17 серпня в кінотеатрах почався показ комедійного бойовика «Місія на двох» з Джекі Чаном та Джоном Сіною у головних ролях. Після довгих п’яти років простою на полиці стрічка нарешті добирається до глядачів, зокрема, з помітним запізненням і до нас. У рецензії нижче розповідаємо, чому цей факт зовсім не тішить, що може запропонувати своїм шанувальникам вже не молодий Джекі Чан та чи варто витрачати час на цю новинку.
Жанр комедійний бойовик
Режисер Скотт Во
У ролях Джекі Чан, Джон Сіна, Пілу Асбек, Чженьвей Ван, Макс Хуан, Амадеус Серафіні
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Недалеке майбутнє. Нафтопереробний завод в Іраку, який належить китайській фірмі Unicorp, зазнає нападу найманців на чолі з Оуеном Педдоком. Колишній спецпризначенець «Дракон» Лю Фен (таке прізвисько досі міг собі дозволити хіба що Дон Вілсон), нині очільник охоронної компанії, організовує евакуацію цивільних. Колонна з одинадцяти автобусів повинна дістатися Зеленої зони, але по дорозі потрапляє у дивну піщану бурю.
Цим користується загін найманців, котрий викрадає кількох співробітників заводу. Лю розгортає пошуки зниклих та натрапляє на одного з команди викрадачів — американського спецпризначенця Кріса Ван Горна.
Дуже скоро обидва доходять висновку, що мають справу з одним і тим самим ворогом, який планує здійснити масштабне нафтове пограбування. Тому вони об’єднують зусилля, аби зупинити поганця та не допустити в прямому сенсі витоків важливого для китайської економіки ресурсу.
«Місія на двох» є продуктом американо-китайського виробництва, що у наші часи явище досить суперечливе. Щоправда, фільмування завершилось ще у 2018 році, але з тих пір проєкт вартістю у 80 мільйонів доларів, з невідомих причин, так і не дійшов до кінотеатрального прокату. Однією з причин тривалого перебування в небутті можна назвати пандемію COVID-19, котра напевно завадила фільму опинитися на екранах значно раніше.
Та як би там не було, «Місія на двох» нарешті доповзає до прокату, хоча цей бойовик важко назвати довгоочікуваним. Як і нелегко отримати якесь адекватне задоволення від його перегляду.
Спочатку фільм планувався як спільна робота Джекі Чана та Сильвестра Сталлоне, але Слаю довелось відмовитись від участі через зайнятість у другому «Кріді». Тому на заміну легенді бойовиків прийшов інший здоровань — відомий реслер Джон Сіна. Відтоді (тобто з 2018-го) його кінокар’єра пішла різко вгору: буквально незабаром Сіна засвітиться в успішному «Бамблбі», пізніше виконає роль Миротворця у кіновсесвіті DC, приєднається до сім’ї Домініка Торетто тощо.
«Місія на двох» намагається прикидатися масштабним і енергійним бойовиком у дусі «Шаленого Макса» (2015) Джорджа Міллера. Усі ці небезпечні подорожі посеред постапокаліптичних пустель, маски-черепи, динамічні прольоти камери під час екшн-сцен — все у кадрі покликане довести глядачу, що перед ним цікавий жанровий зразок з крутими бойовими сценами.
Та якщо вже й асоціювати міллерівський екшн-хіт з цією поробкою, в такому контексті остання виглядає як дешевий мокбастер-паразит. І це не кажучи про візуальну складову. Міллер зробив яскравий, видовищний і захопливий фільм-погоню. Тут же у кращі моменти покладаються на CGI, який можна назвати непоганим. Для кат-сцен стареньких відеоігор.
Про сюжет і тим паче якусь драматургію взагалі згадувати не варто, адже вони виконують суто декоративну функцію. Постановник Скотт Во (екранізація гри Need for Speed, біографічний сурвайвл-трилер «На глибині шести футів») робить ставку на екшн та взаємодію у кадрі головних зірок.
Цього вистачає, щоб не рахувати перегляд фільму геть марним, але замало, щоб отримати задоволення від нього. Прикро, якщо щось подібне ми отримаємо у вересні, коли вийде наступний проєкт постановника — четверті «Нестримні».
Джекі Чан та Джон Сіна іноді дійсно непогано жартують та виглядають впевнено у бойових сценах. Гонконзький кумир дитинства багатьох глядачів вже не такий спритний, та, попри поважний вік, все ще переконливий у своєму класичному жартівливо-бійцівському амплуа.
Його герой досі відмовляється від використання вогнепальної зброї, а сцена бійки у пожежній піні дозволяє згадати про найкращі роки актора. Сіна розкидує ворогів не гірше, ніж на рингу WWE, дає імена машинам та ще й дотепності видавати встигає. Це дозволяє декілька разів посміхнутися, але на тому й все.
Во та його команда не цураються салютувати не тільки «Шаленому Максу», але й тому ж «Форсажу» з його пристрастю до швидкої їзди та бажанням жбурляти автівки в повітря. Втім, досягти належного ефекту творцям все одно не вдасться, адже увесь тутешній сетинг виглядає занадто штучно, не природно, позамежно пластмасово.
При цьому у кадрі відбувається забагато безглуздостей, щоб сприймати зображуване як цілісну історію. Та і не може бути добрим джекічанівське кіно, де в класичних сценах з невдалими дублями найскладнішим трюком виявляється вставлення магазину в неслухняний пістолет.