11 липня на Apple TV+ завершився показ науково-фантастичного комедійного серіалу «Щоденники вбивцебота», сюжет якого заснований на однойменній книжковій серії американської письменниці Марти Веллс. Ми вже писали про дві книжки з цієї серії «Всі системи: небезпека» та «Штучний стан», а сьогодні настав час з’ясувати, якою вийшла кіноадаптація від яблучної платформи. Усі подробиці, як завжди, в рецензії нижче.
Плюси:
цікавий головний герой та кумедні уїдливі коментарі від нього, які додають веселощів; серіал непогано виконаний на візуальному рівні; попри комедійний тон автори не забувають приділити увагу хрестоматійним для жанру наукової фантастики темам; адаптація досить близька до першоджерела;
Мінуси:
персонажі-люди здебільшого не цікаві, особливо на тлі головного героя; серіал бажано дивитися запоєм, адже короткі серії раз на тиждень виглядають знущально; присутні відверто нудні моменти;
Для усіх зацікавлених також пропонуємо подивитися відеоролик на YouTube, присвячений порівнянню книги та серіалу, від нашого редактора Павла Чуйкіна:
«Щоденники вбивцебота» / Murderbot
Жанр науково-фантастична комедія, бойовик
Шоуранери Кріс Вайц, Пол Вайц
У ролях Александер Скашґорд, Нома Думезвені, Девід Дастмалчян, Сабріна Ву, Татьяна Джонс, Акшай Ханна, Тамара Подемскі, Джон Чо, Кларк Грегг
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт
Колись насуплений Термінатор серії T-800 запитав у малого Джона Коннора «чому люди плачуть?». Бляшанці було цікаво (виною усьому — активований режим самонавчання), а цікавість, як відомо зі слів персонажа однієї п’єси відомого українського драматурга Леся Подерв’янського, це шлях у майбутнє. І от, це світле майбутнє вже настало. Принаймні у сетингу науково-фантастичної комедії «Щоденники вбивцебота», перший сезон якої заснований на першій новелі однойменної книжкової серії Марти Веллс «Всі системи: небезпека».
На противагу термінатору-вбивці з невмирущої класики сайфаю Джеймса Кемерона місцевий диво-охоронець, що належить великій корпорації, зміг хакнути свій модуль керування, здобути самосвідомість та формально звільнитися від безглуздих наказів шкіряних мішків. Здавалося, ніяких підніми ногу чи руку тепер не буде. Щобільше, його аж ніяк не турбують дурнуваті людські емоції. Єдине, що він успадкував від культової машини у виконанні м’язистого австрійця з характерним акцентом — це незворушний, кам’яний вираз обличчя.
Втім, з певних причин вартмех все ще продовжує зображати «слухняного робота», зокрема під час чергової місії з групою науковців, що досліджують віддалену планету. У вільний час він воліє дивитися серіали, особливо космічну мильну оперу The Rise and Fall of Sanctuary Moon — таку собі гіперболізовано барвисту пародію на «Зоряний шлях». Обирає волелюбний андроїд і нову назву для себе — настільки зловісну, що та чудово пасувала б термінатору — Вбивцебот.
Навіть для тих, хто не знайомий з насиченим іронією першоджерелом, не складе великих труднощів практично одразу збагнути, що сприймати «Щоденники вбивцебота» на повному серйозі в жодному разі не можна.
Так, серед низки абсурдних ситуацій, недолугих персонажів та жартів про геніталії ми все ще можемо розгледіти добре знайомі шанувальникам наукової фантастики пасажі про самосвідомість та самопізнання, про морально-етичні аспекти використання ШІ та цікаві припущення щодо того, якою буде його поведінка після скинутих з себе кайданів.
Легко зчитується у сюжеті й критика капіталізму в особі бездушних мегакорпорацій — тут доречним буде згадати вкрай шкідливу «Вейланд-Ютані» з її «молочними» андроїдами (на щастя, до гри на сопілці справа не доходить). А ще це виглядає трохи дивно, враховуючи, яка компанія опікується проєктом.
Однак усі глибокодумні меседжі вправно загорнуті в обгортку легковажного комедійного жанру, тож і ставитися до показаного варто відповідно. Як і у новелі, оповідання ведеться від особи головного героя, і поряд з мильною оперою його саркастичні мізантропічні коментарі, озвучені закадровим голосом Александера Скашґорда — найкраще, що є у серіалі.
Дивитися шоу надзвичайно легко, лаконічний хронометраж епізодів явно сприяє цьому. Тут ще необхідно зауважити, що переглядати бажано запоєм, адже одна серія тривалістю 20-25 хвилин на тиждень здається кричущим знущанням.
Поряд із з’ясуванням стосунків та внутрішніми конфліктами на героїв чекатимуть і небезпечні пригоди, котрі добряче пожвавлюють дійство. Але і тут є нюанси. Якщо в одному випадку поява величезної багатоніжки серед безмежних пісків викликає очевидні асоціації, то в іншому, коли відбувається спарювання двох кайдзю (або лунають жарти про пеніс), не важко впізнати у творцях шоу людей, що починали свою режисерську кар’єру з «Американського пирога» (1999). Мова йде про братів Кріса та Пола Вайців, які звалили цю кіноадаптацію на свої плечі.
На жаль, на тлі саркастичних ремарок вбивцебота (підкріплених доречною скандинавською відстороненістю Скашґорда), який поступово олюднюється та у підсумку стає здатним до емпатії, губляться інші дійові особи. І коли увага перемикається на них, відразу відчуваєш зниження зацікавленості до того, що відбувається на екрані.
З усіх у складі загону вчених виділяється хіба що недовірливий техексперт Ґуратін у виконанні Девіда Дастмалчяна та лідерка наукової групи Менса, котру зіграла Нома Думезвені. Перший вступає у заочне протистояння з вартмехом, який майже одразу поводить себе підозріло, і спостерігати за цим — окреме задоволення. Друга становить суцільну доброту та в одній зі сцен постає у кадрі натуральною Сарою Коннор, яка, подолавши сумніви, береться розпанахати андроїда, щоб дістати потрібну річ.
Загалом у Вайців вийшов досить близький до першоджерела, симпатичний, в міру кумедний і ненав’язливий серіальчик для легковажного дозвілля п’ятничного вечора. У ньому далеко не все ідеально, але дивитися можна. Хочеться вірити, що у другому сезоні, який було анонсовано напередодні виходу фінального епізоду, буде як мінімум не менш потішно.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: