Pixabay
Гігантські піщані структури на дні Північного моря роками спантеличували вчених. Наразі дослідникам вдалось дізнатись, що вони утворились внаслідок геологічного процесу, який до цього ніколи не спостерігався у таких масштабах.
Сейсмічні дані та зразки гірських пород із північної частини Північного моря, біля узбережжя Норвегії, свідчать, що піщані дюни завширшки у кілька кілометрів потонули багато мільйонів років тому і підняли на поверхню ще більш стародавній, менш щільний мул. Отримані результати можуть дозволити науковцям дізнатись більше стосовно варіантів поховання та зберігання CO₂.
Дослідники багато років знають про ці гігантські піщані кургани, однак досі не мали єдиної думки стосовно їхнього утворення. Висувались ідеї, що ці кургани утворились внаслідок зсувних відкладень, виштовхування пісковика знизу або продавлювання бруду крізь тендітну породу.
Використовуючи тривимірний набір сейсмічних даних північної частини Північного моря та зразки гірських пород, науковці дослідили ці кургани та прилеглі райони. Вони виявили, що ці геологічні структури оточував стародавній розріджений рідкий бруд, що складався переважно з викопних залишків давніх мікроорганізмів.
За хімічним складом ці кургани нагадували піски навколо, що зустрічаються у геологічних відкладеннях, які з’явились пізніше. У деяких місцях пагорби поєднувались з цими пісками через тріщини у породі. У зв’язку з цим дослідники припустили, що пагорби були утворені молодшими пісками, які поринули під стародавній, легший мул. Ці піски відрізняються від звичної геологічної картини відкладень, оскільки стародавні породи зазвичай залягають глибше за молодші відкладення.
«Це відкриття розкриває геологічний процес, який ми раніше не спостерігали у таких масштабах. Ми виявили структури, де щільний пісок поринув у легші відкладення, що спливли на поверхню, фактично перевернувши звичні шари, які ми очікували побачити, і створивши величезні пагорби на дні моря», — зазначає співавтор дослідження, геофізик із Манчестерського університету, Мадс Хуус.
Землетруси або різкі перепади тиску могли призвести до того, що піски стали подібними до рідини, завдяки чому вони легко просучувались крізь тріщини у морському дні і прослизали під тверді ділянки мулу. Дослідники назвали ці піщані пагорби, що осідають на дні, «синкітами», а шари мулу, що підіймаються на поверхню — «флоатитами».
Спочатку науковці досліджували ці пагорби у якості потенційного місця для зберігання CO₂. Однак перш ніж розпочати будь-які роботи зі зберігання вуглецю в цьому регіоні, вченим необхідно зрозуміти, наскільки добре і безпечно цей район може його утримувати.
Результати дослідження опубліковані у журналі Communications Earth and Environment
Джерело: LiveScience