Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Тема штучного інтелекту одна з найгарячіших у світі технологій, однак я хотів би розглянути її з погляду геополітики та протистояння між демократіями і диктатурами. Також, більшою частиною цього допису будуть загальні підсумки до усієї серії, в яких я спробую уявити майбутній світовий порядок на наступні кілька десятиліть.

З розвитком технологій ШІ, стає очевидним його вплив на економіку, політику, культуру, тобто на всі сфери сучасного життя. До економічного і зовнішньо-політичного протистояння США та Китаю додалося протистояння у сфері штучного інтелекту, така собі новітня гонка озброєнь. Це дуже широка тема, але я зупинюся на одному, цікавому і надзвичайно важливому аспекті.

Реіндустріалізація, як порятунок західних демократій

Не секрет, що внаслідок глобалізації світової економіки, у Західних країнах відбувся процес деіндустріалізації. Він спричинив втрату роботи певною частиною населення та соціальне напруження у цих державах. Водночас розвиток цифрової економіки дозволив пом’якшити негативні ефекти й, в цілому, збагатити населення Європи та Сполучених Штатів. Здавалося от він, новий чудовий світ, де на Заході розвиваються наукомісткі галузі та просувається екологічна тематика, а Азійський регіон відповідає за брудну важку промисловість та складальні фабрики з дешевою робочою силою. Тільки за все приходиться платити.

У свій час Рим активно використовував рабів, яких набирали із полонених, особливо під час масштабних римських завоювань пізньої республіки та першого століття Римської імперії. Римляни перетворилися на панівний клас, який обслуговувала ціла армія поневолених людей. Закінчилося це стагнацією економіки та поширенням люмпен-пролетаріату, вільних римлян яким влада роздавала продукти, вироблені рабською працею. Зрештою імперія пала під натиском варварських племен, котрі ненавиділи її за багатство і жорстокість. Звичайно, я б не проводив прямих аналогій між сучасним Заходом та стародавнім Римом, але певна схожість напрошується сама собою.

Довгий час західні транснаціональні корпорації отримували величезні прибутки від дешевої робочої сили у Китаї та Південно-Східній Азії. Це звичайно не рабство, але певні етичні та моральні дилеми тут є очевидними. Ви скажете, що така економічна політика дозволила вивести з бідності сотні мільйонів людей і це буде чистою правдою. Але, у багатьох випадках більшу частину вигоди отримали не робітники, а корумповані авторитарні або диктаторські режими. Вони використали це багатство для зміцнення особистої влади, а такі країни, як росія чи КНР — для атаки на демократичний світ.

У зв’язку з цим виникає питання, якщо в 90-х роках перемогла демократія, тоді чому наш світ зараз в такому важкому стані, чому все пішло не так? Схоже, що ці легкі й шалені гроші від глобалізації, які рікою полилися в європейські та американські банки зіпсували Захід і, як червоточина, підточували його весь цей час, роблячи слабшим та залежним від того ж таки Китаю. Таке багатство завжди є причиною заздрості, а також ненависті, особливо з боку країн з імперськими комплексами, що рано чи пізно мало прорватися назовні.

До повномасштабного вторгнення була ілюзія, що західні санкції здатні зруйнувати економіку РФ, проте життя показало, що це не так. Коли Захід купує у КНР промислові товари й товари загального вжитку, він розвиває економіку Китаю, яка потребує ресурсів. Ставши ресурсним придатком КНР, росія здатна утримувати власну економіку на плаву. Єдиним винятком виявилися фінансові санкції, які показали, що досі немає альтернативи долару та міжнародній фінансовій системі на чолі зі Сполученими Штатами Америки.

Однак, це легше сказати, ніж зробити. Західні країни не мають дешевої робочої сили у таких масштабах, як Азія, але тут на допомогу можуть прийти сучасні технології. Від 1870 до 1970 року кількість фермерів скоротилася на 90 %, а від 1950 до 2010 року кількість заводських робітників скоротилася на 75 %. Як бачите, ще є певний потенціал для автоматизації фабрик та заводів.

За останні десятиліття у галузі ШІ сталися прориви у таких напрямках як машинний зір, розпізнавання мови, автономне водіння і таке інше. Зараз особливу увагу приділяють великим мовним моделям, таким як ChatGPT, однак, заснований на баченні інтелект — те, що відома спеціалістка у цій галузі Фей-Фей Лі називає просторовим інтелектом — є більш фундаментальним.

