Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Усі хочуть знати майбутнє. Воно захоплює та лякає. Його знання дає владу та багатство. А ще, його прогнозують всі кому не лінь. Від гадалок та різного роду псевдо експертів до поважних видань та науковців. І всі вони постійно помиляються. Тому виникає питання, а чи можливо це взагалі? Що, як всі ці закономірності, які ми бачимо у минулому та екстраполюємо на майбутнє, існують лише у нашій уяві. Думаю, що відповідь десь посередині, між абсолютним детермінізмом та повним хаосом. Неможливо робити прогноз не розуміючи в якій точці ми знаходимося та якою є динаміка. А для цього потрібна модель, що показує як розвиваються історичні процеси. Ось таку модель я і спробую описати у цій статті.
Теорія
Все почалося з книги Друга епоха машин Бріньолфссона та Макафі, а точніше з вельми цікавого графіка, що порівнював продуктивність праці в двох епохах, електрифікації та цифровізації. Згідно з статистичними даними графік продуктивності праці при електрифікації практично співпадає з аналогічним графіком для цифровізації. Спочатку продуктивність росте дуже повільно протягом перших двадцяти років (1890-1910 рр. для електрифікації, 1970-1990 рр. для цифровізації). Потім вона починає зростати швидкими темпами (1910-1930 рр., 1990-2010 рр.), після чого відбувається короткотривалий спад та відновлення стабільного росту.
Якщо уважно придивитися до дат, то стане очевидно, що початок швидкого росту продуктивності праці співпадає з початком Першої світової війни (1914 р.) для епохи електрифікації, та з розпадом Радянського Союзу (1991 р.) у другому випадку. Більше того, спад продуктивності праці співпадає з Великою рецесією початку 30-х років та економічною кризою 2008 року. Отже існує закономірність не тільки у технологічному та економічному розвитку, а і в історичних процесах, що спричиняються змінами у технологіях, бізнесі та економіці в цілому. Як ви могли помітити, ми повторюємо всі основні історичні етапи минулого століття з різницею приблизно у 80 років.
Який же висновок можна зробити з попереднього параграфа? Починаючи з епохи Просвітництва, ось уже близько 400 років, розвиток Західної цивілізації в переважній мірі визначається наукою та технологіями. По-перше, цей розвиток є періодичним. Особисто я виділяю чотири основні періоди:
- наукова революція;
- промислово-технологічна революція;
- трансформація (економічна, соціальна, політична) та відновлення балансу, що був порушений попередніми змінами;
- досягнення піку економічного розвитку та початок його уповільнення.
По-друге, розвиток Західної цивілізації є циклічним. Кожен з таких циклів визначається наступною науковою та промислово-технологічною революцією. Отже на даний момент ми знаходимося у третьому циклі, наприкінці періоду цифрової трансформації. Попередні два цикли були пов’язані з першою промисловою революцією та індустріалізацією. Давайте розглянемо кожен період та цикл більш детально.
Як уже було сказано, сучасна технологічна цивілізація почалася в епоху Просвітництва у другій половині XVII ст. Їй передувала перша наукова революція. Корені цієї революції сягають періоду Реформації, що характеризувався великою кількістю кровопролитних релігійних воєн. Однією з причин цих воєн були, як не дивно, різні трактування релігійних текстів. І не було ніякого об’єктивного підходу до вирішення такого роду суперечок. Науковий метод був спробою пошуку об’єктивного шляху пізнання навколишнього світу, а отже і самого Бога. Тобто, як це не парадоксально звучить, своє коріння наука бере у релігії. Вищою точкою тогочасної науки стала публікація в 1687 році «Математичних начал натуральної філософії» Ісаака Ньютона. Це був перший приклад універсальної фізичної теорії, що описала гравітацію як одну з фундаментальних взаємодій у природі.
Наступними прикладами таких теорій можна назвати електродинаміку Джеймса Максвела, теорію еволюції Чарльза Дарвіна, теорію відносності Альберта Ейнштейна та квантову механіку, що розроблялася рядом видатних учених. Кожна з таких фундаментальних теорій стала ключовою точкою у подальшому розвитку науки, технологій та й взагалі історії людства. Вона знаменує початок нової епохи, нового циклу у розвитку цивілізації. Але разом із тим, це найменш прогнозований етап у історичному процесі. Нажаль, ми не можемо спрогнозувати появу наступної такої теорії. Та ми знаємо напевне, що кожна наукова революція рано чи пізно призводить до появи нових фундаментальних технологій та нової промислово-технологічної революції.
