23 квітня в кіно стартували покази чергового музичного байопіка — цього разу в поле зору кінематографістів потрапив сам Король попмузики Майкл Джексон. Титульну роль виконав племінник легенди Джаафар Джексон, на підспівуванні — Колман Домінго та Майлз Теллер. То яким постав перед глядачем екранний Майкл, а головне — чи цікаво спостерігати за його неймовірним злетом на Олімп слави — про це і піде мова в нашому огляді.
Жанр біографічна музична драма
Режисер Антуан Фукуа
У ролях Джаафар Джексон, Колман Домінго, Ніа Лонг, Майлз Теллер, Лора Геррієр, Джамал Р. Хендерсон, Тре Хортон, Райан Хілл, Джозеф Девід-Джонс, Кет Ґрем, Джессіка Сула, Лоренц Тейт, Кендрік Семпсон
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb, офіційний сайт
1966 рік, місто Гері, штат Індіана. Стояв погожий зимовий день. Малий Майкл спостерігав у вікно за дітьми, котрі бавилися у сніжки, але йому було не до ігор — суворий батько Джозеф закликав репетирувати виступ разом зі старшими братами. Незабаром хлопці здобуватимуть популярність як бойз-бенд Jackson 5, а між щільними виступами та репетиціями Майкл, у якого так і не було нормального дитинства, отримуватиме щедрі порції батьківського ременя.
Йшов час, надзвичайно талановитий хлопчина подорослішав (але тільки зовні), і захотів піти у вільне плавання — він елементарно виріс з вузьких штанців хлопчачого гурту та зажадав сольної кар’єри. Це буде початком великого і трагічного шляху. Шляху Короля попмузики Майкла Джексона.
І “Майкл” дійсно про початок. Тобто присвячений більш ранньому етапу кар’єри співака. Саме кар’єри. Про його особистість та особисте життя стрічка Антуана Фукуа (“Тренувальний день”, “Праведник”) розповідає вельми неохоче. Щобільше, вона цілком прогнозовано поки що обходить стороною контроверсійні епізоди з біографії Майкла Джексона, позбавляючи його особу належної глибини та виставляючи ледь не святим. Але ключове тут — поки що.
Власне, ще “Богемну рапсодію” (2018), яка і задала тренд на новітні музичні байопіки, що не може вгамуватися і досі, звинувачували у максимальній безпечності та стерильності усі, кому не ліньки. Не бажанні показати, як вони є, і непривабливі сторінки біографії Фредді Мерк’юрі. Натомість історія могла похизуватися як мінімум потужними музичними виступами. Як наслідок, творцям стрічки закидали у несміливості, а сама вона видавалася дорогою обгорткою без необхідного наповнення всередині.
Але зрештою все це не завадило фільму Браяна Сінгера стати касовим хітом, заробивши понад $900 млн у прокаті, та завоювати 4 “Оскари”, зокрема Рамі Малек справедливо отримав статуетку за найкращу чоловічу роль.
От і “Майкл” прямує плюс-мінус тим же максимально безпечним шляхом, недарма ж у проєктів той самий продюсер Грем Кінг. Можливо, масштаби тут відчуваються дещо скромнішими (хоча це скоріше ілюзія), але зумовлено це тим, що історія розрахована на дві повнометражки, про що нам тріумфально повідомляє титр у кінцівці. Цілком імовірно, що усе найдраматичніше Фукуа і сценарист Джон Логан приберегли на потім. І це навіть логічно, адже, наприклад, ті ж звинувачення у розбещенні неповнолітніх спіткатимуть Майкла вже у 93-му, тоді як місцеве оповідання обмежується 88-м.
Менше з тим, незаперечний факт, автори знову ведуть глядача знайомою стежиною типових жанрових тропів. Конфлікт зі шкідливим батьком проходить тонкою червоною ниткою крізь увесь сюжет, але він тримається виключно на харизмі загримованого Колмана Домінго і не те щоб сильно торкає струни душі.
В усьому іншому тримайте притаманний стрічкам такого штибу ритм “галопом по Європах” (певною мірою звідси і випливає змістова поверховість), яскраві музичні номери, культові хіти, світло софітів, аплодисменти, сльози. У цьому конкретному випадку ще й легендарну місячну ходу, символічний томик “Пітера Пена” та симпатичне цифрове шимпанзе, яке наочно показує самотність Джексона та водночас змушує згадати про дивний байопік, присвячений Роббі Вільямсу. Все це безмежно красиво, не сказати, що не захопливо, як треба причесано, прилизано, але відчутно порожньо.
Якщо ж останнє для вас не велика проблема, зокрема у жанрі біографічного музичного фільму (для мене особисто ні, якщо це нівелюється гарним музичним складником), “Майкл” спроможний подарувати чимало задоволення. Запальні танці під Beat It, знімання культового Thriller, виконання Bad в рамках однойменного туру — в ці моменти так і кортить підвестися з крісла та пуститися в танок.
Варто відзначити і виконавців титульної ролі — і малого Джуліано Вальді, дуже артистичний хлопчина, і Джаафара Джексона. Останній, нехай і племінник легенди, візуально не сильно копія свого уславленого дядька. Однак чимдалі розгортається історія, тим менше він скидається на косплеєра і зрештою таки нагадує реального Майкла. Причому це стосується не тільки зовнішності (у кадрі, до речі, присутня ринопластика), рукавиць зі стразами та піджака з лелітками, а й поводження на сцені, фірмових джексонівських рухів, пластики тощо.
“Майкла” рішуче важко порекомендувати тим, хто планує піти у кіно на драматичну історію, що показує реальне життя попкороля під мікроскопом й без прикрас. Тут скоріше проходять по верхах і не більше того. Але як легковажна розвага, пишний музичний кіноатракціон, який ще раз нагадує нам про велич і талант Майкла Джексона, це цілком собі not bad.
Контент сайту призначений для осіб віком від 21 року. Переглядаючи матеріали, ви підтверджуєте свою відповідність віковим обмеженням.
Cуб'єкт у сфері онлайн-медіа; ідентифікатор медіа - R40-06029.