Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Що може бути кращим, ніж переглянути на дозвіллі захопливий серіал, що відірве нас від рутини буденності? На жаль більшість з них відверто «прохідні» та не варті уваги. В цьому дописі я згадаю такі серіали, які попри цікавий сюжет, зйомки та ідеї, до цього часу залишились недознятими. 

«Майже людина» — Almost Human

2030-ті роки. Технології розвиваються настільки швидко, що вже ніхто не встигає за ними слідкувати. Щодня з’являються нові винаходи, і багато хто використовує їх для злочинних цілей. Поліція постійно в стані готовності, адже злочинність не спить. Детектив Кенекс знає це не з чуток: під час однієї з операцій він втратив ногу, частину пам’яті та кохану людину. Замість загиблого напарника йому дали робота Доріана – не звичайну машину, а андроїда зі штучним інтелектом, який здатний навіть відчувати емоції. Тепер Кенексу доведеться звикати до нового партнера, адже злочинців це не зупинить.

Але виникає питання: чому саме Доріан, створений за давно закритою програмою, став напарником Кеннекса? Хіба його не мали знищити або приховати? Подібних запитань у серіалі чимало. Наприклад, в одній із серій з’являється сліпа жінка, хоча в цьому світі будь-яку інвалідність можна вилікувати за лічені хвилини. А в іншій серії копи не можуть відрізнити справжні трупи від підроблених. 

Ще один мінус – деякі сюжетні лінії виглядають запозиченими. Наприклад, конфлікти з Доріаном нагадують сцени з серіалу «Згадати все 2070», і навіть сама ідея тандему людини та робота схожа на ту, що ми вже бачили раніше. 

Проте, якщо абстрагуватися від цих недоліків, серіал виглядає досить непогано. Якісні спецефекти, стильний візуальний дизайн у дусі хай-тек, гаджети та розслідування – все це робить його рекомендованим для перегляду. 

Крім того, серіалу пощастило з акторським складом. Карл Урбан відмінно грає втомленого, але вправного детектива, а Майкл Ілі вдало втілює роль робота, який іноді здається більш людяним, ніж його партнер. 

«Константин» — Constantine

Зазвичай супергероїв ми сприймаємо як добрих, ідеальних і чуйних персонажів, але Джон Константин — це зовсім інша історія. Він — цинічний та саркастичний експерт у сфері окультизму, зі складним минулим і своїми «кулями» в голові. Саме такий характер героя і викликав у мене великий інтерес як до коміксів, так і до їх екранізації.

Серіал вийшов дійсно гарним! Щоправда, пілотна серія виглядала слабшою, ніж я очікував, а наступні кілька епізодів нагадували перші сезони серіалу «Надприродне», а не оригінальний комікс. 

Ближче до 7-ї серії, серіал почав розкриватися. Джон та інші персонажі стали глибшими, сюжет вибудовувався в єдину цілісну історію. Його ідея боротьби зі злом (як це не дивно) почала захоплювати.

Що стосується акторського складу, то тут я просто в захваті — Метт Раян ідеально втілив Джона Константина (хоча звісно до Кіану Рівза йому далеко): зовнішність, британський акцент, манери, коронні іронічні фрази — все на місці.

«Відьмак» — The Witcher

Ще в далекому 2019 році новина про те, що Netflix збирається екранізувати цикл оповідань Сапковського про Відьмака, викликала суперечливу реакцію. Кожен фанат книжок і серії ігор вважав за обов’язок зазначити в коментарях, що стримінговий гігант знову все зіпсує. Трейлери та перші промоматеріали лише розпалювали дискусії: Генрі Кавілл виглядав ніби «Лето з Гулето», а не як «жилистий», виснажений постійними битвами та подорожами персонаж. І найголовніше — в екранізації повністю зник той колорит, який так яскраво відчувався у книгах та іграх. 