Перша промислова революція розпочалася в Англії в другій половині XVIII ст., а її основою став паровий двигун. Кожна промислово-технологічна революція має одну або декілька базових технологій, що визначають рамки і форми технологічного прогресу. Для індустріалізації це були двигун внутрішнього згоряння та електричний двигун, а для нашої цифрової епохи це транзистор. Мушу зазначити, що цей процес не такий простий, як може здатися на перший погляд. Кожна наступна промислова революція вбирає у себе результати попередньої та удосконалює і розширює їх. Так, наприклад, двигун внутрішнього згорання став удосконаленням парового двигуна, а сучасні електричні автомобілі та альтернативні джерела енергії, такі як сонячні панелі або вітряки, є другим етапом електрифікації, що почалася ще у минулому та навіть позаминулому столітті.
Як тільки така технологія створена, весь подальший хід історії стає більш прогнозований і ми можемо уже говорити про певні часові рамки. Спочатку все відбувається повільно. Нові технології використовуються старими методами і не дають відчутного ефекту. Але змінюється покоління і наступні інженери та підприємці починають використовувати їх по-новому. Вони знаходять не тільки нові способи використання цих технологій, а й нові методи організації роботи підприємств. Виникають нові галузі та нові види робіт. Технологічний прогрес прискорюється. Здається, що нове, прекрасне майбутнє уже на порозі, та це не так. Новий порядок може прийти тільки тоді, коли зруйновано старий. І він це робить. Зникають цілі професій, банкрутують старі підприємства, а нові здобувають занадто великий вплив. Розпочинається період трансформації.
Цей період є найбільш драматичним і пов’язаний з різного роду катаклізмами. Починається він з дисбалансів у економіці, які у свою чергу породжують соціальне напруження. Перебудова економіки вимагає перебудови суспільства, та цьому заважає інертність політичних систем. Тому напруга у суспільстві продовжує зростати поки не досягне свого апогею. Далі є два сценарії розвитку подій. Згідно першого сценарію, відбувається соціальний вибух у середині країни. Прикладами такого вибуху є Велика французька революція 1789 року та лютнева революція і жовтневий переворот 1917 року у Російській імперії. Інший варіант це перетворення внутрішнього конфлікту на зовнішній, тобто війна. Прикладів таких воєн можна навести не менше. Це Наполеонівські війни (1799—1815 рр.), Перша світова війна (1914-1918 рр.) та Друга світова війна (1939-1945 рр.). Наслідком цих воєн та революцій є знищення старих соціальних систем, порушення балансів у міжнародній політиці.
Та зміни відбуваються не тільки в технологіях чи економіці, а й у соціальній сфері, мистецтві та культурі. Старі моделі перестають працювати, тому поведінка людей стає більш ірраціональною. Та в цьому є своя раціональність, адже неможливо виробити нову поведінку не вийшовши за рамки існуючої системи. Тому класицизм змінюється на романтизм, а замість наукової фантастики ми захоплюємося фентезі та коміксами. Люди шукають нової філософії, нових прикладів для наслідування. Надзвичайно популярними стають історії про спасителя, хто б це не був – Нео, Гарі Потер чи Тоні Старк. Крім цього у суспільстві процвітають містицизм, різноманітні культи та вірування. Та ніщо не може тривати вічно, війни закінчуються і нарешті утворюється новий світовий порядок.
Після того як політичні та соціальні системи пристосовуються до нових реалій наступає золота пора. Це час, коли технології дають найбільший економічний ефект, а політичний устрій сприяє кращому застосуванню багатств. Це час найбільшої могутності європейського континенту другої половини XIX ст та найбільшого економічного розквіту США у 50-ті, 60-ті роки минулого століття. А ще, це початок кінця. За кілька десятиліть економічний ріст вичерпується і весь цикл починається спочатку. Щоб впоратися із занепадом винахідники придумують нові технології на базі наукових проривів, ці технології руйнують усталені порядки, знову відбувається перебудова світового устрою та відновлюється баланс сил.
