Дослідники з Інституту еволюційної антропології Макса Планка виявили, що дикі шимпанзе у національному парку Таї у Кот-д’Івуарі спілкуються між собою, використовуючи деякі мовні структури, подібні до людської мови. 

На думку автора дослідження Седріка Жирара-Бутто, результати проведенного ним та його колегами дослідження можуть свідчити про те, що коріння нашої здатності до складної мовної комунікації може бути значно глибшим, ніж вважалось, і походити від спільного пращура з родичами мавпами. Шимпанзе, як і інші примати, використовують різні звуки для спілкування між собою, попереджаючи про небезпеку, хрюкаючи під час годування і вигукуючи у разі необхідності об’єднати інших. 

Однак досі науковці вважали, що комбінація звуків у слова, а слів у змістовні речення це здібність, притаманна суто людині. Лінгвістичні правила визначають, як змінюватиметься сенс окремих слів у різних структурах речення. Комунікація приматів вважалась занадто обмеженою, щоб бути попередницею складної, комбінаторної людської мови.

У рамках дослідження науковці з Інституту еволюційної антропології Макса Планка роками записували тисячі звукових сигналів трьох груп диких шимпанзе. Дослідники намагались визначити, як 12 типів різних звуків, які вигукують шимпанзе, змінювались, коли мавпи об’єднували і комбінували їх між собою. Загалом вчені записали 4 тис. 233 звукових сигнали, з яких 734 — були комбінаціями з двох вигуків. 

При цьому дослідники звертали увагу не тільки на самі сигнали, а й на ситуації, у яких шимпанзе їх вигукували. Одні вигуки стосувались годування, інші відпочинку, переміщення, привітання, готовності до гри, агресії або були реакцією на появу інших тварин.

Порівнюючи між собою сенси окремих і парних вигуків, науковці визначили, як змінюється зміст голосового сигналу під час комбінування вигуків. Науковці використали математичний аналіз для оцінки того, наскільки схожим є розподіл подій для одиночних та парних звуків.

Аналіз виявив чотири основних способи, якими шимпанзе змінювали значення, поєднуючи одиночні звуки між собою в 16 різних пар. Ці способи виявилися аналогічними до ключових лінгвістичних принципів людської мови. 

Наприклад, у мавп вигук «ху» означає «годування», а вигук «пант» використовується з метою підкреслити соціальну приналежність. Однак у комбінації ці вигуки означали облаштування домівки. У той же час, вигук «Пант ху» ставав більш конкретним, якщо за цим слідував крик, що натякає на можливу небезпеку або негайність чогось.

Хрюкання, що використовується під час годування, та «ху», що використовується під час відпочинку, разом свідчили про годування під час відпочинку. Шимпанзе, схоже, по-різному реагують на порядок звуків. «Хрю-ху» не означає те саме, що і «ху-хрю». 

Як вважають дослідники спільний пращур мавп та людей існував близько 6-8 млн років тому. Якщо вже тоді існували навички комбінування окремих звуків, це означало б, що різниця між мовою людей та приматів не така велика, як вважалось до цього.

Єдиний укол ниркового протеїну «розігнав» мозок мавп на два тижні – вчені Єльського та Каліфорнійського університетів

Результати дослідження були опубліковані у журналі  Science Advances

Джерело: ZMEScience