З 8 лютого в кінотеатрах можна подивитися науково-фантастичний ромком «Якби ти був останнім» з теперішнім Капітаном Америка Ентоні Макі та Зої Чао в головних ролях. Це режисерський дебют Крістіана Меркадо, знятий за сценарієм Анджели Барассо, яка схарактеризувала стрічку як «”Коли Гаррі зустрів Саллі” у космосі з танцями». У рецензії нижче розповідаємо, чи є сенс звертати увагу на цей фільм глядачам, особливо закоханим парам, які вирішили провести спільний вечір «під фільм».
Жанр науково-фантастична романтична комедія
Режисер Крістіан Меркадо
У ролях Ентоні Макі, Зої Чао, Наталі Моралес, Джофф Стульц, Міссі Пайл
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2023
Сайт IMDb
Астронавти Адам та Джейн, учасники місії НАСА, вже три роки дрейфують у космосі десь між Юпітером та Сатурном без найменшої надії на повернення додому. Навігаційна система їхнього спейс-шатла вийшла з ладу, а зв’язок з Землею відсутній, тож ні про яке «Г’юстон, у нас проблема» мріяти не варто. Третій член екіпажу Бенсон загинув, чи точніше загинула, і пара мимовільних космічних мандрівників робить усе, щоб не вмерти з нудьги.
Джейн все ще не полишає надій полагодити навігацію, а Адам — вивести гібрид марихуани та чорниці. Трохи урізноманітнюють місцеве товариство декілька курей та цілком собі справжня коза, тож як мінімум яйцями та молоком горе-астронавти забезпечені надовго. Серед інших розваг — танці під улюблену музику, класика кіно під попкорн, імпровізовані діалоги з тим, що залишилось від загиблої колеги (власне скелет у скафандрі).
Усе змінюється в той момент, коли Адам пропонує Джейн переспати. Враховуючи, що шанси повернутися до своїх других половинок мізерні — та й не факт, що ті не вирішили рухатись далі — цей крок бачиться логічним і обґрунтованим. Дівчина намагається зважити всі за і проти перш ніж прийняти рішення, та що б вона не відповіла, секс обіцяє бути неземним.
Попервах «Якби ти був останнім» здається лячно схожим на іншу новинку цього тижня — «Кохання за викликом». Щоправда, матеріал тут явно попсовіший, але це не скасовує факту тієї ж камерності, тих же двох персонажів у кадрі, їхніх нескінченних розмов та неквапливого дозрівання до сексу. Втім, вже через мить ця аналогія швидко вивітрюється з голови, адже фільм дебютанта Крістіана Меркадо абсолютно позбавлений драматизму та спрямований на легковажне проведення часу біля екрана.
На відміну від драмеді з Еммою Томпсон, стрічка Меркадо бере не діалоговою пишнотою, а грайливою енергійністю оповіді, де є місце веселощам, чудовому спільному дозвіллю, зрештою, коханню, але немає — відчаю, жалю і сльозам.
Нехай герої опинилися у дійсно скрутному становищі, як Джим та Аврора у «Пробудженні» Мортена Тильдума, або Тоні Старк та Небула, коли ми вже згадали про Marvel, та це не привід сумувати. По суті тут у нас суцільна утопія, казкова фантастична пригода, настільки ж далека від реальності, наскільки головні герої від домівки. І такий підхід налаштовує на дуже позитивну хвилю.
Працює на відповідний настрій і атмосфера, яка в тому числі досягається коштом яскравого середовища. Воно нагадує не простір космічного човника, а декорації середньостатистичного ситкому. Трава там завжди зелена, а безтурботна підміна реальності є чудовим видом ескапізму.
Атмосфера підкріплюється ностальгійним вайбом 80-х, який проявляється у залитих неоновими променями кадрах і техніці десь з аналогової епохи — від музичних плеєрів до бортового комп’ютера з відповідним зображенням на екрані.
Наукова фантастичність тут існує суто як тло для романтичної історії, а сама космічна пригода — кричуща умовність. Під час перегляду може виникнути купа логічних питань (звідки коза, наприклад), та «синдром відмінника» краще залишити десь за межами кінозалу. Адже чого чекати від фільму, де кадри польоту у космосі виконані у стилі анімації з дитячих мультиків, а спейс-шатл та планети навколо нього — не більше ніж вироби з пап’є-маше.
Ентоні Макі та Зої Чао, яка рівно рік тому сяяла у ромкомі «До тебе чи до мене», становлять симпатичний екранний дует та видають декілька танцювальних номерів, за котрі їм не має бути соромно.
Його Адам схильний до кантрі, воліє переглядати «Касабланку» і на своє щастя ніколи не бачив «Чужого» Рідлі Скотта. Її Джейн не уявляє життя без пісень Лайонела Річі, замість «Касабланки» пропонує «Міцного горішка» («Мені потрібен Ганс Грубер!» — волає вона) та обіцяє собі більше ніколи не їсти курячих яєць за умови повернення на Землю.
Разом вони обговорюють «Марсіянина», грають в шахи, дуркують, закохуються, проєктуючи цей оптимістичний настрій на глядача. А ще ця парочка нагадує (хм, з чого б це?) новітніх містера і місис Сміт, причому у жіночих персонажів навіть збігаються імена.
Але. Усе, що було сказано хорошого про фільм вище стосується лише першої години хронометражу. Після доленосного сюжетного повороту, який все перевертає догори дриґом, від початкової магії та очарування не лишається і сліду. Кінцевий акт сильно порушує атмосферу і заданий настрій, гальмує енергійний темп, псує загальне враження. Він існує лише заради того, щоб логічно і по-ледачому передбачувано завершити історію.
Та в цілому «Якби ти був останнім» заслуговує бути обраним для перегляду в один з вечорів разом з другою половинкою. Це достатньо весела, енергійна і безперечно стильна романтична комедія, яка цікаво репрезентує жанр та вкотре нагадує, що «̶Ч̶у̶ж̶и̶й̶»̶ ̶ц̶е̶ ̶ш̶е̶д̶е̶в̶р кохання обов’язково переможе.