених. Єдине укриття від ударної хвилі – спеціально спроєктовані сховища. Багато місць, що є безпечними при звичайному обстрілі не будуть такими при ядерному.
Не менш страшний фактор – світлове ураження, яке включає тепловий, видимий та ультрафіолетовий спектр. Максимальна температура світлової області становить 5700–7700 °C. Світловий імпульс триває від частки секунди до кількох десятків секунд і припиняється після досягнення температури 1700 °C. Неважко уявити його наслідки.
Простіше кажучи, наслідки ударної та світлової дії на звичайні будівлі – у кращому випадку, стіни, що встояли, та повне вигоряння всередині ы навколо. При застосуванні артилерійських снарядів з бойовою частиною 1-3 кілотонни наслідки не такі масштабні і вищім є шанс вижити – однак така зброя, як правило, застосовується на порівняно незахищених ділянках фронту на передовій, скупченням техніки та живої сили.
Електромагнітний фактор ураження — короткотривалий електромагнітний імпульс виводить з ладу електротехніку. Іонізація атмосфери в зоні ураження також перешкоджає поширенню радіохвиль. Ефект може бути використаний для виведення з ладу ППО, ПРО та інших систем стеження без безпосереднього ураження.
Найбільший ефект досягається при підриві заряду на висоті понад 30 км. Вибух на висоті близько 100 км не має вирішального впливу на малочутливі прилади, але може вивести з ладу засоби зв’язку та наведення в радіусі десятків кілометрів.
При цьому електроприлади виходять з ладу безповоротно — неекранованих провідниках виникає напруга, прямо пропорційна довжині провідника, що веде до пробою. Особливо страждає обладнання, пов’язане протяжними кабелями – електропідстанції, кабельні (не оптоволоконні) мережеві з’єднання.
Ефективно протидіяти атаці балістичними ракетами можуть масштабні системи протиракетної оборони, такі як національна ПРО США. Початок її створення покладено законом, ухваленим Конгресом у 1999 році та схваленим президентом Клінтоном.
Система національної ПРО складається із сотень розміщених на території США ракет-перехоплювачів PLV, радіолокаційних станцій далекого попередження, десятків супутників. Під дію НПРО підпадає не лише територія США, а й Великобританія та низка союзників, які розмістили у себе її елементи. Для поширення своєї ПРО США 2002 року вийшли з договору про обмеження систем протиракетної оборони.
Важливим елементом захисту є комплекс GBMD (Ground-Based Midcourse Defense) – єдиний, здатний перехоплювати міжконтинентальні балістичні ракети. Комплекс засобів ураження, супутників і радарів здатний вражати космічні цілі в будь-якій точці на земній кулі, проте список цілей входять тільки моноблочні (що не розділяються) балістичні ракети. Нині комплекс складається із десятків ракет-перехоплювачів.
Багатофункціональна інформаційно-керуюча система морського базування здатна перехоплювати балістичні ракети малої та середньої дальності. Вона складається з РЛС AN/SPY-1, зенітних керованих ракет SM-2 та SM-3 та автоматизованих систем бойового управління.
Комплекс THAAD перехоплює заатмосферні ракети середньої дальності. Складається з пускових установок, РЛЗ та командного пункту. Протиракети масою 900 кг вражають балістичні ракети на висоті до 200 км за рахунок кінетичної енергії (боєголовки в них немає). Вважаються особливо ефективними проти ракет Р-17 і Скад (у боротьбі з останніми добре проявили себе в Іраку). За відкритою інформацією, на озброєнні перебувають десятки комплексів.
Комплекс MIM-104 “Patriot” здатний протистояти тактичним ракетам малої дії. Модернізований «Patriot» PAC-3 окрім зенітних ракет MIM-104 наділений і протиракетами ERINT.
Нейтралізація ядерного заряду звичайними засобами ураження не несе ризику ядерного вибуху. Щоб спрацював заряд, необхідно створити внутрішный тиск, достатный для переведення заряду у надкритичний стан, чого неможливо досягти засобами зовнішнього ураження. Також ядерні боєголовки оснащуються запобіжними системами, що запобігають вибуху у небажаних умовах. Максимальна небезпека від збитої ядерної ракети – зараження місцевості радіоактивними ізотопами.
Тактичні ядерні удари наносяться тими самими засобами, що і звичайні – великокаліберною артилерією та ракетами (навряд чи слід говорити про застосування авіаційних бомб у сучасних умовах). Відповідно, і способи протидії їм аналогічні.
Ефективно збивати артилерійські снаряди людство ще не навчилося, спосіб протидії артилерії – знищувати самі артилерійські системи. Із застосуванням західних РСЗВ та гаубиць, а також засобів повітряної та космічної розвідки статистика знищення російських гармат пішла угору, проте кількість великокаліберних гаубиць супротивника все ще обчислюється сотнями.