Такий інтелект повинен вміти моделювати світ, мати уявлення про об’єкти та їх розташування, а також взаємодіяти з ними у просторі та часі. Думаю, що це дозволить підняти автоматизацію на виробництві до рівня, який дасть змогу західним підприємствам конкурувати з китайськими чи іншими азійськими компаніями. Як на мене, головна проблема тут не у технологіях, а в політиці. Таке переміщення виробництва вимагатиме колосальних інвестицій та викличе високу інфляцію, що може не сподобатися американському чи європейському виборцю.

Хай там як, перегони технологій ШІ між США та Китаєм буде продовжуватися. Зараз у ній лідирують Сполучені Штати, але КНР скорочує своє відставання. Серед переваг, які вона має, можна відмітити державну підтримку китайських компаній та їхній необмежений доступ до конфіденційної інформації громадян (голосу, біометричних даних тощо).

Своєю чергою, Америка може залучити найліпших інженерів та дослідників штучного інтелекту, а також має більш структуровані дані на підприємствах, що полегшує впровадження ШІ. Крім того, американські компанії, такі як Nvidia, є лідерами у проєктуванні логічних мікросхем, зокрема нейропроцесорів. Через суттєво більшу регуляцію ШІ, Європа виглядає аутсайдером у цих перегонах. Попри це, непередбачувані економічні та соціальні наслідки впровадження штучного інтелекту можуть виправдати такий обережний підхід у майбутньому.

Як ми знову і знову переконуємося, на цей час у світі немає очевидного лідера у сфері високих технологій. Для того, щоб здобути головний приз у вигляді загального штучного інтелекту можуть знадобитися не тільки інтелектуальні ресурси, великі дані, сучасні чипи, а й інновації вищого порядку.

Однією з важливих перепон на шляху розвитку ШІ стають дедалі затратніші обчислення, що проявляється у високому енергоспоживанні. Це вимагатиме суттєвого збільшення потужностей для генерації електроенергії та модернізації інфраструктури для її передачі. Проте, може так статися, що цю проблему можна буде вирішити лише за допомогою квантових комп’ютерів, над чим зараз б’ється не одна держава і не одна велика корпорація.

Картина майбутнього

Тут я хотів би підсумовувати як цього конкретного допису, так і усієї серії. Теперішні непрості часи вимагають від нас давати відповіді на питання, якими раніше ми не часто цікавилися. В українському медіапросторі до повномасштабного вторгнення мало уваги приділялося ґрунтовному аналізу міжнародної тематики, зокрема історії наших сусідів та країн, що мають глобальний вплив у світі.

Та як показала практика, саме ці знання дають нам можливість розуміти інтереси цих держав і адекватно реагувати на важливі події у міжнародній політиці. Серед головних геополітичних гравців у сучасному світі особливо виділяються США, Китай, Європа та росія. Звичайно, це далеко не повний список, але я пропоную зупинитися на основних економічних, технологічних і військових центрах та на росії, як на джерелі нестабільності у світі.

Сполучені Штати Америки можна назвати сучасним аналогом Римської імперії. Але це незвичайна імперія, що використовує м’яку силу у вигляді економічного, технологічного і культурного впливу. Це імперія, що в часи антиімперіалізму та антиколоніалізму очолила цей процес. На гаслах свободи та права націй на самовираження вона знищила всі старі імперії й стала наймогутнішою країною у світі, що заклала фундамент світового порядку у ХХ ст. Саме притаманний американцям ідеалізм змусив США взяти на себе роль світового лідера та розв’язувати глобальні проблеми.

Ахіллесовою п’ятою усіх імперій є проблема втримання як існуючих, так і нових територій, що вони постійно намагаються завоювати. Це призводить до збільшення концентрації центральної влади, часто в руках однієї людини та до періоду занепаду внаслідок некомпетентного правління. Звичайно, Сполучені Штати не перестали використовувати військову силу, але, ще донедавна, еліта і населення США усвідомлювали цю проблему, тому попри постійну спокусу сильної руки, що магічним чином розв’яже усі проблеми, Америка зберігала міцні демократичні інститути.

