«Розробники впевнені, що повинні страждати»: 5 причин, чому в IT опираються no-code

Макс Бондар понад 13 років створює цифрові продукти для банків. Працюючи Lead Product Manager у ПриватБанку, Макс займався інноваціями, якими користуються 20 млн користувачів. Як CEO та засновник Trigger Neobank Engine, він допомагає іншим банкам запускати цифрові сервіси за 6 місяців невеликими командами, використовуючи no-code платформи. Макс розповів редакції ITC.ua про 5 міфів, через які розробники не хочуть працювати з no-code платформами та сприймають їх як загрозу професії, хоча це не так. 

«No-code — це несерйозно»

No-code довго вважався інструментом для лендінгів та простих завдань. У 80-х так і було. Але сьогодні no-code підхід використовують компанії, що обслуговують сотні мільйонів клієнтів.

Наприклад, Netflix координує процес виробництва контенту через Airtable — no-code платформу для управління даними. Кастинги, локації, бюджети, річні маркетингові кампанії — усе це поєднали в одну систему без жодного рядка коду. Регіональні команди по всьому світу працюють зі спільними даними в реальному часі та самі будують потрібні їм процеси.

«Несерйозною» розробку на no-code вважають ще й з іншої причини. Розробники впевнені — і я бачив це зсередини — що вони повинні страждати. Якщо створюєш складну систему за пару місяців без перепрацювання, крові й поту — це не справжня робота.

«Усім потрібна унікальність, а тут шаблони»

Існує думка, що no-code не вистачає унікальності. Це справедливо, якщо ви хочете випустити продукт на кшталт Photoshop — професійний інструмент з вузьким функціоналом, який потребує доступу до низькорівневого програмування. Але для бізнес-орієнтованих сервісів no-code платформи підходять чудово.

У 2014 році стартап Dividend Finance, який розробляв онлайн-платформу кредитування у сфері відновлюваної енергетики, створив робочий MVP на no-code платформі Bubble всього за шість тижнів. Команда швидко вивела продукт на ринок і заклала основу платформи, яку можна було масштабувати. Протягом наступних п’яти років Dividend Finance обробив кредитів на суму понад $1 млрд.

No-code — не «чарівна пігулка» для всіх. Але якщо вам не потрібне нішеве рішення, він принесе велику користь — дозволить заощадити на дорогоцінній ручній роботі IT-команди та прискорити запуск сервісу.

«Це пастка вендора»

Наступне переконання — «якщо захочеться змінити провайдера no-code, розрив зруйнує ваш сервіс». Це справедливо лише частково.

Використовуючи no-code платформу, ви зазвичай не володієте правом власності на ПЗ і залежите від ліцензії вендора. Ступінь залежності варіюється.

• Якщо платформа не дозволяє експортувати код, а трафік і дані проходять через вендора, залежність висока: провайдер закриється або анулює ліцензію — і існування вашого сервісу опиняється під загрозою, оскільки ви не володієте «движком».
• Якщо дані зберігаються у вас, але логіка та інтерфейс залишаються на платформі — середня: ви контролюєте дані, але без аптайму вендора сервіс не працює.
• Якщо ж просто зібрали інтерфейс і логіку на платформі, а потім експортували код собі — формально залежності не буде. Але якщо ви будете далі працювати з цим кодом без вендора, доведеться наймати IT-команду для підтримки сервісу.

Тобто повне звільнення від одного типу залежності на практиці означає перехід до іншого. Виходить парадокс: тільки отримавши «свободу» від платформи, ви починаєте більше залежати від розробників або аутсорс-компанії. Навіть при власній розробці ви опираєтеся на open source‑технології, які можуть змінювати ліцензійну модель або переходити на комерційні рейки. Один із нещодавніх прикладів — у 2024 році Redis змінила ліцензійну модель і закрила можливість, яка дозволяла компаніям брати звідти безплатний код, «загортати» у власний сервіс і продавати клієнтам.

Тому міф скоріше — це абсолютна незалежність в IT. Для компаній поза технологічним сектором часто безпечніше працювати в тандемі з вендором — головне вибрати надійного партнера.

«Це небезпечно»

Наріжний камінь неприйняття no-code платформ — переконання, що їхні команди не пропрацьовують безпеку так ретельно, як це роблять компанії у власних продуктах.

Тут не погоджуся. У надійного провайдера завжди є команда з кібербезпеки, яка знає можливі вектори атак. Компоненти, з яких зібрана система, перевірені вздовж і впоперек. Самі платформи також проходять перевірки за міжнародними стандартами безпеки. Наприклад, PowerApps сертифікована за ISO/IEC 27001 і проходить незалежний аудит SOC 2 Type 2.

Інша справа, що деякі аспекти безпеки залежать від специфіки бізнесу клієнта. Наприклад, логіка блокування транзакцій з ненадійної IP-адреси — це специфічна бізнес-логіка банку, а не платформи.

Безпека — спільна зона відповідальності і вендора, і клієнта.

«No-code не дасть масштабуватися»

У дискусіях про технологію я чув тезу, що no-code платформи підходять для невеликих проєктів, але перестають справлятися з навантаженням зі зростанням масштабів. І в більшості випадків це дійсно так: багато платформ спочатку не проєктувалися під високі навантаження.

Однак має значення архітектурний підхід. Наприклад, якщо система побудована на cloud-native архітектурі та розрахована на масштабування, це усуває обмеження. Хмарні провайдери роблять масштабування автоматичним. Навіть якщо зазвичай у вас 10 тисяч користувачів, а прийшов мільйон — сервіс не впаде.

Інша сторона масштабування — розширення логіки. Вимоги користувачів можуть стати надто нестандартними. Тут спрацює гібридний підхід: багато платформ дозволяють додавати код там, де готових компонентів виявляється недостатньо.

Для яких цілей технологія дійсно не підходить?

Технологія no-code не є рішенням, яке підійде абсолютно всім. Ось декілька напрямів, де краще покладатися на класичну розробку:

• Розробка ML‑моделей. No-code інструменти підходять для підключення AI, але для його створення потрібен код.
• Hardware-залежні продукти та IoT. No-code абстрагує програмний шар від апаратного — для прошивки технологія не підходить.
• Вузькоспрямовані продукти. Програми на кшталт Photoshop, Unreal Engine або CapCut, які вирішують специфічні завдання, потребують повного низькорівневого контролю над усіма аспектами розробки софту.

Висновок

No-code — це інструмент, з яким можна вирішити 90% завдань бізнесу, а для решти 10% — використовувати код.  

Ми вже увійшли у стан «no-code» навіть у класичній розробці — за нас пише код AI-агент. Саме питання «хто пише код» — розробник, AI чи платформа — для бізнесу стає другорядним. На перший план виходять швидкість запуску, стабільність, масштабованість та безпека. І найкращим рішенням стає поєднання двох підходів: код — там, де це виправдано, no-code — скрізь, де можливо.