Компанія OceanGate Expeditions, яка створила сумнозвісний батискаф «Титан», призупинила свою діяльність та всі ділові операції. Ймовірно, колишні пасажири субмарини тепер по-справжньому усвідомили, на який ризик наражалися, а трагедію родичів загиблих ніщо не зможе компенсувати. Але якими є шанси цих людей у можливому судовому процесі проти компанії? Експерти розповіли про потенційні ускладнення.
«Судовий процес малоймовірний, якщо компанія не спотворила інформацію про безпеку підводного апарату. Інакше це класичний приклад прийняття ризику. Справи зазвичай не порушуються, якщо немає розумних шансів на успіх», – вважає Річард Дейнард, видатний професор Школи права Північно-Східного університету США.
Професор права Соня Ролланд каже, що подання позову може не відбутися з іншої причини:
«Навіть якщо припустити, що юридичні питання, що стосуються відповідальності, можуть бути вирішені, це може не мати значення, якщо репутаційний удар, завданий компанії, призведе до її фінансового краху. Немає сенсу позиватися до компанії, яка не має фінансових ресурсів».
Стів Флінн, відставний офіцер берегової охорони та професор політології, пов’язаний з Департаментом цивільної та екологічної інженерії, каже, що судовий процес з цієї нагоди «ймовірно неминучий». Однак Флінн згадує про заплутану юрисдикцію інциденту:
«Тут, у міжнародних водах, одне з місць у нашому світі, де юрисдикція заплутана, а правила та вимоги можуть не діяти. Міжнародні води є таким простором».
За словами одного з користувачів послуг OceanGate в інтерв’ю ВВС, люди, які платили $250 тис. за місце на судні, підписували відмову від відповідальності. У документі смертельний ризик згадувався тричі лише на першій сторінці:
«Ви підписуєте практично повну відмову від прав, у ньому один за одним перераховуються пункти, за якими ви можете померти під час занурення. Отже, ніхто з тих, хто опинився у цій ситуації, не був застигнутий зненацька. Ви всі знаєте, у що вплутуєтесь», — колишній пасажир «Титану» Майк Рейс.
Слід визнати, що клієнти компанії також виявляли легковажність у питаннях, що стосувалися життя та смерті:
«Про цю інженерну частину ми просто гадки не мали. Я маю на увазі, що ви сидите в літаку, не знаючи, як працює двигун», — каже Крістін Дауд, мати Сулеймана Дауда та дружина Шахзади Дауда, які загинули на «Титані».
Але вихід все ж таки є. Професор Дейнард каже, що можна обійти обережності компанії, довівши, що вона вводила клієнтів в оману. Якщо компанія надавала пасажирам неправдиві відомості про безпеку апарату, тоді з’являються підстави для позову.
Зараз багато фактів говорять про те, що OceanGate могла використовувати у своєму підводному човні непридатне для подібних цілей обладнання. Зрештою корабель не був сертифікований – надійного документального підтвердження відповідності нормам безпеки немає.
У 2018 році Уілл Конен, голова комітету з пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій, написав відкритий лист Стоктону Рашу, голові компанії, в якому говорилося, що експериментальний підхід OceanGate може призвести до «катастрофічних» наслідків. Його підписали десятки експертів. По суті ці люди, не знаючи про те, попереджали Стоктона Раша про його власну загибель.
Керівники OceanGate неодноразово зі зневагою відгукувалися про правила. Девід Лохрідж, один із колишніх керівників компанії, подав на неї до суду у 2018 році та під час слухань говорив, що попереджав компанію про «проблеми безпеки та контролю якості» – але був проігнорований, а потім звільнений.
Серед іншого, Девід Лохрідж критикував циліндричну форму апарату, відносно великий ілюмінатор і використання невідповідних матеріалів. З останнім погодився один з експертів комісії, що вивчає інцидент, але дослідження продовжується, офіційні висновки поки не опубліковані.
Джерела: SciTechDaily, BBC, Bloomberg, The New York Times