Страх американців перед узурпацією влади найбільш помітний у літературі та кінематографі, де ця тема розкривається в багатьох фільмах. Справжній занепад США розпочнеться тільки після утвердження авторитарного чи диктаторського режиму, тому спроба нового-старого президента Америки зруйнувати баланс влади така небезпечна як для неї самої, так і для усього світу. Не думаю, що Дональду Трампу вдасться побудувати авторитарний режим, проте перетворення Сполучених Штатів на олігархічну державу є цілком ймовірним варіантом.

Мало того, ми уже маємо класичного олігарха в особі Ілона Маска, який придбав Twitter, що дозволяє йому маніпулювати та впливати на громадську думку, володіє величезними багатствами й має вплив на американську владу. Сучасний стан економіки в Америці є досить непоганим, однак, наростальний вплив на неї олігополій та монополій може призвести до сповільнення темпу інновацій, а отже і до сповільнення самого економічного росту. Усе це разом з ізоляціонізмом, що зростає та протекціонізмом є сильним стримувальним фактором для Америки, як глобального лідера.

Дещо іншою є ситуація у Європі. Її теперішній економічний стан далеко не найкращий, однак непоганий інвестиційний клімат Єврозони, високий рівень демократії у більшості членів ЄС та систематична боротьба з монополіями є гарною запорукою до виходу з економічної кризи та стабільного росту. У випадку розв’язання безпекових проблем, Європа знову може стати сильним міжнародним гравцем. Однак, це простіше сказати, ніж зробити. Європейський союз нагадує Стародавню Грецію, що являла собою різноманітні об’єднання полісів, тобто незалежних міст-держав.

Основною проблемою будь-якого союзу є єдність, і ЄС тут не виняток. Якщо поглянути на історію Греції, доба найвищого її розквіту припадає на V—IV століття до н. е., коли найвпливовішим об’єднанням були Стародавні Афіни, які стояли на чолі оборонного Делоського союзу. Це дозволило їм перемогти у греко-перських війнах та досягнути максимальної могутності та культурного розквіту. А от втрата цієї єдності призвела до Пелопоннеської війни між Афінами та Спартою, що врешті решт призвело до занепаду Стародавньої Греції та завоювання Римом її територій.

Багато хто бачить у сучасному Китаї нового світового лідера. І хоча він намагається грати активнішу роль на міжнародній арені, всі ті, хто ставлять на союз з ним і очікують, що він стане розв’язувати глобальні проблеми, будуть сильно розчаровані. Для КНР важливі тільки власні інтереси, які полягають у доступі до ресурсів для підтримання постійного економічного росту, що почав сповільнюватися через вичерпання поточної економічної моделі та загальну стагнацію.

Проблема дефіциту ресурсів дуже болюча для Китаю, який є найбільшим їх імпортером у світі через обмежений власний потенціал. Тому настільки важливою для нього є економічна експансія в країни Глобального Півдня і, особливо, Африки. Прикриваючись антиколоніальною риторикою, Китай проводить політику неоколоніалізму, що рано чи пізно призведе до силових конфліктів. На заваді цьому може стати міжнародне право та позиція розвинутих країн.

Отже, необхідно підірвати світовий порядок, щоб мати можливість розв’язувати власні проблеми там, де йому це вигідно, тоді, коли йому це вигідно та у спосіб, який йому вигідний. На жаль, Китаю це непогано вдається. Але, попри успіхи КНР у таких сучасних галузях як мікроелектроніка, штучний інтелект, зелена енергетика та електротранспорт, її економіка уперлася в стелю. Диктаторський режим Сі Цзіньпіня і тотальний вплив комуністичної партії на життя країни не сприяє покращенню бізнес-середовища.

Що ж до росії, нашого головного ворога, то тут гарних новин мало. Росіяни — це імперська нація, схильна до авторитаризму та диктатури, як інструментів побудови цієї самої імперії, а також готова стерпіти заради неї майже все. Можливо, багато росіян роблять це через страх, але від цього мало що змінюється. На жаль, лише частина так званих російських лібералів визнають провину власного народу за відновлення диктатури у сучасній росії та лише одиниці покладають на нього вину за російсько-українську війну, коли він переважною більшістю підтримав анексію Криму у 2014 році та, по суті, дав Путіну карт-бланш на подальшу агресію на Донбасі та повномасштабну війну, що почалася у 2022 році.