У протиракетній обороні Україна досягла значних успіхів, навіть маючи лише засоби ППО, що не призначені для боротьби з крилатими ракетами. Такі системи, як IRIS-T і NASAMS, надають більше можливостей для боротьби з ракетами – але їх критично не вистачає, йдеться про одиниці комплексів.
Тактика росії останнім часом полягає у завданні саме масованих ударів різними засобами ураження, що знижує шанси успішної роботи малої кількості ППО та ПРО. Ось чому першочерговим завданням є отримання якнайбільшої кількості західних комплексів та зарядів до них, а також додаткових засобів виявлення. Системи «Patriot» могли б допомогти проти балістичних ракет малої дальності, але про їхнє надання нічого не відомо.
Говорячи про стратегічні ракети середньої та великої дальності, слід констатувати неможливість боротьби з ними без наявності розвиненої системи ПРО, подібної до тієї, що є у США. Але й у цьому випадку можливості обмежені. Через високу швидкість після запуску у засобів ПРО є час близько двох хвилин для нейтралізації ракети. І ймовірність перехоплення тим менша, що більше запусків здійснено.
На жаль, росія має значний ядерний запас, який можна порівняти з кількістю боєголовок у всіх держав NATO. Йдеться про кілька тисяч одиниць – з огляду на руйнівну силу ядерних ударів простіше вважати, що йдеться про нескінченну кількість.
Єдиним по-справжньому ефективним способом протидії ядерній загрозі є недопущення запусків ракет, у тому числі внаслідок ударів по пускових установках, сховищах та транспорту. Зробити це для США та їхніх союзників на порядок простіше, ніж боротися з наслідками запусків.
Усі російські ядерні заряди зберігаються централізовано у відомих сховищах. Їхні списки та карти розташування можна знайти у відкритих джерелах, а розвідки мають дані про їх точну кількість і розташування. Невідомо, що відбувається у підземних комплексах, але будь-які спроби транспортування зарядів одразу ж будуть виявлені. У такому разі удари по них повинні бути негайними – не відомо, куди саме планується ядерний удар. Технічні засоби для такого запобігання запускам є у США та інших країн у достатку.
Більшість експертів та причетних осіб вважають ймовірність застосування росією ядерної зброї вкрай низькою – але ніхто не вважає її нульовою. Питання настільки важливе, що навіть мінімальну ймовірність не можна ігнорувати.
Цивілізований світ обов’язково має запобігти спробам застосування ядерної зброї або відповісти у разі її застосування. Протилежне означатиме крах світової системи безпеки та початок ядерних перегонів. Будь-яка країна вважатиме володіння ядерною зброєю єдиною гарантією безпеки та прагнутиме її отримати.
США та інші країни на рівні глав держав публічно дали зрозуміти й, напевно, довели до російського керівництва непублічно, що будь-яка спроба застосування ядерної зброї матиме жорстку відповідь. При цьому Джейк Салліван, радник з національної безпеки президента Джо Байдена, спеціально вказав, що йдеться про будь-яку спробу бойового застосування ядерної зброї – щоб не залишалося ілюзії, що трошки все ж можна, якщо обережно.
Генерал Бен Ходжес, колишній глава контингенту США в Європі, попередив про нищівний удар у відповідь у разі застосування ядерної зброї. Наприклад, це може бути знищення чорноморського флоту чи його баз.
Колишній глава ЦРУ Девід Петреус описав можливу відповідь на ядерний удар росії наступними словами: «Ми відповіли б, очоливши колективні зусилля НАТО, які знищили б усі звичайні російські сили, які ми можемо побачити та ідентифікувати на полі бою в Україні та в Криму, і кожен корабель у Чорному морі».
Колишні державні діячі створюють публічний канал комунікації з громадськістю та відкритий формат звернення до кремля, описуючи можливі, але не точні варіанти дій у відповідь на ядерний удар росії. Офіційні особи не можуть докладно коментувати такі дії, щоб не надати інформацію про плани ворогові та обмежуються лише загальними заявами. При цьому більшість спікерів та експертів сходяться на тому, що удар у відповідь, швидше за все, буде не ядерним, але максимально чутливим.
Україна має вкрай обмежені засоби протидії ядерній загрозі – їх практично немає. Чинні ППО збивають великий відсоток крилатих ракет, але для ядерної катастрофи на значній площі достатньо однієї пропущеної. Критично важливо нарощувати потенціал ППО та ПРО сучасними технічними засобами, вкрай бажано отримати системи рівня «Patriot».
Громадяни також обмежені у засобах захисту: у разі ядерної атаки допоможуть найміцніші та найглибші сховища. Найрадикальніший вихід – залишити країну. Але слід пам’ятати, що саме паніки, страху та втечі добивається від нас ворог. Розмови про ядерну зброю більшою мірою є психологічною операцією. Хоча не можна повністю виключити жодних дій керівництва росії, яке багато разів робило провальні для себе кроки та перебуває у відчаї через неможливість перемогти у війні проти України.