17 липня в кінотеатрах розпочався показ фантастичної драми «Життя Чака», сюжет якої заснований на однойменній повісті Стівена Кінга. Вона входить до виданої у 2020 році (а в Україні — роком пізніше видавництвом «КСД») збірки «Якщо кров тече». Ми вже писали рецензію на кіноадаптацію іншого твору з цієї самої збірки «Телефон містера Герріґена» (2022), а сьогодні пропонуємо з’ясувати, якою ж вийшла екранізація другої з чотирьох тамтешніх новел.

«Життя Чака» / The Life of Chuck

Жанр фантастика, драма
Режисер Майк Фленаґан
У ролях Том Гіддлстон, Джейкоб Трамбле, Чиветел Еджіофор, Анналіза Бассо, Карен Ґіллан, Міа Сара, Марк Гемілл, Меттью Ліллард, Девід Дастмалчян, Нік Офферман (оповідач)
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Увесь світ стрімко котиться у прірву. Повсюдні стихійні лиха вже добряче пошкодили планету. Інтернет не працює (що ми робитимемо без порносайтів, чорт забирай?). Телебачення стало лише доброю згадкою про минуле. Скоро у двері постукає його величність блекаут. Такий невтішний початок миттю нагадує про «Ілюзію безпеки» (2023) — тривожний апокаліптичний трилер, сюжет якого заснований на однойменному романі Румаана Алама, опублікованому, як і збірка Кінга, у 2020-му. Але ця історія не про те.

Якось шкільний вчитель, наче той Нео в очах шкідливого Агента Сміта, містер Андерсон, повертався з роботи додому, поки у тій частині міста ще існувала дорога. Аж раптом його погляд натрапив на дивний рекламний щит з зображенням нічим не примітного офісного працівника середніх років. На ньому красувався напис «Чарльз Кранц: 39 чудових років! Дякую, Чаку!».

Пізніше, на тлі невпинно згасаючого світу, Андерсон, та й усі інші містяни, помічають згадку про таємничого чоловіка буквально усюди. Подяка Чаку звучить по радіо, телебаченню, що не працює, на акуратно прикручених до стовпів вуличних ліхтарів рекламках і навіть літак лишає по собі відповідний напис у небі. То хто ж він у біса такий, цей Чарльз Кранц?

Знаний горормейкер Майк Фленаґан вже не вперше звертається до кінгівської прози — до цього він ставив «Гру Джеральда» (2017) та «Доктор Сон» (2019), а в планах у кінороба значиться серіальна адаптація «Керрі» для Amazon. Нині Фленаґану належало відійти від усього зловісного і лячного так само, як це мінімізував у повісті сам «король жахів», творчість якого славиться не жахами єдиними.

Один з офіційних постерів, на зображенні якого легко вгадується алюзія на «Форреста Ґампа», обіцяв нам «незабутній досвід», «справжнє диво та шедевр», «емоційну епопею», «найкращу екранізацію Стівена Кінга» (десь на цьому моменті дружно зніяковіли «Втеча з Шоушенка» та «Зелена миля») та, увага, «один із найпрекрасніших фільмів, коли-небудь знятих». Ну нічого собі! Але в усіх цих гучних цитатах захоплених оглядачів бозна-яких медіа більше чистого маркетингу, ніж суті. Якщо не сказати, що роблять вони стрічці ведмежу послугу — глянувши на такі безмежно хвалебні відгуки, ні-ні та й почнеш сподіватися на кінематографічне диво. Але воно не стається.

«Життя Чака» позиціюється як кіно життєствердне, насичене виразним філософським підтекстом. Глядачі люблять такі історії, про що свідчать і високі рейтинги на відомих кінопорталах, і приз глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі в Торонто. Від них є своя практична користь зараз, в моменті, а от мистецької цінності — небагато. Тому що зміст, сама суть тут очевидна, а філософія, як виявилося, не така вже й глибока. І запаковане усе в недоречно ускладнене оповідання.

Найкраще закладені сенси розтлумачить місцевий слоган розміром з твіт «кожне життя — це дивовижний всесвіт», або ж слова «I contain multitudes» з вірша Волта Вітмена Song of Myself, що згадується напряму. Хіба що можна додати, що кожна мить значуща, а кожна смерть — то не менше ніж кінець світу.

Здебільшого це розмовне кіно, з повсюдним закадровим голосом, а це не дуже добрий знак. Так, гуманістичні пасажі про цінність людського життя, кожне з яких становить окремий всесвіт, сьогодні важливі, як ніколи. Та водночас, на тлі підкріплених «глибокою стурбованістю» світу реалій, коли смерть стала чимось настільки повсякденним і звичним, що аж волосся на дибки стає, розказане у фільмі звучить фальшиво і дещо наївно.

Структурно оповідання складається з трьох актів та вторить оригіналу, починаючи з третього і закінчуючи першим. На початках воно гарно інтригує, адже, як і розгублені персонажі, не знайомий з новелою глядач гадки не має, що це за Чарльз Кранц такий і чому його усміхнене обличчя стало нав’язливим спамом, що транслюється з кожної праски.

Не в останню чергу емоційний сплеск відбувається через різку зміну тональності, коли апокаліптична приреченість з суцільно скорботними обличчями поступається місцем сонячній життєрадісності і навіть комедійності. А вишенькою на торті стане чудовий танець у виконанні Гіддлстона та Анналізи Бассо під барабанне соло Тейлор Гордон, також відомої як The Pocket Queen. Якщо і є причина дивитися кіно, то ось вона.

Фінальний акт, він же перший, виглядає блідо, особливо на тлі попередника. Дитячий танок симпатичний, Марк Гемміл дуже потішний у ролі доброго дідуся, що полюбляє математику і прикладатися до пляшки, однак цього недостатньо, щоб вважати перегляд ну хоча б «незабутнім досвідом». Основна інтрига, знову ж таки, буде такою, якщо ви не читали твір.

Ймовірно, комусь наявних сентиментальності та філософічності цілком вистачить, щоб затишно провести 100 з гаком хвилин біля екрану. Напевно, стрічка прийдеться до душі багатьом, хто не знайомий з новелою. А от глядачу більш прагматичному «Життя Чака» ризикує здатися, дозволю собі процитувати колегу з The Guardian, — «незв’язним фільмом, який так і не піднімається вище філософії підписів в Instagram».