У росії демократичні та ліберальні ідеї завжди були маргінальними. Вся її історія — це боротьба імперських міфів: 100 років назад царизм боровся з комунізмом, а у цьому столітті, фашистська та шовіністична ідеологія перемогла “ліберальну імперію”. Дуже сумніваюся, що російська опозиція зможе здобути владу, а якщо це і станеться, то вона навряд чи буде спроможна реформувати свою країну. Для того, щоб це відбулося, потрібна масштабна катастрофа, яка зруйнує саму ординсько-азійську суть російської держави. Щось схоже відбулося з нацистською Німеччиною, але зараз це виглядає повною фантастикою.

З цього можна зробити невтішний висновок про те, що РФ ще довгі десятиліття залишатиметься для нас загрозою. Сильна центральна влада і демократія несумісні в країні з такою величезною територією, яка розривається між Азією та Європою. Тому для України життєво важливою є повна ізоляція від неї: дипломатична, економічна, а також культурна. В іншому випадку наша країна буде поглинута, політичним чи військовим способом, ворогом, що як вірус проникає в організм, розмножується і знищує його.

Росія має перетворитися на максимально децентралізовану державу, а то і розпастися на два або більше державні утворення, щоб мати шанс на нормальне майбутнє. Але для цього росіяни повинні подолати свої імперські комплекси, що виглядає малоймовірним. Після путінського режиму може настати період міжкланових мафіозних воєн, але навряд чи він переросте в громадянську війну чи революцію.

На жаль, я не бачу передумов до її розпаду, адже РФ має величезну територію, багату на різноманітні природні ресурси, попит на які у світі буде завжди, та і ядерний арсенал ще нікуди не подівся. Також, для цього немає відповідної демографії з переважаючим молодим населенням, як це було в російській імперії на початку минулого століття, або сильної національної складової, як у Радянському Союзі. Думаю, що росія перестане бути глобальним гравцем, та все ж залишиться сильною регіональною країною.

Тепер досить часто можна почути розмови про нову Холодну війну, яку я б назвав холодною-гібридною війною. Як і попередня, результат цієї не буде швидким, адже для цього має відбутися світова війна, що малоймовірно, зважаючи на наявність ядерної зброї у її учасників, хоча останнім часом це не здається вже таким нездійсненим. Крім того, головною ознакою сучасного світу є відсутність явного лідера у військовій, технологічній та економічній сферах.

Мало того, союз демократичних країн може розпастися через позицію Сполучених Штатів, а об’єднання диктатур, що включає Китай, росію, Іран і КНДР також не таке міцне, як може здатися, на перший погляд. Тому новий світовий порядок буде схожий не стільки на біполярний світ ХХ ст., як на багатополярний світ ХІХ ст. У ньому буде менше міжнародного права та більше хаосу, спричиненого егоїстичною поведінкою основних гравців. Хоча, після кривавих і трагічних 20-х років, він виглядатиме не таким вже й поганим. Але, і аналогія з ХІХ ст. не достатньо повна.

Досить неочікуваним наслідком глобалізації світової економіки стала унікальна ситуація, якої не було уже декілька століть з часів промислової революції та становлення Західного світу. Вона полягає у тому, що розвинуті країни втратили ту тотальну перевагу, яка була у них раніше над країнами третього світу, або як їх тепер називають країнами Глобального Півдня.

Замість того, щоб призвести до перемоги ліберальної ідеї, глобалізація спричинила до посилення позицій авторитарних і тоталітарних режимів. Тому зовсім не випадково лідер Китаю Сі Цзіньпін порівнює свою країну з Китайською імперією часів династії Мін, а президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган згадує про Османську імперію. Крім намагання використати історію у своїх пропагандистських та політичних цілях за цим стоять і цілком реальні причини.

Сучасний світ дедалі більше нагадує середину минулого тисячоліття, коли Китайська та Османська імперії були на піку своєї могутності, а Європа була роздроблена у феодальних міжусобицях. Звісно, історія ніколи не повторюється дослівно, але не бачити схожості між ситуацією у сучасній Україні та часами Української козацької держави стає дуже важко. Річ Посполита, Московське князівство та Османська імперія мають очевидних відповідників у вигляді сучасної Європи, росії та Туреччини, до яких доєдналися США та Китай, як основні гравці на міжнародній арені.

