З 15 травня на екранах українських кінотеатрів розгорнеться нова битва за виживання із самою Смертю у черговій, вже шостій, частині культової серії жахастиків «Пункт призначення» з підзаголовком «Родове прокляття». Освіжити у пам’яті спогади про попередні фільми в рамках франшизи ви можете у нашому великому матеріалі, присвяченому до виходу стрічки, а у цій рецензії будемо розбиратися, чи обґрунтована поява новинки на тлі добряче потріпаного концепту, який нещадно експлуатувався попередниками аж п’ять разів.

«Пункт призначення: Родове прокляття» / Final Destination: Bloodlines

Жанр фільм жахів про надприродне
Режисери Адам Стайн, Зак Ліповськи
У ролях Кейтлін Санта Хуана, Тео Бріонес, Річард Гармон, Овен Патрік Джойнер, Ріа Кілстедт, Анна Лоре, Брек Бессінджер, Габріель Роуз, Тоні Тодд
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Студентка коледжу Стефані Реєс мимоволі стала наочним втіленням легендарних рядків «Цей сон, цей сон мені щоночі сниться», адже щоразу бачить перед собою однакову сцену родом з 60-х. А саме —  урочисте відкриття розкішного ресторану, розташованого на височенній вежі, коли трапляється жахлива катастрофа і всі гості закладу гинуть. Серед них і бабуся Стефані Айріс, котра давно веде відлюдницький спосіб життя.

Щоб виявити причини дивного видіння, дівчина відправляється до «божевільної» пенсіонерки. Вона ще не підозрює, що Смерть вже нагострила свої леза, запустила газонокосарки і медичне обладнання, завела автівки й щільно вклала колоди де треба, щоб з їх допомогою покінчити з усіма нахабами, які взагалі не мали з’явитися на цей світ.

Усі без виключення творці «Пункту призначення», яка б частина не постала перед глядачем — явно з тих людей, хто вірить у постулат «якщо помирати, то з музикою». І новачки франшизи Адам Стайн та Зак Ліповськи не стали виключенням: недарма тут провідницьки звучить символічна Ring of Fire Джонні Кеша прямо перед тим, як вогонь спалить дотла безтурботних відвідувачів ресторану.

Вони вирішили не перевинаходити Американські гірки, а просто щедро окропили вагонетки червоненьким та старанно перевірили усі шестерні, щоб без особливих проблем взяти необхідну висоту і з вітерцем прокотитися заданим шляхом. Творчого запалу дуету цілком вистачає, щоб ефектні смерті чергових бовванців виглядали як легковажний горор-атракціон, а не смертельно нудне тортурне порно з безглуздим насиллям.

Якщо відповідальні за сиквел зразка 2003 року люди побоялися вбивати у кадрі запланованого на початках зовсім юного персонажа та були змушені накинути хлопцю кілька років, щоб у підсумку прибити склопакетом 15-річного юнака, то нинішні кінороби ніби кидають їм виклик. Якщо недолугі герої попередніх серій не те що не були уважними, а буквально самі сунули у зашморг свою макітру, то місцева бабця потужно забарикадувалася та файно навчилася розпізнавати присутність кістлявої з косою та її недобрі наміри. «Стерво, я бачу тебе!» — впевнено вигукує вона.

Зрештою, якщо раніше доля практично усіх дійових осіб була вирішена завчасно, то на противагу цьому тутешньому тандему постановників вдається непогано пограти з очікуваннями глядача. Тобто, якщо назустріч комусь з приречених на всій швидкості несеться автобус (та, як наслідок, йде натяк, що ми от-от станемо свідками сильно зношеного прийому) це зовсім не означає, що щось обов’язково станеться.

В якийсь момент може здатися, що в оповіданні проскакує метанаратив. «Годі нам забивати голову цим сміттям» — звучить з вуст однієї з дівчат, ситої по горло конспірологічними теоріями головної героїні. Для глядача це може прозвучати як абсолютне розуміння авторами того, що використання заїждженого концепту вшосте — мабуть, трохи перебір. Але цим же вони ніби закликають ставитися до показаного максимально легкодумно, мовляв, народ, давайте просто віддамося ескапізму та добре проведемо час в кіно. До речі, промовисто виглядає те, як у підсумку процитована вище пані загине.

На жаль чи на щастя, Адам Стайн та Зак Ліповськи прямують добряче протоптаною стежиною, та хода в них настільки легка, що важко утриматися від того, щоб не приєднатися і не закрокувати в такт. Звісно, прогулянка ця розрахована на тих, хто знає, що дорогою траплятимуться бутафорські (або ж комп’ютерні) криваві шматки, але дошкандибати до пункту призначення не складе великих труднощів.