З 18 січня в кінотеатрах розпочався прокат екшн-комедії «Рольові ігри», одну з головних ролей у якому виконала зірка культового ситкому «Теорія великого вибуху» Кейлі Куоко. Акторка також займалася продюсуванням проєкту, тож, судячи з усього, покладала на нього певні надії. У рецензії нижче розповідаємо, з якими іншими представниками жанру асоціюється тутешній сюжет та чому, на жаль, зусилля Кейлі виявились марними.

«Рольові ігри» / Role Play

Жанр комедійний бойовик
Режисер Томас Вінсент
У ролях Кейлі Куоко, Девід Оєлово, Білл Наї, Конні Нільсен, Саймон Делані
Прем’єра кінотеатри, Prime Video
Рік випуску 2024
Сайт IMDb

Вбиральня нью-йоркського аеропорту. Емма Брекетт зняла перуку, контактні лінзи та поправила макіяж. Тільки що вона виконала роботу і тепер їде додому, у затишне передмістя Нью-Джерсі. Там на неї чекають двоє дітлахів та дбайливий чоловік Дейв. Дружна родина возз’єднується за святковим барбекю на задньому дворі, присвяченому сьомої річниці шлюбу, про яку Емма зовсім забула. А все тому, що голова у жінки забита далекими від сім’ї справами, адже вона — професійна наймана вбивця.

Звичайно, про це ніц не здогадується Дейв, який вирішив урізноманітнити подружнє життя та навіть прикупив для своєї пасії відверте вбрання медсестри. Але дружина пропонує піти далі та влаштувати справжню рольову гру, згідно зі сценарієм якої симпатичні незнайомці зустрічаються у барі розкішного готелю та продовжують спілкування в одному з номерів. От тільки Емма не врахувала той факт, що вже була скомпрометована, і один підстаркуватий, але елегантний колега по цеху задумав скористатися цією можливістю та добряче заробити.

Якщо в Україні офіційний реліз відбувся у кінотеатрах, то в США «Рольові ігри» обійшов стороною великі екрани та одразу прем’єрувався на Prime Video, вже встигнувши нахапатись негативних відгуків від критиків. І з таким вердиктом важко посперечатися. Як і з рішенням викотити новинку на стримінгу, адже у фільмі геть немає чогось такого, що вартувало б побачити на великому екрані.

Щобільше, це досить скромне за розмахом і подієвістю, та ще й до жаху вторинне кіно, творці якого йдуть шляхом найменшого опору. Режисер Вінсент Томас, який останніми роками був зосереджений на серіалах («Охоронець», «Річер») та сценарист Сет Овен («Морган», «Татусь моєї колишньої») видають один суцільний шаблон, у фільмічному просторі якого глядачі без особливих зусиль виявлять купу шаблонів дрібніших.

Ті комедійно-бойовикові нісенітниці з елементами ромкому рівнялись на хітовий «Містер і місис Сміт», явно не хапаючи зірок з неба. Але їхні автори принаймні насичували свої клішовані історії достатньою кількістю екшену (якість їх постановки то вже окрема тема). У «Рольових іграх» навіть з цим виникають проблеми.

За 95 хвилин хронометражу нам пропонують дуже бідненькі та короткі бойові сцени у Берліні та фінальні розбірки, де рівень абсурду досягає свого апогею. Тут героїня Конні Нільсен візьметься марно розстрілювати лісові сосни, чи що там у них росте, а персонаж Девіда Оєлово з сумнівно отриманим пораненням покаже дива витривалості.

Після перегляду виникає справедливе питання до реальної жанрової приналежності стрічки, і тут доречно процитувати класика: «Що ти таке?». «Рольові ігри» начебто прикидаються комедійним бойовиком, де знайшлося місце навіть крихтам драматизму, але не реалізує себе ні в одному з заданих напрямків.

Трохи дивно виглядає і ситуація головної героїні, яка при двох дітях та живому чоловікові продовжує, хай і на пів ставки, вести свої кілерські справи. Тут так і тягне заволати «жінко, досить!». Навіть такий суровий дядько, як Джон Уік спочатку попіклувався про відставку, а вже потім насолоджувався компанією красуні-дружини.

Немає до ладу чого сказати і про місцевих акторів. Комедійний талант Кейлі Куоко не застосовується взагалі, а екшн-сцени виглядають надто зім’ято, тож добре роздивитися в них виконавицю головної ролі не вийде. Хоч трохи харизми у цю компанію скорботних облич привносить Білл Наї, але його поява вкрай короткочасна, щоб якось вплинути на ситуацію.

У підсумку отримуємо продукт настільки знежирений, що після перегляду не завадило б переглянути щось м’ясисте з епохи Сталлоне і Шварценеггера. «Правдиву брехню», наприклад. Так би мовити, для відновлення рівня «поживних речовин» в організмі.