Як і тоді, Україна буде вимушена балансувати між Європою та Азією, а зважаючи на ріст авторитаризму в Східній Європі та диктаторські режими у РФ та Китаї, стан демократії у нашій країні тільки погіршуватиметься. Однак, проблеми з демократією відходять на другий план поряд з постійною небезпекою втрати державності у зв’язку з досить примарними шансами на вступ до НАТО і далеко не гарантованим вступом в ЄС, тому лише сильна армія стане запорукою нашого виживання.

Більш детально про це ви можете дізнатися у моєму старому дописі Як технології формують сучасну цивілізацію та її майбутнє. Загальний висновок з нього полягає у тому, що ми не можемо спрогнозувати коли вона станеться, як виглядатиме і в якій країні відбудеться. На роль фундаментальної технології, яка зможе запустити нову промислову революцію зараз претендують штучний інтелект, робототехніка, квантові комп’ютери, генна інженерія, альтернативна енергетика та термоядерний синтез.

Хоча, це може бути область, про яку ніхто навіть не здогадується. На мою думку, у жодній з цих галузей ще не мав місце якісний стрибок у розвитку, хоча у кожній з них постійно відбуваються прориви та невідомо, який з них буде критичним. Можливо він вже стався, але дізнаємося ми про це лише постфактум. Мало того, немає ніяких гарантій, що він взагалі здійсниться.

Але технічний прогрес не єдиний фактор, який впливатиме на більш віддалене майбутнє другої половини ХХІ ст. та на наступні століття. Величезну невизначеність спричинятимуть подальші політичні процеси у світі та клімат. Думаю, що швидкі та непрогнозовані кліматичні зміни в якийсь момент стануть справжнім екзистенційним викликом для людства. Якщо спробувати описати найбільш вірогідні сценарії майбутнього, то я бачу декілька варіантів.

В одному з них, наша цивілізація продовжує успішно розв’язувати всі проблеми та рухатися шляхом прогресу. У цьому випадку, в якийсь момент, людина стане основною перешкодою для подальшого розвитку і буде модифікована за допомогою технологій або замінена штучним інтелектом чи якоюсь новою, синтетичною формою життя. В іншому варіанті, через довготривалий занепад, глобальну війну чи екологічну катастрофу, людство буде відкинуте на доіндустріальний рівень розвитку. У разі такого апокаліпсиса ми можемо повністю зникнути як вид або дати початок новому, внаслідок природної еволюції.

Ентропія породжує хаос, а хаос — це смерть. Однак, тільки так з чогось зовсім простого виникає складне, що є рушійною силою прогресу й еволюції. Десь між цією первісною простотою та остаточним розпадом виникло багатоклітинне життя, розум, наука і технології, увесь всесвіт з його неймовірними чудесами. Відповідь на питання, чи є сучасна цивілізація вінцем людської історії, нам невідома. Але можна точно сказати, що Homo sapiens, як і все живе на нашій планеті, має свій період існування, різниця лише в тому, яким буде наш кінець. Станеться це через природні причини, чи як результат технологічного розвитку?

Невеселий вийшов прогноз, та не спішіть засмучуватися, адже це лише мій власний погляд на наше майбутнє. Мабуть, він занадто похмурий, але для себе я вирішив змиритися з тим, що, можливо, решту життя мені доведеться провести у такому непривітному світі. Хоча, у ньому також існуватимуть багаті й успішні країни, які зможуть адаптуватися до нових умов та водночас зберегти демократичні інститути, що дасть змогу більшості населення користуватися усіма благами технологічного прогресу. Однак Україна, яка буде змушена і надалі мілітаризуватися, залишатиметься бідною країною з високими податками та низькими соціальними стандартами, що є ціною нашого виживання. Разом з тим, я продовжую надіятися на краще та щиро сподіваюся, що помилився, а якщо ні, то хоча б морально підготуюся до майбутніх подій.

Попередні дописи цієї серії ви можете знайти за наступними посиланнями:

Як Китай, росія та США правлять світом за допомогою технологій

Кібербезпека та геополітика: як США втратили контроль над цифровим фронтом

Кремній як геополітика між США та Китаєм: хто править сучасною технологічною ерою

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.