Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Уявіть собі: прямо зараз над нашими головами крутяться понад 10 тисяч супутників навколо планети зі швидкістю 27 тисяч кілометрів на годину! Це не просто купа заліза в космосі, а справжня техно-артерія сучасного інформаційного життя.

Завдяки їм ми не плутаємо повороти в Google Maps, знаємо, брати парасольку чи ні, і дивимося футбол у прямому ефірі. Але, друзі, космос стає схожим на переповнене метро в годину пік. І це ще не все, ми самі собі копаємо яму, причому не тільки на землі, а й у верхніх шарах атмосфери.

З часів, коли людство запустило перші космічні апарати, ми добряче засмітили небо. Мертві супутники, шматки старих ракет і інший мотлох — це десятки мільйонів об’єктів, які носяться зі швидкістю, від якої навіть крихітний болтик може пробити космічну станцію, як куля.

Оператори супутників уже маневрують своїми апаратами, щоб уникнути цього космічного сміттєвого армагеддону. Але проблема загострюється, і не лише через те, що людство щороку запускає тисячі нових одиниць. SpaceX Ілона Маска, наприклад, планує закинути в небо 42 тисячі своїх Starlink’ів і це вже не жарти!

Весь той вуглекислий газ, який викидає людство, спалюючи вугілля й бензин, ще й стискає верхню атмосферу. Нове дослідження в Nature Sustainability каже: якщо ми не зменшимо викиди, до кінця століття в орбіті зможе літати лише половина від того, що є зараз. А в особливо популярній зоні низької орбіти, місця вистачить лише для 148 тисяч. Здається, що багато? А от звіт Урядового офісу США за 2022 рік прогнозує, що до 2030-го в небі літатиме вже 60 тисяч нових супутників. 

За пів року Starlink’и Маска 50 тисяч разів маневрували, щоб не влетіти в щось. Поки ми генеруємо парникові гази, шанси на космічні ДТП тільки ростуть.

Сучасні дані з супутників показали: вуглекислий газ, який гріє планету унизу, охолоджує і стискає верхні шари, ніби повітряну кульку на морозі. Атмосфера там стає більш зрідженою, і це погані новини. Бо крім гравітації саме густина атмосфери тягне сміття вниз, змушуючи його згорати в небі, як метеори. Без цього природного “прибиральника” мотлох висітиме вічно.

За даними Aerospace Corporation, низькоорбітальне сміття падає за кілька місяців. Але більшість супутників крутиться в “низькій земній орбіті” (200–2000 км), і там вони можуть літати сотні чи навіть тисячі років. А є ще “кладовище” на вищих орбітах, де залізяки можуть висіти мільйонами років. 

Якщо викиди не впадуть, щільність атмосфери так ослабне, що половина супутників просто не влізе серед цього хаосу. Усі вони тулитимуться на 400–1000 км, де їм доведеться постійно вмикати двигуни, щоб не впасти. А понад 148 тисяч це вже ризик космічної трощі.

Це називається синдром Кесслера — коли одне космічне ДТП запускає ланцюгову реакцію, і орбіта стає сміттєвим пеклом.

За даними Європейського космічного агентства, з початку космічної ери сталося 650 вибухів, та зіткнень. Американські військові космічні радари стежать за 40 тисячами уламків, деякі розміром з машину. Ще 130 мільйонів дрібних шматочків (менше 10 см) літають безконтрольно. Вчені вже думають, як це прибрати — наприклад, китайці в 2022-му затягли мертвий супутник на “кладовище”, а японська Astroscale у 2024-му підібралася до старої ракети на магнітах.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.