19 квітня на Netflix викотили другу частину епічної саги Зака Снайдера Rebel Moon з підзаголовком «Та, що лишає шрами». Перший фільм цілком справедливо отримав величезну кількість гнівних відгуків від глядачів та критиків через свою кричущу вторинність та загальну невибагливість, тож на другий навряд чи хтось навсправжки покладав великі сподівання. Однак, стрічка доходить до глядача і ми вже готові розповісти, чи варто Снайдеру чекати нової хвилі хейту, чи може проєкт все ж покращує ситуацію на тлі того, що ми бачили у грудні.
Жанр космічна опера
Режисер Зак Снайдер
У ролях Софія Бутелла, Джимон Гонсу, Ед Скрейн, Стюарт Мартін, Ентоні Гопкінс (озвучення)
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Після зборів зіркового складу команди відважних воїнів та перемоги Кори над головним претендентом на титул «Зачіска року», нацистом-адміралом Аттікусом Ноублом, усе це добре товариство прибуло до багатостраждального села на планеті Вельдт. Тим часом в кращих традиціях кінокоміксів імперським лікарям вдається повернути лихого командира до життя, і як тільки той стає на ноги, одразу дає команду летіти до повстанців.
Там уже щосили збирають зерно та готуються до зустрічі з ворожою армією. Та головне, що до другого раунду протистояння готова «Та, що лишає шрами». Тож приготуйтеся і ви до найпафоснішої та найепічнішої битви за врожай в історії кіно.
Після катастрофічного епік фейлу першого фільму важко було сподіватися на те, що король слоумо та режисерських версій Зак Снайдер використає якийсь інший підхід до другого. Це все ще те саме до болю абсурдне, надмірне у своїй пафосності та відверто вторинне кіно, у якому приблизно стільки ж сповільнених кадрів, скільки й зерен у мішках. При цьому вбога драматургія подається так, ніби перед нами розгорнулася справжня давньогрецька трагедія, але сльози можуть з’явитися хіба що крізь сміх.
Усю першу половину фільму можна сміливо пропускати. Перші пів години взагалі більше нагадують рекламні ролики горілки «Хлібний дар» чи якого-небудь пива, аніж пролог космоопери перед вирішальною битвою. Таких епічних кадрів пшениці, що рясно колоситься, сільськогосподарської рутини загалом та гарно вмощених у хліві мішків з зерном ви більше ніде не побачите.
Ще треба згадати про сповідальні монологи основних героїв, передісторія яких зводиться фактично до одного: кожен жив довго-щасливо й горя не знав, аж поки до нього у дім не навідалася кровожерлива імперія і не спалила все ущент. Спробуйте здогадатися з першого разу, який візуальний прийом у цих флешбеках використовує режисер.
Апофеозом збору врожаю стають співи акапела від, що трохи неочікувано, Джимона Гонсу. Такого він собі не дозволяв навіть у торішньому «Шазамі» — легковажній рекламі Skittles за 100 мільйонів доларів, у якій від похмурого снайдерівського всесвіту DC не лишилося й сліду.
Але той всесвіт — вже історія, а нині режисер взявся вибудовувати новий, хоча з огляду на перші два фільми його задум виглядає дуже сумнівно. У рецензії на попередній я чесно повідомив про його численні недоліки, але з позиції оцінки надто компромісно поставився до творіння Снайдера. Що ж, після перегляду продовження треба визнати, що дарма.
Суть другої частини стрічки, яка цілком присвячена непримиримому протистоянню селян з місцевими нацистами, зводиться до наративу в дусі «імперія завдає удару у відповідь».
Помітно, що у це непристойно гучне дійство було вкинуто чимало грошей, але при цьому сюди забули підвезти адекватну постановницьку думку, не кажучи вже про якусь її свіжість. Тобто дивитися десь з годину на те, як одномірні бовванці на пафосі, під надривний саундтрек (увага, читати неприродно низьким тембром) н…..и…..и….и….щ….щ……а……а……а…..т……ь недолугих, ні на що не здатних статистів не особливо цікаво.
Кожному з семи самураїв дістанеться своя хвилина слави. Воїтелька Немезида з двома світловими мечами напереваги запам’ятається бляклою битвою, як не дивно, на світлових мечах, а от в зображенні люті до ворога виглядатиме невпевнено. У цьому аспекті вона може взяти декілька уроків у нашої Іванни Сахно. Місцевий Конан-варвар піде з сокирою на вояків з бластерами та, знову ж таки, як не дивно, матиме успіх. Селянин Ден візьметься здолати аж самого адмірала, втім, ані видатні м’язи, ані зовнішність Г’ю Джекмана йому не допоможуть.
З нізвідки з’явиться робот з приємним мудрим голосом Ентоні Гопкінса. Це свого роду Бетмен, який спочатку споглядатиме з вершини гори на «Готем», після чого його плащ красиво розвиватиметься за вітром. Буде тут і власна версія Фуріози, і бойової машини АТ-АТ.
Серед усіх цих марних і малоцікавих метань особливо виділятиметься головна героїня Кора. Окрім того, що вона вирішила таки позмагатися з лиходієм за «Зачіску року», саме за її участі відбудуться найцікавіші моменти, зокрема, дуже пристойна екшн-сцена в одному з коридорів ворожого корабля, зафільмована у динаміці (а що, так можна було?).
На жаль, спорадичні натяки на щось справді захопливе потопають у суцільній нісенітниці. «Та, що лишає шрами», ймовірно, знову очолить якісь нові топи Netflix і при цьому збере оберемок чергових негативних рецензій від розчарованих оглядачів. Слоумоушн головного мозку переміг здоровий глузд. Зак Снайдер лишив черговий шрам на серці своїх палких шанувальників. За таких обставин у прокаті це точно мало б усі шанси провалитися. Але Netflix — то дійсно заборонений прийом.