16 липня на сервісі Disney+ завершився показ чергового мінісеріалу за культовими «Зоряними війнами» під назвою «Аколіт». На момент написання цього тексту глядацький рейтинг проєкту на IMDb становив жалюгідні 3,6 бала з 10 (шоуранерка Леслі Гедланд зізналася, що була готова до такого повороту подій), в той час як Rotten Tomatoes показував солідний 81% позитивних відгуків кінокритиків на основі 214 оглядів. У рецензії нижче розбираємось, хто з них правий, а хто — не дуже.
Жанр пригодницька фантастика
Шоуранерка Леслі Гедланд
У ролях Амандла Стенберг, Менні Хасінто, Джоді Тернер-Сміт, Лі Чон Че, Дафні Кін, Керрі-Енн Мосс
Прем’єра Disney+
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
За сотню років до подій фільму «Зоряні Війни: Епізод І — Прихована загроза» Республіка ще знаходилася на етапі свого розквіту. Разом з тим особливо могутнім у ті часи був і Орден джедаїв. Але хтось у Галактиці явно розлючений на адептів Світлої сторони Сили принаймні конкретних осіб, адже цей невідомий, а точніше — невідома, влаштувала справжнє полювання на лицарів зі світловими мечами напереваги.
У зв’язку з цим Орден ініціює розслідування з ціллю знайти вбивцю. До нього залучають могутнього джедая Сола, його молодшого колегу Йорда Фендера, падавана Джекі Лон та ще декілька статистів. Усе вказує на те, що злочини були скоєні колишнім падаваном Сола, а нині ремонтницею кораблів на ім’я Оша Анісея. Та згодом з’ясовується, що все не так просто, як здається на перший погляд, і відповіді варто шукати, спираючись на далеке минуле, у якому сталися якісь трагічні події.
Ну що, як вам серіальчик? Екрани у всіх цілі? Якщо Джордж Лукас привчив нас до того, що «Зоряні війни» — це дійсно велика подія у світі кінематографа, то з купівлею Lucasfilm усюдисущим Disney кінофраншиза все більше нагадує безжальний конвеєр. Перемінні успіхи культової спадщини Лукаса пояснюються тим, що зі збільшенням кількості, як відомо, майже завжди страждає якість.
Так, був чудовий «Бунтар-Один», та поряд з ним знаходився посередній та фінансово провальний «Соло». Був «Андор», котрий буквально закохав у себе глядачів, однак перед тим ледь не всі плювалися від «Обі-Ван Кенобі».
У випадку з «Аколітом» ситуація взагалі вийшла дуже суперечливою. Рейтинги глядачів і критиків просто таки кричать про протилежне сприйняття: одні суцільно захейтили проєкт, інші не втомлювалися сипати хвалебними епітетами. То хто ж з них правий? І де істина у цій битві світоглядів?
Перш за все варто пам’ятати, що те, що прогресивним західним критикам може здатися ковтком свіжого повітря, затятим фанатам ЗВ зійде за недотримання канону, а з такими речами краще не жартувати. І те, що прийнято називати «розширенням всесвіту», багатьом бачиться як знущання над улюбленою кіносагою.
Шоуранерка Леслі Гедланд чудово розуміла, що створює проєкт не заради багатомільйонної армії шанувальників франшизи, а скоріше всупереч їй. Щобільше, в англомовних оглядах звучала думка, що «Аколіт» буде гарним варіантом для входження у франшизу новачкам або тим, хто так-сяк знайомий з далекою-далекою Галактикою, і подавалося це як безумовний плюс. Та ніхто не озвучив тезу про те, що саме для цільової аудиторії це шоу перетворилося на щось на кшталт останнього цвяха у кришку труни. От і маємо те, що маємо.
Основна проблема «Аколіту» не в можливому недотриманні якогось канону чи злощасній «повісточці», а в тому, що це безмежно нудна, катастрофічно вторинна і штучно розтягнута історія, котра ґрунтується суто на дешевих драматургічних прийомах і, як не дивно, не приносить у звичний лор нічогісінько цікавого.
Хоча, здавалося б, оповідь зосереджена на епосі, вкрай далекій від скайвокерівських пристрастей; тобто простору для маневрів було більш ніж достатньо. Але ні, давайте краще знов пограємо у сюжет «не все так однозначно» чи «я̶ ̶т̶в̶і̶й̶ ̶б̶а̶т̶ь̶к̶о твоя сестра досі жива».
Починається серіал ніби як історія серйозна, детективна, але ця інтрига швиденько сходить нанівець, поступаючись місцем вищезгаданим метанням сантабарбарівського штибу. Спостерігати за подібними перипетіями, чи безмежно нудним і абсурдним флешбеком, якому присвячений увесь третій епізод — справжнє випробування на стійкість. Усе це підкріплюється бляклими персонажами, які не викликають жодного глядацького відгуку. З самого початку стає зрозуміло, що «Аколіт» звернув кудись не туди.
Помітно якісне пожвавлення відбувається аж у п’ятому епізоді, де знайшлося місце і захопливому екшену, і битвам на світлових мечах, і навіть декільком неочікуваним загибелям персонажів. Але цей відрізок — по суті єдина світла пляма на тлі малоцікавих діалогів та героїв. Через намагання творців просувати наратив «не все так однозначно» немає тут до ладу яскравого антагоніста, яким формально позиціюється таємничий ситх у черговому шоломі.
«Аколіт» не те що здається проєктом зовсім необов’язковим для культової франшизи, а справжнісіньким її рудиментом, що відверто випробовує на міцність і витривалість шанувальників саги. Тож єдине, що лишається побажати останнім — хай буде з вами Сила, панове.