Я досі пам’ятаю, як у 2003-му чи 2004-му році вперше побачив той простий блакитний інтерфейс. Усе було так інтуїтивно: завантажив, зареєструвався, додав друга — і ось ти вже чуєш його голос. Для мене, тодішнього комп’ютерного ентузіаста, який збирав свій перший ПК із б/у запчастин і пишався 256 МБ оперативки, Skype був справжнім проривом. Це ж подумайте: дзвонити за кордон безкоштовно! У той час, коли кожна хвилина телефонного дзвінка до родичів в іншій країні могла коштувати цілий статок, а про відеозв’язок ми тільки мріяли, дивлячись фантастичні фільми. І тут — бац! — маленька програмка руйнує всі бар’єри.
А ще ті перші відеодзвінки — піксельна картинка, де ледве видно обличчя, але ти все одно в захваті, бо це ж майбутнє, яке прийшло до твоєї кімнати! І той момент, коли в 2005-му чи 2006-му я підключив вебкамеру — стару Logitech.
Але знаєте, що мене найбільше вразило в історії Skype? Те, як він виріс із маленького стартапу, де люди сиділи в тісному офісі в Таллінні й пили пекельні коктейлі після роботи, до гіганта, якого купували за мільярди. От уявіть: кілька технофанатів, які до того зробили Kazaa (о так, я качав музику через нього, визнаю!), беруть і створюють щось, що змінює світ. Без величезних бюджетів, без пафосних офісів у Кремнієвій долині — просто ідея, P2P-технологія і бажання зробити спілкування доступним. І воно спрацювало!
Мільйони людей по всьому світу кинулися завантажувати Skype, і він став частиною нашого життя — від студентських чатів до серйозних бізнес-дзвінків.
Звісно, потім почалися проблеми. Спочатку eBay купив Skype за шалені гроші, а потім не знав, що з ним робити. А коли Microsoft узяв Skype під своє крило, я спочатку зрадів — думав, що тепер усе буде ще крутіше, інтеграція з Windows, усе таке. Але замість цього ми отримали громіздкий додаток, який із кожним оновленням ставав дедалі складнішим. Де поділася та простота, заради якої ми його полюбили? Чому замість легкої «дзвонилки» я тепер бачу якусь кашу з emojis, Stories і ще купи непотрібних функцій?
А скандали — о, це окрема тема! Коли Сноуден розповів про PRISM, я сидів і думав: «Серйозно? Мій улюблений Skype, який я вважав таким собі цифровим острівцем свободи, тепер шпигує за мною?». Це був удар нижче пояса. Хоча, якщо чесно, ми — ентузіасти, завжди знали, що безплатний сир буває тільки в мишоловці. Але все одно було прикро.
І ось тепер, у 2025-му, коли я читаю, що Skype остаточно йде на спочинок, у мене подвійні почуття. З одного боку, сумно — це ж ціла епоха, яка закінчується. Я досі можу згадати звук вхідного дзвінка Skype, що досі звучить у голові. З іншого боку, розумію, що світ змінився. WhatsApp, Zoom, Telegram — усі вони взяли щось від Skype і пішли далі. Але давайте визнаємо: без Skype їх би не було в тому вигляді, який ми знаємо. Він був першим, хто показав, що інтернет може об’єднувати людей через голос і відео, і за це я завжди буду йому вдячний.
Тож прощавай, старий друже. Ти був революціонером, легендою, частиною моїх комп’ютерних пригод. І хоч зараз я пишу це з ноутбука, сидячи в месенджерах нового покоління, десь у глибині душі я все ще чую той звук. Спочивай із миром, Skype — ти заслужив своє місце в цифровій історії!
