22 травня до екранів українських кінотеатрів дістається вже добре відома глядачам культова франшиза «Місія неможлива» з Томом Крузом у ролі агента IMF Ітана Ганта. Зокрема, мова йде про восьму серію циклу з підзаголовком «Фінальна розплата», яка є прямим продовженням попереднього фільму «Місія неможлива: Розплата. Частина перша». Формально новинка має на меті завершити історію Ганта, але хтозна, як воно складеться насправді. В огляді нижче розповідаємо, як проходить можливо ще не остаточне прощання з невтомним рятівником світу.

«Місія неможлива: Фінальна розплата» / Mission: Impossible – The Final Reckoning

Жанр шпигунський екшн
Режисер Крістофер Маккворрі
У ролях Том Круз, Гейлі Етвел, Вінг Реймс, Саймон Пегг, Генрі Черні, Анджела Бассетт, Есай Моралес, Пом Клементьєв, Нік Офферман, Ганна Ваддінгем
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Коли шкідливий штучний інтелект під назвою «Сутність» погрожує влаштувати ядерний апокаліпсис, Ітан Гант стає останньою надією людства на порятунок. Для цього йому необхідно пірнути у холодні води Берингового моря, завітати на затонулий підводний човен «Севастополь», а також вступити у щось на кшталт повітряної дуелі на біпланах.

В епоху нескінченності франшиз найменше претензій виникає, мабуть, до цієї, бо не в приклад супергеройським подвигам чи непереможним стрітрейсерам тутешня відірваність від реальності здається найприземленішою, а це дорогого коштує. В першу чергу привабливість «Місії» криється у її суперстар Томі Крузі, якого хлібом не годуй — дай здійснити якийсь божевільний трюк на камеру.

У певному сенсі Ітан Гант — це Домінік Торетто здорової людини, і нам неодноразово наголошують на тому, що він опікується своєю командою (читай — сім’єю), як навіжений. Опіка ця існує радше для галочки, ніж якоїсь притомної драматургії, та й члени загону IMF стрімко змінюються із фільму у фільм — зі старої команди тут затримався Вінг Реймс, з трохи новішої — Саймон Пегг. Тож сильно сумувати за учасниками, які з тих чи інших причин вибули, не доводиться, за винятком хіба що Ребекки Фергюсон.

Однак що стосується супергеройських здібностей, а Ітан Гант та Дом Торетто ніхто інші, як супергерої, то в цьому аспекті перший виграє в екранного колеги з помітним відривом, здебільшого через свою відданість справі, а не розрахунку на дублерів чи магію CGI. І ця несамовита професійна пристрасть цілком нівелює абсолютну умовність того, що відбувається на екрані, зловживання іржавими жанровими кліше, повторення пройденого та неприкрите самомилування у кадрі — навряд чи хтось на планеті має повноваження заборонити останнє містеру Крузу.

Його агент став настільки крутим і непереможним, що кинути в протидію цьому динозавру звичайну людину, хай то будуть хлопці нівроку, як Філіп Сеймур Гоффман чи навіть колишній Супермен пан Генрі Кавілл — справа марна і на сьогодні не цікава. А от змусити з голови до п’ят аналогового героя протистояти цифровій чумі — то і файне підвищення ставок, життєво необхідне довготривалому проєкту, і актуальний для сьогодення меседж, і, що головне — рівноцінний антагонізм. Ну хто ще, окрім малого Джона Коннора, може отак безапеляційно «тримати Скайнет за яйця»?

Автори «Фінальної розплати», як і належить можливому фіналу багаторічної історії, не цураються посилатися на попередні частини, якщо ми вже згадали про деяких тамтешніх персонажів. На самому початку перед глядачем промайне ностальгійна нарізка з моментів усіх фільмів серії, і тут доведеться знову згадати про «Форсаж», шоста частина якого відкривалася подібним кліпом, щоправда, не під закадровий голос Анджели Бассетт, а під запальну «We Own It» від 2 Chainz та Wiz Khalifa.

Там, якщо згадати, дебютна сцена супроводжувалася титром з транслітерацією на російський манір «Kiev» замість українського «Kyiv», що зовсім не дивно, адже розпад Радянського Союзу відбувся лише п’ять років тому. На противагу цьому у «Фінальній розплаті» можна помітити карту, на якій Україна зображена у звичному нам вигляді — включно з Кримом і всім, чим годиться, що є досить промовистим жестом.

Восьмий фільм триває без десяти хвилин 3 години разом з фінальними титрами: складається враження, що Том Круз і компанія банально не хочуть відпускати таку вже рідну для себе історію і прощатися з нею. Місцева неквапливість точно не йде на користь, бо мало того, що значний хронометраж може відлякати частину аудиторії, що негативно позначиться на касових зборах, то ще й маринуватися на сеансі без особливого захоплення — не те щоб схоже на дозвілля, проведене з користю.

Однак коли зірка цього шоу нарешті береться за справу, яка у нього виходить краще за всіх, внутрішній скептик миттєво стуляє свій писок і покірно захоплюється видатною працею чоловіка, на хвилинку, пенсійного віку. Тобто видати черговий крос у дусі Т-1000 — для Круза то лише розминка. Ну а сцена у затонулій в холодному і темному Беринговому морі субмарині, плюс дива на обертасах в сонячній Південній Африці — це саме те, через що усі ми завмираємо біля екранів в трепетному очікуванні того, що в Ітана знову все вийде. Якою б безвихідною не здавалася ситуація.