Всупереч злетівшому з рейок шаленого потягу гучних провалів, який щедро годує ниття в інтернеті відбірним filet mignon з трюфельним маслом, ігрова індустрія, в цілому, почуває себе досить добре. Проте логіка, цифри, та аналітика ніколи не будуть таким же милими нашому серденьку як емоційні кричалки чи пожежа в сараї (звісно ж “зажравшогося”) сусіда.
Офтоп: Трішки музички для настрою. Врубай і читай.
Зміст
“Якщо досить часто повторювати велику брехню, люди в неї повірять”
Сучасні алгоритми соціальних мереж переважно сфокусовані на залученості аудиторії. Контенту потрібні перегляди, аби заробити на рекламі. Для переглядів потрібні лайки (чи дизлайки), та коментарі.
Для генерації лайків (чи дизлайків), та коментарів потрібен контент який чіпляє за живе. Потрібен контент, ненависть до якого цікаво буде смакувати. Гнів, агресія, трайбалізм, та наша внутрішня жага до зловтішання стали плідною землею для маніпуляцій з медіа алгоритмами.
З’явився новий, унікальний підвид блогерів. На сцену вийшли рейджбейтери. Колесо сансари набрало обертів. Проблема лиш в тім, що реальний світ не завжди цікавий та емоційний. А отже його необхідно підганяти під певні рамки, аби продовжувати насолоджуватись переглядами.
І чим більше ми дивимось подібний контент, тим більше алгоритм соціальної мережі нам його підсовуватиме. Тим глибше стає кроликова нора. Тим тісніше стає інформаційна бульбашка. І тим скоріше ми починаємо вірити в велику брехню.
Навіть тут, серед врівноваженої, освіченої, та прагматичної аудиторії ІТС я дедалі частіше зустрічаюсь з нічим не підкріпленим ствердженням про “раньше біло лудше”. Але ж, якщо вже навіть шановна аудиторія ІТС схиляється до такої прикрої думки, то може воно і не бульбашка зовсім?
Може за останню декаду дійсно не виходило ігор, вартих хоча б іржавої копійчини? Це ствердження досить просто перевірити. А найпростіший метод перевірки — кинути оком на ігри, які отримували почесне звання гри року. Арбітражною “мірялко” я обрав The Game Awards.
Чому? Бо цього року буде десята церемонія нагородження. А десять це красиве, кругле число.
Dragon Age: Inquisition не найкраща гра BioWare. Це навіть не найкраща гра в серії.
Проте BioWare сьогодення та BioWare десять років тому це зовсім різні студії. І так, навіть не найкраща робота студії десять років тому почесно зайняла перше місце на церемонії нагород.
Чи були у гри проблеми? Так. Перший акт беззаперечно знищував наснагу грати в гру далі. Проте, якщо його просто тихенько пробігти і не зачищати кожну локацію, то гра відкриватиметься, а історія та персонажі заграють новими фарбами.
Претенденти: Bayonetta 2, Dark Souls II, Hearthstone, Middle-Earth: Shadow of Mordor
Гра року особисто для мене: Titanfall
Усі ми дорослі люди. А отже часу на ігри у нас з кожним роком все меньше і меньше. Саме цьому довжина гри для мене є величезним мінусом. В мене просто немає змоги проходити проєкти на 60+ годин.
Попри це, третій відьмак є однією з трьох ігор які я повністю пройшов не зважаючи на довжину. Так не за тиждень. І навіть не за місяць. Але основна сюжетна лінія, побічні квести, полювання на монстрів, та сюжетні доповнення назавжди залишаться в моїй пам’яті.
Претенденти: Bloodborne, Fallout 4, Super Mario Maker, metal gear Solid V: The Phantom pain
Гра року особисто для мене: The Witcher 3: Wild Hunt (перша з трьох ігор в які я всадив понад 120 годин бувши дорослим)
Клон Team Fortress 2? Можливо. Одна з найтоксичніших ігрових спільнот? Ні, але близько. Ранговий режим де граєш не в гру, а в одну й ту саму МЕТА кожної катки? Однозначно так.
Але, не зважаючи на все це, на релізі в Overwatch було до біса весело грати. Навіть зараз, не зважаючи на те, як її маскували блізи, гра залишається одним з моїх guilty pleasures. А що ще потрібно від хорошої гри?
Та й вклад Overwatch в розвиток індустрії дорослих розваг важко переоцінити. А за розвиток… кхм, технологій від мене завжди однозначний палець вверх.