Прогнози
Який же прогноз можна дати згідно моделі, що була описана. До кінця 20-х років повинен закінчитися період воєн і конфліктів та встановлений баланс у міжнародних відносинах. Конкретну форму цього нового світового устрою прогнозувати дуже важко, скоріше за все, серед основних країн будуть США і Китай. Також великий вплив матимуть Європейський Союз та Індія. Як уже видно зараз, протистояння буде йти між демократичними і правовими державами та авторитарними чи диктаторськими режимами. Географію цього протистояння можна визначити на базі класифікації країн за індексом демократії. На одному полюсі ми бачимо США та ЄС, а на іншому – Китай та Росію. В світовій економіці відбудуться досить серйозні зміни. Незважаючи на популярність ідеї деглобалізації, навряд чи можливо повністю відмінити надбання у цій сфері. Щоб зрозуміти майбутнє глобальної економіки потрібно придивитися до того, як працюють сучасні інформаційні системи та технологічні компанії, що їх використовують. Адже структура базової технології визначає структуру компаній, а це в свою чергу формує економічну систему в цілому.
Якщо придивитися до таких лідерів у технологічному світі як Apple, Microsoft, Google чи Amazon, стає зрозуміло, що основою їх бізнесу є цифрова платформа. Кожна бізнес транзакція проходить через цю платформу, що як “цифровий базар” зводить продавців та покупців разом. Вони проектуються згідно таких ключових принципів: надлишок і дублювання ресурсів, групування ресурсів у кластери та їхній захист від кібератак. Ви звичайно можете спроектувати систему яка буде на 100% ефективною, без надлишку та дублювання, але вона буде ненадійною у випадку зростання навантаження чи якоїсь поломки.
Нажаль, глобальна економіка версії 1.0 була саме такою. Тому і не дивно, що вона почала давати зброї при епідемії ковіду та російсько-українській війні. Нова глобальна економіка 2.0 матиме кластери у вигляді економічних зон, що будуть більш ізольовані, ніж теперішні. Кожна така зона або велика країна будуть мати повний набір критичного виробництва та резервні потужності на випадок нової епідемії чи конфлікту. Також велика увага буде приділятися сфері внутрішньої та зовнішньої безпеки. У цього підходу є противники, які вказують на те, що багатство сучасного світу пов’язане з оптимізацією виробництва та зменшенням витрат на озброєння. Це правда, і якби ми жили у ідеальному світі, усе було б чудово, та наш світ не ідеальний.
Після того, як закінчяться бурхливі двадцяті, нас чекають відносно стабільні роки. Світ стане більш раціональним, люди отримуватимуть більше благ від сучасних технологій, тому будуть менше їх боятися. Популісти втрачатимуть свій політичний вплив у країнах, що зможуть пристосуватися до нових умов. Економіки таких країн будуть отримувати максимальний ефект від цифрових технологій. Разом з тим, як і у минулому столітті, ліві тренди будуть підсилюватися. Та до середини століття намітиться економічний спад через вичерпування потенціалу цифрової економіки.
Причиною цього спаду буде відчутне сповільнення або повна зупинка мініатюризації комп’ютерних чипів. Постійне зменшення розміру транзисторів дозволяло отримувати більшу продуктивність при менших затратах енергії на меншу одиницю площі. Цей процес носить експоненціальний характер та має назву закон Мура. Він дозволяє компенсувати постійний ріст обробки, зберігання та передачі інформації, що також відбувається за експонентою. Та як тільки закон Мура перестає працювати (внаслідок технологічної складності або економічної недоцільності), для того, щоб компенсувати цей ріст, нам потрібно тратити все більше енергії за рахунок нарощування кількості обчислювальних ресурсів. З цим будуть боротися шляхом розробки спеціалізованих рішень та оптимізації програмного забезпечення, але це тільки відтягування часу.
Ще однією причиною спаду стане сама цифрова платформа. Хоча Інтернет є прикладом децентралізованої мережі, такі технології як хмарні обчислення та великі дані, що використовуються в сучасних інформаційних системах, є за своєю природою централізованими. Це породжує багато проблем з безпекою та надійністю. Такі системи зберігають величезні об’єми інформації, що збільшує зацікавленість у незаконному заволодінні нею. А коли це рано чи пізно станеться, збитки також будуть масштабними.
