Сьогодні у нас на огляді цікавий і незвичайний кіноекземпляр — науково-фантастичний серіал аргентинського виробництва «Етернавт», що вийшов на Netflix 30 квітня та до того ж є адаптацією однойменного аргентинського коміксу, на хвилинку, 50-х років минулого століття. Над його створенням працювали автор Гектор Герман Естерхельд та ілюстратор Франсиско Солано Лопес. Чи вийшло в аргентинських кіноробів зробити якісний і конкурентний серед багатющої відеотеки Netflix продукт, як завжди, без спойлерів вже готові розповісти в огляді нижче.

«Етернавт» / The Eternaut

Жанр наукова фантастика
Творець Бруно Стагнаро
У ролях Рікардо Дарін, Карла Петерсон, Сезар Тронкозо, Андреа Пієтра, Аріель Сталтарі, Марсело Субіотто, Мора Фіш, Клаудіо Мартінес, Оріанна Карденас
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Буенос-Айрес. Одного літнього вечора компанія старих друзів зустрічається вдома в одного з них, буркотливого вусаня Альфредо Фаваллі, щоб зіграти у труко під пляшечку віскі. Непогано, однак у самий розпал забави в будинку вимикається електроенергія, а надворі починає йти сніг, що дивно для столиці Аргентини, тим паче у спекотну літню пору. Та на цьому тривожні дивності не закінчуються: згодом стає зрозуміло, що кожен, хто контактує з таємничим снігом, миттєво помирає.

На тлі апокаліпсиса, що розгортається буквально за вікном, спантеличені друзі змушені якось реагувати на обставини. Хуан Сальво твердо вирішує відправитися до колишньої дружини і доньки, щоб не допустити непоправного, тож натягує на себе усе доступне лахміття і файний кожух, а також протигаз (благо, стара маска завалялася у хаті Фаваллі та виявилася дуже доречною) та вирушає у подорож. Тепер у світі, що стрімко змінюється і занепадає, усім вцілілим доведеться вступити у безкомпромісну боротьбу за виживання перед обличчям таємничої загрози.

Оригінальний графічний роман «Етернавт» був написаний аргентинським журналістом і автором коміксів Гектором Германом Естерхельдом та проілюстрований його земляком Франсиско Солано Лопесом і публікувався у журналі Hora Cero Semanal з 1957 по 1959 роки. Пізніше історія отримала перезавантаження, відоме як «Етернавт 1969», якому Естерхельд надав виразного політичного контексту, а згодом трапилася і низка продовжень. Частина з них створювалася вже іншими авторами, адже Естерхельд вступив в партизанський рух Монтонерос і у 1977 році був викрадений та, ймовірно, вбитий тодішньою військовою диктатурою.

Плани екранізувати «Етернавт» витали у повітрі ще з далекого 1968 року, але втілити цей задум кіноробам вдалося тільки зараз. Щобільше, поява серіалу такого масштабу та показ на міжнародному рівні став визначною подією для аргентинської кінематографії. Не дивлячись на те, що оригінальний комікс побачив світ майже 70 років тому, сьогодні його адаптація аж ніскільки не здається застарілою чи неактуальною.

Творці доречно перенесли дію в наші дні. І мабуть, кращого часу для випуску шоу, з огляду на сьогодення, і не знайти. В ньому іспаномовна країна потерпає від блекауту, а сніг випадає, скажімо так, в неналежну пору року (і як тут не згадати квітневі заморозки й снігопади, що навідалися в Україну кілька тижнів тому). Паралельно відчуваються і певні відгомони політичного складника, недарма ж один з персонажів згадує про масові заворушення в Аргентині у 2001-му, а головний герой переживає флешбеки Фолклендської війни.

Розпочинається оповідь цілком у дусі Голлівуду (хіба що не так розмашисто), ніби на знімальний майданчик завітав Роланд Еммеріх з цим його нестримним бажанням піддати мегаполіс масштабній катастрофі, зокрема чимдуж заморозити. Однак така асоціація може виникнути на початках, адже сніг у нас тут не простий, а токсичний, і як висловився один з акторів у короткому залаштунковому відео: «Це не Бруклін у снігу, а Авеніда Кабільдо», нехай навіть у кадрі й фігурує місцева Статуя Свободи.

Звідси і виринає неквапливий, нерівний темп оповідання. Персонажів тут чимало, кожного треба познайомити з глядачем, кожному прописати свою мініарку, всім одне з одним переговорити та з’ясувати стосунки, обставини тощо. Плюс треба ще ж звернути увагу на вже звичну для постапокаліптики нестерпну людську поведінку. Тому поряд з екшеновими і напруженими сценами, яких також удосталь, сусідять відверто нудні, що трохи псує загальне враження від побаченого. Та й показану в кадрі багаторічну дружбу не назвеш такою, що викликає щирий відгук.

Під час перегляду у вас виникатимуть логічні запитання, на частину з яких, принаймні поки що, не будуть дані відповіді. І якщо якісь події раптом здадуться незрозумілими, викличуть обурення, ніби тут явно щось не так, пам’ятайте, що існує першоджерело, і що певні пояснення явно прибережені на можливе продовження. А воно напрошується як ніколи: «Етернавт» буквально обривається на півслові (ми ще навіть не дісталися до «Estadio Monumental») й лише натякає на те, що має відбутися згодом.