Рідина «стікає» вниз по тектонічних плитах, долаючи відстань у 2900 кілометрів, перш ніж досягає ядра.
І хоча цей процес повільний, за мільярди років він вже сформував нову оболонку — розташовану між розплавленим металом зовнішнього ядра та зовнішньою мантією Землі.
В дослідженні, опублікованому вченими Університету штату Арізона у журналі Nature Geoscience, зазначається, що вода, сягаючи серця планети, запускає хімічну реакцію та утворює новий шар товщиною «кілька сотень кілометрів» (він вважається «тонким» у порівнянні з іншими внутрішніми шарами), який сейсмологи виявили ще кілька десятиліть тому.
«Коли вода досягає межі ядра та мантії, вона реагує з кремнієм, утворюючи кремнозем. Нове відкриття, поряд з попередніми спостереженнями утворення алмазів із води, яка реагує з вуглецем у рідині заліза під екстремальним тиском, вказує на набагато динамічнішу взаємодію ядра та мантії, що свідчить про значний обмін матеріалами», — написав співавтор дослідження Ден Шім.
Це відкриття не тільки покращує наше розуміння внутрішніх процесів Землі, але й свідчить про ширший глобальний колообіг води, ніж вважалося раніше.