Паразити, які можуть контролювати та змінювати поведінку своїх «‎господарів» — давно відомі в природі, і одним з найпопулярнішим, завдяки франшизі The Last Of Us, став кордицепс.

Кордицепс — це паразитичний гриб, який має аж 400 різних видів, кожен з яких націлений на певний вид комах (мурахи, бабки, таргани чи жуки). Так само існує ланцетоподібний сисун — гельмінт, що вражає равликів, мурах та травоїдних тварин (і що доведено: в деяких випадках навіть людей).

У ланцетоподібного сисуна доволі складний життєвий шлях: спочатку вони заражають комаху, ховаючись у її черевці та загортаючись у капсулу, щоб захиститись від шлункової кислоти, а далі один з паразитів (трематода) прямує до мозку мурахи та змушує її стиснути щелепу на самій верхівці травинки, де скоріше за все її швидко з’їдять тварини (корови чи вівці, наприклад).

У кишківнику нового господаря захисна капсула розчиняється, і сисуни прокладають шлях собі до печінки через жовчні протоки. Найсміливіший паразит, який пробрався до мозку мурахи, тим часом гине, жертвуючи своїм життям заради існування сородичів.

Ті, хто вижив, харчуються кров’ю нового господаря та відкладають яйця, які виходять з фекаліями тварини. Усе це згодом пожирають равлики, у тілі яких вилуплюються личинки й починають розмножуватися безстатевим шляхом (кількість досягає кількох тисяч). Личинки сисунів виходять зі слизом равликів, а той своєю чергою приваблює мурах, забезпечуючи продовження життєвого циклу.

У своєму дослідженні вчені звернули увагу, що мурахи рідше кусають лист трави за високої температури, і як виявилось, це задумка того самого паразита у мозку, який контролює це своєрідним вимикачем. 

Для експерименту вчені обрали чотири мурашники в лісах поблизу Копенгагена та протягом 13 (не послідовних) днів спостерігали за поведінковими змінами заражених мурах та якою була температура чи відносна вологість протягом доби, коли комахи кусали верхівку трави. (Якимось чином дослідникам вдалось приклеїти кольорові та пронумеровані мітки до підмножини зі 172 мурах для більш ретельного відстеження змін).

Результати підтвердили попередні лабораторні експерименти: інфіковані мурахи з більшою ймовірністю прикріплювалися до верхівки травинки, коли температура була низькою, іноді залишаючись там цілий день, якщо погода залишалася прохолодною. З підвищенням температури мурахи відпускали щелепи й відповзали назад, повертаючись, коли температура падала. Було схоже на те, що печінковий сисун вичікує оптимальних умов, перш ніж увімкнути «режим зомбі» в мозку мурахи.

Автори припускають, що ця стратегія еволюціонувала, тому що вона збільшує ймовірність передачі печінкового сисуна новому травоїдному хазяїну, водночас захищаючи його від потенційно смертоносних високих температур.

Дослідження було опубліковане в журналі Behavioural Ecology.

Джерело: Ars Technica