Рецензія на фільм “Франкенштайн” / Frankenstein

7 листопада на Netflix прем’єрувалася готична наукова фантастика “Франкенштайн”, у якій відомий голлівудський любитель монстрів Ґільєрмо дель Торо звертається до невмирущої класики Мері Шеллі “Франкенштайн, або Сучасний Прометей” (1818). Мексиканський постановник продовжує свою плідну співпрацю зі стримінговим гігантом, і після антології жахів “Кабінет курйозів” (2022) та анімаційної версії “Піноккіо” (2022) це буде його третій проєкт, котрим поповниться відеотека сервісу. Детальніше про те, що з цього вийшло, мчимо розповісти в огляді нижче.

“Франкенштайн” / Frankenstein

Жанр готичний науково-фантастичний фільм жахів
Режисер Ґільєрмо дель Торо
У ролях Оскар Айзек, Крістіан Конвері, Джейкоб Елорді, Міа Ґот, Крістоф Вальц, Фелікс Каммерер, Ларс Міккельсен, Чарльз Денс, Девід Бредлі, Ральф Айнесон, Берн Ґорман
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Північний полюс, 1857 рік. Капітан застряглого в одвічних льодах датського корабля Андерсон заклопотаний тим, як вибратися з крижаної пастки. Та зовсім скоро його увагу приверне несподівана знахідка в особі виснаженого чоловіка з ножним протезом. І це ще не все — останнього переслідує якась невідома, але абсолютно точно вороже налаштована істота, наділена надзвичайною силою.

Коштом кількох життів Андерсону та його людям вдається на деякий час нейтралізувати створіння. Це дає змогу з’ясувати, кого серед безжальних снігів знайшли моряки та що за потвора за ним женеться. Трохи відігрівшись та прийшовши до тями, барон Віктор Франкенштайн готовий розповісти свою неймовірну історію та прийняти невтішну долю, зумовлену породженням його непомірних амбіцій.

Іноді мрії збуваються. Особливо, якщо вперто йти до своєї мети. І особливо, якщо маєш підтримку усемогутнього Netflix. Голлівудський директор по монстрам Ґільєрмо дель Торо ніколи не приховував, що екранізація роману Мері Шеллі є проєктом його мрії. Колись недосяжним Святим Граалем (у 2007-му постановник зізнався, що “убив би” заради нього), а нині фактично самопроголошеним magnum opus.

Схоже, момент “правильних умов і масштабів” нарешті настав, не в останню чергу завдяки тріумфу дельторівського “Піноккіо” на “Оскарі”. Тож отримавши солідний бюджет у $120 млн, Ґільєрмо приступив до здійснення давнішньої мрії. Одразу помітно, що постановник з величезною шаною ставиться до оригінального тексту, що, втім, не завадило йому дещо перекроїти історію та додати до неї власних штрихів.

Щобільше, помітне неозброєним оком і трепетне бажання дель Торо зробити якнайкраще, не проґавити жодного важливого для нього сенсу чи деталі. Саме через це значний за хронометражем майже у 2,5 години “Франкенштайн” рясніє надлишковістю та здається перевантаженим й громіздким. І водночас саме тому це кінополотно настільки амбітне, епічне та красиве. Адже іншим воно бути просто не могло. Не мало права.

Смерть матері і суворе виховання батька залишили всередині Віктора Франкенштайна глибокий відбиток. Він наважився кинути виклик Кістлявій з косою, однак не розумів, як дати раду новому, створеному ним же життю. Одні монстри породжують інших, але Потвора Франкенштайна тут ні до чого — мова йде радше про те, що в якийсь момент Віктор перетворився на ще більше чудовисько, ніж його батько. Отже, відповідь на питання “хто тут справжній монстр?” лежить на поверхні. Бо саме питання риторичне.

Трагедія головного героя не в тому, що він вирішив погратися в Бога — зрештою, хто з нас не без гріха. Вона полягає у тому, що він не мав жодної гадки, як бути, якщо в тебе вийшло. І стати гідним “батьком” для свого “сина”. Звідси випливає і трагедія останнього. Приречений на вічне життя, спотворений шрамами (а, можливо, і наповнений болем загиблих, враховуючи те, як вони померли, і це явно зійде за додатковий змістовний пласт від дель Торо, сьогодні актуальний як ніколи), він апріорі приречений на вічне нерозуміння і нещастя. І це не кажучи про те, що світ точно не готовий його прийняти.

Головна зірка шоу це, звісно, Джейкоб Елорді. Його Істота має воістину супергеройську здібність до регенерації і трохи скидається на Інженерів із, знову формально згадуємо ім’я титана з давньогрецької міфології, “Прометея” (2012) Рідлі Скотта. Та головне, що його персонаж здатен викликати щирий відгук.

Як завжди переконливий у кадрі Оскар Айзек: він пиляє ноги не менш вправно, ніж персонажі горору “Пила” (2004). Так само гармонійний у ролі мецената з корисливими мотивами Генріха Гарландера і Крістоф Вальц — хоча цього пана не було в романі, тут він абсолютно доречний. Актор, до слова, цьогоріч з’явився і в іншій інтерпретації знакового героя з класичної літератури жахів — графа Дракули від Люка Бессона. Беззаперечно прекрасна й “королева крику” Міа Ґот, антивоєнна тирада якої ризикує справити враження не тільки на ошелешеного Віктора, а й на глядача. Вдруге за тиждень поряд з кінотеатральним “Едемом” миготить у кадрі Фелікс Каммерер.

Можливо, “Франкенштайн” дель Торо і справді дещо схожий на роботу божевільного. Але “божевільного” у хорошому сенсі, тобто одержимого монстрами та готичною класикою Мері Шеллі. Тут він отримав нагоду втілити на свій лад обидві великі пристрасті. І нехай подекуди метр нагадує дитину, яка нарешті дісталася до омріяних іграшок, не зачаруватися подібним блиском в очах рішуче неможливо.