17 серпня в кінотеатрах почався показ комедійного бойовика «Місія на двох» з Джекі Чаном та Джоном Сіною у головних ролях. Після довгих п’яти років простою на полиці стрічка нарешті добирається до глядачів, зокрема, з помітним запізненням і до нас. У рецензії нижче розповідаємо, чому цей факт зовсім не тішить, що може запропонувати своїм шанувальникам вже не молодий Джекі Чан та чи варто витрачати час на цю новинку.
«Місія на двох» / Hidden Strike
Жанр комедійний бойовик
Режисер Скотт Во
У ролях Джекі Чан, Джон Сіна, Пілу Асбек, Чженьвей Ван, Макс Хуан, Амадеус Серафіні
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Недалеке майбутнє. Нафтопереробний завод в Іраку, який належить китайській фірмі Unicorp, зазнає нападу найманців на чолі з Оуеном Педдоком. Колишній спецпризначенець «Дракон» Лю Фен (таке прізвисько досі міг собі дозволити хіба що Дон Вілсон), нині очільник охоронної компанії, організовує евакуацію цивільних. Колонна з одинадцяти автобусів повинна дістатися Зеленої зони, але по дорозі потрапляє у дивну піщану бурю.
Цим користується загін найманців, котрий викрадає кількох співробітників заводу. Лю розгортає пошуки зниклих та натрапляє на одного з команди викрадачів — американського спецпризначенця Кріса Ван Горна. Дуже скоро обидва доходять висновку, що мають справу з одним і тим самим ворогом, який планує здійснити масштабне нафтове пограбування. Тому вони об’єднують зусилля, аби зупинити поганця та не допустити в прямому сенсі витоків важливого для китайської економіки ресурсу.
«Місія на двох» є продуктом американо-китайського виробництва, що у наші часи явище досить суперечливе. Щоправда, фільмування завершилось ще у 2018 році, але з тих пір проєкт вартістю у 80 мільйонів доларів, з невідомих причин, так і не дійшов до кінотеатрального прокату. Однією з причин тривалого перебування в небутті можна назвати пандемію COVID-19, котра напевно завадила фільму опинитися на екранах значно раніше.
Та як би там не було, «Місія на двох» нарешті доповзає до прокату, хоча цей бойовик важко назвати довгоочікуваним. Як і нелегко отримати якесь адекватне задоволення від його перегляду.
Спочатку фільм планувався як спільна робота Джекі Чана та Сильвестра Сталлоне, але Слаю довелось відмовитись від участі через зайнятість у другому «Кріді». Тому на заміну легенді бойовиків прийшов інший здоровань — відомий реслер Джон Сіна. Відтоді (тобто з 2018-го) його кінокар’єра пішла різко вгору: буквально незабаром Сіна засвітиться в успішному «Бамблбі», пізніше виконає роль Миротворця у кіновсесвіті DC, приєднається до сім’ї Домініка Торетто тощо.
«Місія на двох» намагається прикидатися масштабним і енергійним бойовиком у дусі «Шаленого Макса» (2015) Джорджа Міллера. Усі ці небезпечні подорожі посеред постапокаліптичних пустель, маски-черепи, динамічні прольоти камери під час екшн-сцен — все у кадрі покликане довести глядачу, що перед ним цікавий жанровий зразок з крутими бойовими сценами.
Та якщо вже й асоціювати міллерівський екшн-хіт з цією поробкою, в такому контексті остання виглядає як дешевий мокбастер-паразит. І це не кажучи про візуальну складову. Міллер зробив яскравий, видовищний і захопливий фільм-погоню. Тут же у кращі моменти покладаються на CGI, який можна назвати непоганим. Для кат-сцен стареньких відеоігор.
Про сюжет і тим паче якусь драматургію взагалі згадувати не варто, адже вони виконують суто декоративну функцію. Постановник Скотт Во (екранізація гри Need for Speed, біографічний сурвайвл-трилер «На глибині шести футів») робить ставку на екшн та взаємодію у кадрі головних зірок.
Цього вистачає, щоб не рахувати перегляд фільму геть марним, але замало, щоб отримати задоволення від нього. Прикро, якщо щось подібне ми отримаємо у вересні, коли вийде наступний проєкт постановника — четверті «Нестримні».
Джекі Чан та Джон Сіна іноді дійсно непогано жартують та виглядають впевнено у бойових сценах. Гонконзький кумир дитинства багатьох глядачів вже не такий спритний, та, попри поважний вік, все ще переконливий у своєму класичному жартівливо-бійцівському амплуа.
Його герой досі відмовляється від використання вогнепальної зброї, а сцена бійки у пожежній піні дозволяє згадати про найкращі роки актора. Сіна розкидує ворогів не гірше, ніж на рингу WWE, дає імена машинам та ще й дотепності видавати встигає. Це дозволяє декілька разів посміхнутися, але на тому й все.
Во та його команда не цураються салютувати не тільки «Шаленому Максу», але й тому ж «Форсажу» з його пристрастю до швидкої їзди та бажанням жбурляти автівки в повітря. Втім, досягти належного ефекту творцям все одно не вдасться, адже увесь тутешній сетинг виглядає занадто штучно, не природно, позамежно пластмасово.
При цьому у кадрі відбувається забагато безглуздостей, щоб сприймати зображуване як цілісну історію. Та і не може бути добрим джекічанівське кіно, де в класичних сценах з невдалими дублями найскладнішим трюком виявляється вставлення магазину в неслухняний пістолет.