17 липня на платформі Netflix став доступний до перегляду детективно-драматичний мінісеріал «Неприборканий» з зірковими Еріком Баною та Семом Ніллом у головних ролях. Він складається з шести епізодів тривалістю в середньому 45 хвилин. Чи варто витрачати цей час у вихідні на чергове нетфліксівське шоу — мчимо розповісти в огляді нижче.
Плюси:
гарний акторський склад; на початках прослідковується хороший потенціал, інтрига; сюжетна лінія, що драматизує бекграунд головного героя, доречна і знаходить щирий відгук; фантастичні кадри неперевершеної природи;
Мінуси:
чим далі йде розслідування, тим менш цікавим воно стає; повсюдна драматизація і страждання майже всіх і кожного не йдуть на користь; передбачувана слабка кінцівка, яка повністю знецінює витрачений на перегляд шоу час;
«Неприборканий» / Untamed
Жанр кримінальний трилер, поліційний детектив, драма
Шоуранери Марк Л. Сміт, Елль Сміт
У ролях Ерік Бана, Сем Нілл, Розмарі Девітт, Вілсон Бетел, Лілі Сантьяго
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb
Якось під час сходження на гору Ель Капітан, що розташована в національному парку «Йосеміті», двоє альпіністів ледь не зриваються у прірву, коли з вершини прямо на них падає тіло мертвої молодої дівчини. На місце події прибуває суворий спецагент Служби національних парків Кайл Тернер, котрий одразу приступає до розслідування смерті Джейн Доу. Йому у напарниці ставлять Наю Васкес, що нещодавно перевелася сюди з Лос-Анджелеса.
На початках нелюдимий Тернер з насторогою ставиться до менш досвідченої, принаймні щодо розслідувань на природі, колеги. Але в міру того, як герої поступово наближатимуться до правди, міцнішатиме і довіра між ними. Настав час розворушити давні секрети, які приховують у собі місцеві річки, густі ліси та величні гори.
Починається «Неприборканий» доволі стрімко. Самим сходженням на гірську вершину у дебютних сценах сьогодні навряд чи когось здивуєш — достатньо згадати екстремального Тома Круза у другій «Місії неможливій» (2000) чи безтурботних туристів, які не підозрюють про неминучу біду в «Повороті не туди» (2003). Або ж Сталлоне у «Скелелазі» (1993). Однак тут нам одразу пропонують гостроцікаву інтригу: що це за дівчина така і як так сталося, що вона на всій швидкості летіла з гори?
Еріку Бані вистачає мудрості у погляді та благородної сивини, щоб запевнити глядача, що усі таємниці обов’язково будуть розкриті, тож попервах тільки і лишається, що передчувати потенційно захопливе розслідування. До того ж супроводжуватиметься воно побічними ускладненнями, пов’язаними з особливостями локації. Наприклад, з-за рогу раптово може виринути дикий ведмідь. Або ж прогулянка тутешніми печерами ризикує призвести до трагічних наслідків.
«Здається, тут взагалі не варто гуляти наодинці» — промовляє Ная Васкес після ближчого знайомства з місцевістю. «Це не Лос-Анджелес. Тут усе по-іншому» — промовисто зауважує банівський Карл Тернер.
На жаль, початкові сподівання стосовно вищевказаного розслідування рішуче сходять нанівець, коли оповідання починає в’язнути у довготривалих нудних сценах, а інтрига гаснути під тиском сумнівної драматургії.
І якщо для сценаристки Елль Сміт це лише другий в кар’єрі проєкт після «Дочки болотного короля» (2023), то її колега Марк Л. Сміт — тертий калач. За його плечима такі хіти (де, між іншим, природа також відігравала не останню роль), як «Легенда Г’ю Гласса» (2015) та нещодавня «Первісна Америка» на тому ж Netflix. Тож дивно, що під його чуйним керівництвом вийшла настільки посередня історія.
Біда у тому, що якого б персонажа ми не побачили у кадрі, майже в кожного власна драма і скелети у шафі, і копирсатися в них — ще те задоволення. Страждають практично усі, виключення становлять хіба що другорядний вусань Брюс Мілч, який явно недолюблює Тернера, місцевий рибалка Джей Стюарт та єгер у виконанні Вілсона Бетела, якого ви может пам’ятати за роллю Міченого у «Шибайголові». Та й тому є що приховувати.
Власне, на одному з таких скелетів і ґрунтується основна детективна інтрига, що в кінцівці постає передбачуваним розчаруванням.
Якби Сміти обмежились трагедією, що спіткала головного героя та його колишню дружину, від цього серіал тільки виграв би, адже тоді б драматизм відгукнувся глядачеві значно потужніше. Замість цього автори розпорошуються на зайвий, малопотрібний бекграунд новоспеченої напарниці Тернера, трагічну долю Джейн Доу, місцевих оленів, і на все це нашаровується далеко не найцікавіший шлях до відповідей на животрепетні питання з тими недолугими сквотерами-хіпі чи таємними нарколабораторіями.
При цьому між Баною та Лілі Сантьяго немає ніякої хімії, що заважає щиро проникнутися розвитком професійних стосунків між їхніми героями.
Сценаристи будують оповідь за принципом найменшого опору і максимального комфорту для себе — в найбільш напружені моменти рятівник може з’явитися нізвідки (що саме по собі не робить маневр непередбачуваним, а скоріше навпаки), і на тлі загальної оповідальної монотонності те, що мало гарний потенціал, перетворюється на щось одноманітно нудне.
Приємно пестять око численні мальовничі краєвиди незайманої природи, ідилію якої порушують на диво неприродні комп’ютерні олені. І поки у кадрі не з’являються люди, це, напевно, найкращий у світі серіал.
Те саме можна сказати про «Неприборканого», якщо увімкнути шоу заради фонового перегляду, звертаючи увагу виключно на варті уваги моменти (такі тут теж, беззаперечно, є). А от якщо взятися за вдумливе, прискіпливе ознайомлення, то разом із стражданнями дійових осіб ризикує трохи постраждати і глядач.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: