1 лютого розпочався прокат італо-британської стрічки «Шлях до слави: Лянча проти Ауді», сюжет якої заснований на реальних подіях та розповідає про принципове протистояння команд Lancia та Audi на Чемпіонаті світу з ралі 1983 року. У рецензії нижче розповідаємо, чому місцева історія не захоплює та навіть близько не дотягує до рівня подібного сюжету у Ford v Ferrari.
Жанр біографічна спортивна драма, фільм про автоперегони
Режисер Стефано Мордіні
У ролях Даніель Брюль, Ріккардо Скамарчіо, Фолькер Брух, Гейлі Беннетт, Кеті Кларксон-Гілл
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
1983 рік, Чемпіонат світу з ралі. Менеджер італійської команди Lancia Чезаре Фіоріо прагне виграти турнір за будь-яку ціну, зокрема в загальному заліку виробників. Колектив не брав престижний титул аж з 1976-го, тому зараз покінчити зі смугою невдач — справа честі.
Але втілити у життя свій амбітний задум буде дуже непросто, майже неможливо, адже непереможні німці з Audi, на чолі з інженером Роландом Гумпертом, є беззаперечними фаворитами, які аж ніяк не мають наміру втрачати лідерські позиції. З огляду на це на чемпіонаті вимальовується принципове суперництво, а воно, як відомо, завжди прикрашає будь-яку спортивну подію.
Якщо окинути оком кінематографічні мейнстримні тенденції останніх років п’яти-шести, шляхом нехитрої спостережливості можна зробити висновок, що як мінімум два види біографічних фільмів нині явно в тренді. По-перше, це музичні байопіки, на котрі кінороби стали звертати більше уваги після тріумфу «Богемної рапсодії» Браяна Сінгера. Трохи згодом з’являться стрічки про Елтона Джона, Елвіса Преслі та Вітні Г’юстон, а на носі у нас в прокаті історія життя Боба Марлі.
По-друге, це, звичайно ж, автомобільні/перегонові фільми, що засновані на реальних подіях та розповідають про видатних історичних особистостей. Буквально нещодавно в кінотеатрах крутили «Феррарі» Майкла Манна, у 2022 році вийшов «Ламборґіні», щоправда, він виявився малопомітним та невдалим, а ще раніше публіка захоплювалася «Фордом проти Феррарі» Джеймса Менголда, котрий у нас обізвали «Аутсайдерами». Саме на останнього і рівняється спортивна драма «Шлях до слави: Лянча проти Ауді», про що недвозначно натякає і її назва.
На жаль, фільм італо-британського виробництва вельми далекий від свого голлівудського попередника: масштаби тут явно не ті, загострення пристрастей за великим рахунком так і не відбувається, і це не кажучи про абсолютну відсутність спортивного, змагальницького азарту, який у таких проєктів має бути вшитий в ДНК.
Формально творці спонукають зайняти бік аутсайдерів, роблять якісь невпевнені рухи заради того, щоб глядач проникся філософією Чезаре Фіоріо, але цього недостатньо.
Першочергово через те, що окрім власне персонажа Ріккардо Скамарчіо у складі Lancia немає за кого вболівати. Трохи дивний Вальтер Рьорль у виконанні Фолькера Бруха, який більше схиляється до бджолярства, ніж перегонів, не тягне на роль одного з кращих професіоналів і тим більше лідера на трасі. А його молодий колега ледве запам’ятовується, навіть попри участь у найбільш драматичному моменті стрічки.
Немає у сюжеті й заявленого антагонізму, адже, знову ж таки, якось формально принциповим суперником виступає надто епізодичний Даніель Брюль. При тому, що він вже має файний досвід роботи у жанрі завдяки «Гонці» Рона Говарда, в «Лянча проти Ауді» зірковий німець майже непомітний.
Загалом драматургічний провал відбувається не з вини акторів, а через бездарно прописаних персонажів, на долю яких здебільшого начхати. А ще через неправильно розставлені акценти.
Без цікавого протистояння, винесеного у назву (в оригіналі Audi чомусь стоїть попереду, хоча це зовсім некоректно) зникає і та магія запеклого суперництва, заради якої ми дивимось кіно подібного штибу. По суті це знецінює увесь задум.
Не викликають захоплення і запропоновані перегони, з технічного боку виконані біднувато та одноманітно. Камера поперемінно зосереджується то на надвеликих планах перегонників, то на дорозі, але це не має жодного ефекту. Часом взагалі важко розібратися, що за безлад відбувається на трасі, в турнірі, в головах героїв (момент знайомства Рьорля з сільським бджолярем прямо посеред змагання — це вже занадто).
Тут усе грайливо починалося як чергова історія битви Давіда з Голіафом, де перемоги досягаються завдяки хитрості. Потім цей запал різко сходить нанівець і перед нами постає безмежно нудна тяганина з нецікавими персонажами, у якій перемагає хто завгодно, тільки не глядач. І радості від бризків шампанського нам не побачити.