З 2 липня на Netflix доступний до перегляду (псевдо)супергеройський (псевдо)екшн «Стара гвардія 2» — сиквел бойовика 2020 року з Шарліз Терон на чолі загону безсмертних воїнів. Сюжет стрічки заснований на однойменній серії коміксів Ґреґа Рукки. Цього разу протистояти команді взялася Ума Турман, яка заради такої непростої місії не проґавила нагоди здути пил із меча, що напевно дістався їй зі знімального майданчика «Вбити Білла». Наскільки ж захопливим виглядає цей екранний антагонізм — виклали в рецензії нижче.

«Стара гвардія 2» / The Old Guard 2

Жанр супергеройський екшн
Режисерка Вікторія Магоні
У ролях Шарліз Терон, Кікі Лейн, Чиветел Еджіофор, Ума Турман, Маттіас Схунертс, Марван Кензарі, Лука Маррінеллі, Вероніка Нґо, Генрі Голдінг
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

Крута войовниця Андромаха Скіфська втратила безсмертя, та не бойовий дух. Разом зі своєю командою вона продовжує виконувати небезпечні місії на благо простих смертних. Та ця ідилія триває недовго, адже на шляху героїні до щасливого старіння замаячили нові вороги. Це стара знайома Енді — Квін, яку доброзичливці нарешті дістали з морського дна і тепер вона прагне помсти, а також лиха тітка Дискорд — перша справжня безсмертна з власними мотивами своєї шкідливої поведінки.

Здавалося, що творці фільму, а це серіальна режисерка Вікторія Магоні та сценаристи Сара Вокер і автор оригінальної серії графічних романів Ґреґ Рукка, мали на руках непогані козирі. Це і достатня кількість позитивної преси щодо першого фільму (котрий був все ж доволі посереднім), і кураторство усемогутнього Netflix, і володарка премії «Оскар» Шарліз Терон у головній ролі.

Остання давно зарекомендувала себе як чудова екшн-героїня. 20 років тому вийшов науково-фантастичний безлад під назвою «Еон Флакс», і нехай він видався провальним, Шарліз стала напевно єдиним світлим спогадом про нього. 10 років тому була Фуріоза, котра буквально затьмарила у кадрі головну зірку тамтешнього шоу Макса Рокатанські. Пізніше — небайдужа до горілки «Столична» та Софії Бутелли Атомна блондинка — ще один персонаж, що зійшов на екрани зі сторінок графічного роману, а саме — «Найхолоднішого міста» британця Ентоні Джонстона.

Розпочинається фільм одразу з копита вскач — не встигли ми до ладу пригадати усіх дійових осіб, як ті без особливих пояснень завзято беруться давати прочухана черговим поганцям. Бойові сцени при цьому безбожно порубані монтажем, а це поганий знак, оскільки так заведено маскувати нікудишню постановку.

Та ці, з дозволу сказати, веселощі швидко сходять нанівець, після чого слід підготуватися до настільки нудної, позбавленої хоч би найменшого сенсу тяганини, що було б правильно, якби Netflix платив підписникам компенсацію за дарма витрачені 100 хвилин свого життя. Глядач, він не безсмертний, цей час йому ніхто не поверне.

Діалоги ні про що — ось основне наповнення фільму, яке рідко розбавляється поодинокими сценами бійок, надзвичайно пафосних і вельми далеких від видатних зразків джонвіківського штибу. Якщо ви з тих, хто скаржився на бойові сцени нещодавньої «Балерини», вам варто подивитися «Стару гвардію 2» (або «Тіньовий загін», або «Ефект парадокса», або «Шлях відплати» тощо) і пересвідчитися особисто, що таке справді поганий екшн.

Підкріплюється жалюгідний виступ багатовікових бовванців воістину фантастичною міфологією, пов’язаною з втратою-поверненням безсмертя. Окрім того, що це надто прогнозований хід, яким же направду недолугим він виглядає — на словах пояснити неможливо, треба бачити. Усі ці метання туди-сюди сильно нагадали про Еліс з «Оселі зла» — то в неї є суперздібності, то їх забирають, потім знов повертають.

З цим, до речі, пов’язана одна надзвичайно курйозна сцена, коли дві бойові дівиці гамселять одна одну на такому пафосі, що Ван Дамму в кращі роки з тою його нещасною вертухою і не снилося. А коли одна з них розуміє, що її поранення не загоюється (упс), то нагадує малу дитину, у якої відібрали іграшку у пісочниці і вона починає усвідомлювати, наскільки жорстокий і несправедливий цей світ. Водночас її приголомшена опонентка кидає сміховинне «вибач», чим добиває і без того зніяковілого глядача.

Окремий сорт крінжу — фінальні розбірки, де епізодична і вкрай примітивно розкрита антагоністка береться за меч, а Ума Турман згадує бойові навички, які вона отримала ще на знімальному майданчику у Тарантіно. Завершується екранне неподобство у дусі епізодів середньостатистичних серіалів — кліфхенгером. Цей банальний прийом має на меті викликати у глядача зацікавленість до того, що ж там відбудеться далі. Та «Стара гвардія 2» лишає по собі виключно стійке бажання більше ніколи не повертатися до цього загону Людей Ікс курця.