Але я не згодний з тими обуреними фанатами Сапковського, які розносять серіал від серії до серії. Зараз ситуація змінилася, і багато хто побачив у тому ж Кавіллі ідеального Геральта, хоча актор уже покинув проєкт. Тому попри те, що серіал продовжується зніматися — це вже буде «інший» Відьмак.

Третій сезон, на думку «критиків», найгірший, але… Ми ще не знаємо, як проєкт виглядатиме з новим Геральтом у виконанні Ліама Хемсворта.

Головна претензія (на мою думку, дуже безглузда) полягає в тому, що серіал сильно відрізняється від книжкового джерела. Дехто порівнює його з відомою грою — і висуває ті самі претензії… Мені ці прискіпливості здаються «притягнутими за вуха», адже від телевізійного проєкту неможливо очікувати буквального повторення оригіналу чи інших його версій. Хочете, щоб було як у книзі — читайте книгу. Як у грі — грайте. 

І з цієї позиції вважаю Генрі Кавілла ідеальним виконавцем ролі Відьмака. Він у міру монументальний, і якщо в першому сезоні здавався трохи перекачаним, то до третього сезону актору вдалося набрати ідеальну форму. 

Дуже цікаво розкривається Відьмак у стосунках з іншими героями, особливо з жінками. Більше того, романтичні сцени гарно розбавили фентезійність сюжету і зробили його відносно реальним.

«Світляк» — FireFly

Найважливішою причиною успіху серіалу стали дев’ять персонажів, кожен з яких по своєму яскравий і неповторний. Створити таку кількість героїв — це великий ризик, адже завжди є небезпека, що комусь із них не вистачить екранного часу або хтось залишиться недореалізованим. Але з «Світлячком» такого не сталося. 

Усі головні герої глибоко пророблені та деталізовані. Навіть через багато років після останнього перегляду я чітко пам’ятаю кожного з них, їхні характери, особливості та взаємини.

Однак для успіху недостатньо просто створити цікавих персонажів. Не менш важливо детально прописати їхні стосунки, конфлікти, те, як вони взаємодіють, прив’язуються чи сваряться один з одним, щоб між ними була «хімія». І в «Світлячку» це зроблено просто блискуче. Навіть якби герої не потрапляли в пригоди, а просто сиділи на кораблі та займалися своїми справами.

У серіалі вистачає перестрілок, космічних пригоди, складних сюжетних ліній, детально проробленого та атмосферного світу, де поєднуються наукова фантастика та вестерн. Світ серіалу виглядає дуже реалістично: тут немає прибульців, у космосі панує тиша, а люди нерідко використовують вогнепальну зброю, що додає особливого шарму, на відміну від футуристичних бластерів.  Для серіалів того часу це було досить незвично

Антагоністи тут теж на висоті. Від харизматичного та балакучого мисливця за головами, до рокової красуні, яка вправно маніпулює чоловіками. Усі вони яскраві та незабутні. Про деяких із них можна було б зняти окремий серіал чи фільм.

У серіалі як ніде більше відчувається особливе почуття свободи та авантюризму. Саме тому до «Світлячка» хочеться повертатися знову і знову.  

Навіть через 22 роки потому мені дуже шкода за цей чудовий серіал, і словами важко передати, наскільки. Керівництво телеканалу, можна сказати, «задушило» його на самому початку. Але, попри всі перешкоди та труднощі, «Світлячок» все ж таки знайшов свою аудиторію і став справжнім культовим проєктом. У 2005 спробували поставити крапку в цій історії повнометражним фільмом «Місія Сереніті». Про нього я вперше прочитав на сторінках журналу «Домашній ПК» у коротенькій рецензії від «бородатого дядька», якого добре пам`ятають олди.

 Отож, напевно, краще не завершити історію, як в «Світлячку», ніж скотитися та набриднути глядачам. Напишіть в коментарях, що б ви додали до цього списку?

 

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.