Крім того, на рівні макроекономіки, цифрові платформи є сприятливим середовищем для утворення монополій, тому і не дивно, що лідери технологічного світу стали справжніми гігантами, а це не додає ефективності як самим компаніям, так і економіці в цілому. В першу чергу це виражається через скрутне становище продавців товарів та послуг, що користуються такими платформами, адже їх позиція відносно покупців є надзвичайно вразливою. Покупці, як правило, не сплачують за користування цифровою платформою, а компанії, що ними володіють отримують прибутки від продавців. Як монополісти, вони можуть диктувати тарифи, тим самим зменшуючи прибутки виробників, що в свою чергу зменшує можливість цих виробників інвестувати у власний розвиток.
Технологією, яку розглядають на противагу цьому, є блокчейн. Вона дозволяє позбутися централізованого сховища даних та оператора транзакцій шляхом розподілу цих функцій між усіма учасниками. Та перенісши тягар обчислень з дата-центрів на персональні пристрої ми підвищуємо вимоги до їх продуктивності. Без закону Мура така децентралізована мережа захлинеться у власному потоці даних. Одним словом інформація ставатиме все більш дорожчою, а світ потребуватиме нової промислово-технологічної революції. Більшість сучасних оглядачів сходяться на думці, що це буде біотехнологічна революція. Малюють багато сценаріїв такого майбутнього, від відверто фантастичного до надто песимістичного. Розглянемо кілька основних, на мою думку, варіантів майбутнього.
Всяка промислова революція починається з наукових проривів. І хоча ми постійно говоримо про інновації та нові технології, у науці спостерігається певний застій. Фізики продовжують пошук теорії квантової гравітації як об’єднання всіх фундаментальних сил природи. Основним кандидатом на цю теорію є теорія струн, та вона так і не набула статусу доведеної. Незважаючи на досягнення в галузі машинного навчання, ми досі не маємо теорії інтелекту, не розуміємо що таке свідомість, а те що ми називаємо спеціалізованим штучним інтелектом, на мою думку, є лише красивим маркетинговим ходом. Така ж сама історія з геномом людини. Наші досягнення в цій галузі є доволі суттєвими, та якщо говорити про моделювання складних організмів, в тому числі і людського, на базі їхнього генотипу, нам ще до цього дуже далеко. У зв’язку з цим я бачу два варіанти розвитку подій.
У першому варіанті наукова революція відбувається найближчими роками або десятиліттями. У цьому випадку буде запущено новий цикл технологічного прогресу. Але якщо цього не трапиться? Давайте спробуємо розглянути, який тоді матимуть вигляд біотехнології. Технологія CRISPR дозволяє надзвичайно точно редагувати гени, та без достатнього прогнозування результату ми будемо обмежені у своїх діях. Генетично редаговані організми є надзвичайно перспективними для рослинництва та тваринництва і можуть здійснити справжній переворот у сільському господарстві. Та не маючи можливості довести безпечність їхнього споживання, процес затвердження цих організмів регулюючими органами є надзвичайно довгим та дорогим.
Ще однією галуззю, де ми очікуємо кардинальних змін є медицина. Генна інженерія уже зараз дозволяє лікувати певні види раку та інших захворювань, що спричиняються мутаціями в генах. Та без проривів наукового характеру ми зможемо лікувати тільки ті види хвороб, що виникають унаслідок мутації одного або декількох генів. Це краще ніж нічого, та велика кількість інших хвороб залишиться не виліковними. Я уже не кажу про удосконалення людського організму, для нас це є і буде науковою фантастикою.
Іншим перспективним винаходом сучасності є нейроінтерфес. Відомий підприємець та один з лідерів технологічного світу Ілон Маск мріє, що ця технологія дозволить розширити можливості людського інтелекту за рахунок штучного, такий собі симбіоз людини та машини. Але без повного розуміння, що таке людська свідомість та як працює наш мозок, це навряд чи можливо. Їхнє застосування може обмежитися лише допомогою при нейродегенеративних захворюваннях та пошкодженнях мозку.
Без теорії інтелекту, скоріш за все, не буде і штучного інтелекту. Сучасні інтелектуальні системи дуже широко застосовуються, та мають певні обмеження. Складність любої задачі полягає у тому, наскільки важко її формалізувати та наскільки різнорідну інформацію потрібно обробити. Системи машинного навчання здатні на це лише до певного рівня та вимагають сторонньої допомоги на етапі їх тренування та тестування. Крім того, вони повинні працювати в контрольованому середовищі, а тому потребують втручання людини в нештатній ситуації. А головне, вони не створюють нові знання, що є основою прогресу.