Претенденти: Doom, Inside, Titanfall 2, Uncharted 4: A thief’s end
Гра року особисто для мене: Dishonored 2
В потужності свіч недалеко втік від калькуляторів та холодильників на яких чомусь дуже полюбляють запускати DOOM. Уявіть як в мене впала щелепа, коли на цьому масюсінькому екранчику я запустив одну з найкрасивіших ігор спроміж тих, які бачили мої маленькі, червоненькі оченятка.
Так, хороший арт дизайн та стилізація личать відеоіграм набагато краще ніж фотореалізм. Навіть так, візуальний стиль це ледь не останнє, за що можна відзначити Легенду Зельди. Ключовим аспектом — принаймні для мене — є геймдизайн. Саме тут нінтендівскі хлоп’ята розгулялись не на жарт.
Гра не тримає гравця за руку. Натомість вона дає конкретні цілі, та перешкоди. Як їх вирішувати (і чи вирішувати взагалі) обирає сам гравець. Я вважаю підхід “fuck around and find out” ідеальним для ігор в відкритому світі. В ідеальному світі я б навіть прибрав усі квестові маркери, залишивши лиже журнал та знаки на дорогах, як це було в Моровінді.
Але підхід нінтендо де ти сам відкриваєш вежі, досліджуєш хайрул через бінокль, та ставиш мітки там, куди тобі цікаво йти все ж є значно кращим за булшіт з активностями від ЕА.
Претенденти: Horizon Zero Dawn, PUBG, Persona 5, Super Mario Odyssey
Гра року особисто для мене: Prey
Я знаю досить багато людей, які без зайвої думки оберуть старенькі екшени про Кратоса. Як на мене, важливу роль в цьому виборі відіграватиме ностальгія. Чому я так думаю? Свого часу я в старих годачів не грав. Пробував пограти відносно недавно, але не зайшло взагалі. І річ не у тім, що це не мій жанр. Просто в цьому сегменті ірор моє серденько завжди буде битись в унісон зі Смертю з Дарксайдерів, Данте з Devil Мay Cry, та Данте з Dante’s Inferno.
А от перезапуск 2018-го року влучив в самісіньке яблучко. Чому?
По-перше, в грі приємна, камерна, та напрочуд цікава сюжетна лінія. Гра бере колоритними персонажами та цікавими для молодих батьків темами.
По-друге, в грі є сокира. І не просто сокира, а чи не єдина зброя з відеоігор, яка не просто виглядає, а відчувається важкою та потужною.
Претенденти: Assassin’s Creed: Odyssey, Celeste, Spider-Man, Monster Hunter: World, Red Dead Redemption 2
Гра року особисто для мене: Kingdom Come: Deliverance (друга з трьох ігор в які я всадив більше 120 годин будучи дорослим)
Це, напевне, єдина гра зі списку про яку я не можу нічого розповісти. Я в неї не грав. Мене не дуже цікавить тема самураїв у відеоіграх, а отже секіро свого часу я просто скіпнув.
Тому використаю це місце для того, щоб нагадати людям про кілька чудових ігор з 2019, яких ви не побачите в номінаціях:
1. Outer Wilds
Претенденти: Control, Death Stranding, Resident Evil 2, The Outer Worlds, Super Smash Bros: Ultimate
Гра року особисто для мене: Untitled Goose Game
Якщо вже давати цій грі за щось нагороду, то тільки за тек як майстерно вона розділила інтернет на два табори. The Last of Us: Part II це або шедевр на віки, або лівацьке лайно. Іншого не дано.
В мене немає проблем з історією та персонажами в грі. Смерть Джоела дала грі відчутну рухаючу силу. Завдяки їй кампанія дійсно мала певну емоційну вагу. Еббі виглядала нормально, враховуючи умови в яких вона росла. Сам меседж гри, як на мене, досить застарілий. Є чимало творів, які краще розкривають динаміку помсти. Але і поганого про сюжет сказати не можу. Він є. Він передає те, що задумували автори. І, судячи з продажів, він непогано працює.
Проте гра мені скоріше не подобається, ніж подобається. Цей ігролад не для мене. Я не хочу грати з обмеженими ресурсами в грі, яка більше розрахована на динамічний екшен, ніж на стелс.
Я не розумію, чому металева сокира ламається після чотирьох ударів. І мені не цікаво аб’юзити скрипти ботів, бо це є єдиним оптимальним рішенням для проходження рівнів. Абсолютний нуль креативности в дизайні локацій.
Претенденти: Animal Crossing: New Horizons, Doom eternal, Final fantasy VII Remake, Ghost of Tsushima, Hades
Гра року особисто для мене: Соромно це визнавати, але таки Кіберпанк. Не зважаючи на брехню проджектів, гра вийшла (неочікувано) хорошим рельсовим шутаном.
It takes Two це чудова гра яка подарувала нам з дружиною незабутні емоції. Якщо ви шукаєте гру, яка може зацікавити далеких від відеоігор людей — проведіть цей час разом на диванчику з контролерами керуючи неперевершеною парочкою виснажених від життя чоловічків.
Претенденти: Deathloop, Metroid Dread, Psychonauts 2, Ratchet and Clank: Rift Apart, Resident Evil VIIIage
Гра року особисто для мене: Guardians of the Galaxy
Елден це не тільки другий проєкт “фромів”, який отримав гру року. Це цілий соціальний феномен який привернув увагу гравців до відносно нішевого та умовно хардкорного жанру “соулзлайків”.
Як і більшість моїх улюблених ігор, гра базується на філософії fuck around and find out. В елдені настільки багато зброї, чарів, обладунків, самонів, та різних “бімб”, що перелік того чудового що у грі є нагадуватиме славнозвісний діалог зі “Страх та ненависть у Лас Вегасі”.
Цікаво що попри усе це різноманіття Елден так і не став моєю грою року. Він не став навіть моїм улюбленим соулзом.
Річ у тому, що фроми намагались відкусити надто великий куш пирога відкритих світів. Наповнити його контентом на такому ж рівні як в Bloodborne чи Dark Souls 3 просто неможливо. От ми й отримали повторення рівня демонічних руїн та загубленого Ізоліту з Dark Souls 1 в масштабах цілої гри.
Претенденти: A Plague Tale: Requiem, God of War Ragnarok, Horizon Forbidden West, Stray, Xenoblade Chronicles 3
Гра року особисто для мене: Total War: Warhammer III
Ось ми й дійшли до третьої гри в яку дорослий (все ж умовно, хіба ні?) дядько вгатив понад сто годин. Технічно, гра має усі плюси елдена в плані дослідження, різноманітності, та доступності чималої кількості знарядь хаосу.
На купу з тим в грі є цікавий сюжет, пам’ятні персонажі, та відкритий світ в якому майже немає філлер контенту.
Браво, Ларіани. Просто Браво!
Претенденти: Без шансів. А якщо серйозно, то Alan Wake 2, The Legend of Zelda: Tears of the Kingdom, Spider-Man 2, Resident Evil 4, Super Mario Bros. Wonder
Гра року особисто для мене: Baldur’s gate III
Крінжове шоу яке дивляться виключно заради трейлерів Нагородження відзнаками за досягнення в ігровій індустрії цього року ще не відбулось.
Але ігри то вже повиходили.
На мою думку, серед номінантів можна буде побачити:
Переглянувши весь списочок здивувався навіть я. За останні десять років хороших ігор виходило значно більше ніж збереглося в пам’яті.
Але ж кругом повісточка!!1!!11адин!
А де це кругом?
Не конкордом єдиним, як то кажуть.
Серед призерів та номінантів можна за вуха притягнути хіба “ластуху” та “вейка”. І не тре починати про ведмедя з Брами Бальдра. 10 років тому ця сценка була б просто приколом, який цікаво розповісти друзям.
Навіть у 2024 з хороших ігор які скоріше за все номінуватимуться з “павєсточкою” нема “опше ніц”.
Але ж кругом франшизи та рімейки!!1!!11адин!
Так. І?
Річ у тому, що так було завжди. На “денді” я грав в Алладіна, Бетмена, Чіп та Дейла, та Короля Лева. Якщо персонажі продають копії, то чому видавцям вартує від них відмовлятись? Та навіть якщо сиквели та рімейки це зло, то серед тримачів нагороди GOTY п’ять нових “айпішок”.
Так, я рахую відьмака новою “айпішкою”, адже зі стареньким невервінтером відьмаком дикий гін не має майже нічого спільного. Звісно ж крім історії. Але давайте будемо відвертими. Більшість людей вперше почули історію Геральта саме в The Witcher 3: Wild Hunt.
Ба більше, останнім часом розробка ігор спростилась. На сцену виходить чимало інді студій та соло розробників. Чи ж не стануть ковтком свіжого повітря такі ігри як Rimworld, Cult of the Lamb, Hades, Undertale та Project Zomboid?
Але ж студії сиплються наче карткова хатка, а з ветеранів індустрії не залишилось майже нічого!!1!!11адин!
Так. І?
Я розумію, що прикро спостерігати за тим як самі себе закопують блізи, ЕА, та біовар. Але і їм на зміну приходять нові та сміливі CD Projekt, Larian Studios, та From Software.
Завершуючи допис я хотів би провести невеличку голосовалку. Яка гра, на вашу думку, стане грою 2024 року? Напишіть в коментах свій варіант.