Щоб бути повноцінним, штучний інтелект має володіти абстрактним мисленням та логікою. Для цього його потрібно навчити універсальної мови на зразок людської. Крім того, він має володіти тим, що ми називаємо здоровим глуздом, тобто картиною світу. А отже, скоріш за все, штучний інтелект повинен мати свідомість, що є ще одним, до кінця не вивченим явищем. Отже, без використання реального штучного інтелекту вплив сучасних інтелектуальних систем на економіку є більш обмеженим, ніж ми очікували. Крім того, всі ці технології потребують зовсім інший рівень продуктивності обчислювальної техніки. Головним кандидатом на цю роль є квантовий комп’ютер. Це надзвичайно складна технологія і досі не зрозуміло, чи досягне вона того рівня універсальності та надійності, що нам потрібен, чи залишиться дорогим та вузькоспеціалізованим продуктом. Всі ці фактори дають змогу прогнозувати обмежений ефект від біотехнологій, який не виведе економічний ріст на новий рівень.
У короткостроковому плані це можливо і не погано, адже статус кво буде зберігатися ще на деякий час. Але стратегічно це призведе до масштабних змін. Довгий економічний застій може стати причиною імплементації таких популярних зараз теорій, як кінець капіталізму, лібералізму та прогресу. Уже тепер, під ширмою боротьби проти бюрократії та за свободу слова, відбувається атака на саму правову систему заходу з боку радикальних груп, а атмосфера занепаду тільки цьому сприятиме. У свою чергу це призведе до цілковитої втрати лідерства Західним світом, що дасть змогу укріпитися різного роду тоталітарним, авторитарним чи теократичним режимам. Це буде кінцем епохи Просвітництва та прогресу. Не можу сказати, яким буде новий світ та перехідний період між новою і старою епохами буде кривавим і трагічним, яким був період Реформації між Середньовіччям та Просвітництвом. Отже питання залишається відкритим. Будемо ми жити в світі Фундації Айзека Азімова чи в світі Дюни Френка Херберта? Буде це світ нового прогресу чи нового середньовіччя?
Післямова
Написавши стільки слів, я помітив, що так і не дав відповідь на головне питання – коли закінчиться війна? Як вона закінчиться? Яким буде новий світовий порядок? Після тривалих роздумів, я прийшов до висновку, що відповіді на ці питання немає. Можливо, в принципі, вона і існує та знайти її нам не під силу, а ті хто кажуть, що точно знають як все закінчиться, або пройдисвіти, або самі себе дурять. Для того, щоб дати конкретну відповідь, потрібно побудувати модель, що враховувала б неймовірну кількість даних про світову економіку, сучасну енергетику, екологію, міжнародну політику, військовий потенціал та технологічний стан багатьох країн. І це тільки те, що спало мені на думку зараз. В залежності від того, що ми враховуватимемо у своєму аналізі, те ми і отримаємо у вигляді прогнозу на майбутнє. І чим точнішим він повинен бути, тим, за законами комбінаторики, буде більшою складність такого сценарію, що ростиме в геометричній прогресії. Та сенс будь якої моделі полягає у тому, щоб прийняти одні параметри та відкинути інші.
Отже, замість одного сценарію, ми отримаємо величезну кількість різноманітних прогнозів. І це не є проблемою у звичайний час, коли існує невелика кількість прогнозів на майбутнє, що можуть справдитися. Якщо уявити собі координатну сітку, де на осі Х ми відкладатимемо кожен можливий сценарій, а на осі У будемо визначати ймовірність того, чи він справдиться, то ми отримаємо графік з крутим піком, де один або кілька прогнозів будуть мати високу ймовірність, а всі інші дуже низьку. Але в теперішній час турбулентності та хаосу кожен з таких сценаріїв не є нульовим, або, точніше кажучи, не є нескінченно малим. Так, деякі є більш ймовірними ніж інші, та кожен з них може відбутися. Тому графік на нашій уявній координатній сітці ставатиме більш пологим, а кількість таких прогнозів буде рости. Ми живемо у час коли можливо все і з цим потрібно просто змиритися. Все, що ми можемо, це тільки накреслити обриси майбутнього і сподіваюся мені хоч трохи вдалося їх розгледіти.
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.