Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Попереднього разу я поділився з вами своїми думками щодо переходу в іншу ІТ-галузь після 35 років та розповів про особистий досвід міграції з неспішної роботи системного адміністратора на Android-розробника. Там же ми поміркували про навчальні курси, які часто створюють завищені очікування, хоча насправді для успіху в ІТ необхідно займатися безперервною самоосвітою. Я не очікував, що буде такий ажіотаж, тому вирішив написати продовження.

Вступ

Як я писав в минулому дописі, перехід на нову професію на початковому етапі може призвести до зниження доходу та вимушеного вживання у роль «вічного студента». Крім того, на відміну від менш вікових колег ми можемо стикнутися ще й з психологічними бар’єрами, що сформувалися внаслідок так званого “набутого статусу”.

Стабільна нестабільність та зона комфорту

Існує не так багато причин, які можуть мотивувати на зміну стабільної роботи. Головна з них — це банальне прагнення заробити більше грошей. Чомусь ми думаємо, що зайві 500 чи 1000 доларів обов’язково розв’яжуть “Гордієв вузол” наших проблем. Спішу вас завірити, що в багатьох випадках це помилкове судження! Насправді факторів дуже багато. Якщо у вас сім’я і не вистачає коштів, то звісно гроші не будуть зайвими. Але якщо ви живете один, різниця між 1000 чи 1500 не настільки важлива, щоб заради неї псувати собі нерви на незвичній роботі.

Однак її якраз і не варто покидати, адже більше шкодить “зона звички”. Саме її необхідно періодично позбуватися. Зона комфорту своєю чергою навпаки нам потрібна, вона зберігає наше ментальне та фізичне здоров’я. Спробуйте постійно її ігнорувати та з часом ви й не помітите, як у вас почало “смикатися око” та прориватися істеричний сміх. Оскільки цей допис читають люди з розумінням, то звісно ви можете мати власний досвід, що відрізняється від мого і мати свою думку.

Два роки потому — рабська галера

Колись була цікава картинка, на якій відображались гральні кубики, кидаючи які ти вибирав свій пріоритет. На одній з граней була сім’я, на другій кар’єра, на третій хобі й так далі. Працюючи як раб на галерах з особливим ентузіазмом, ви поступово втрачатимете тих, заради кого ви це робите. Звісно — це за умови, що у вас є сім’я. Якщо ж ви працюєте суто заради себе одного, витрачаючи весь свій час на робочі проєкти, то це має сенс хіба що у випадку, якщо ваша робота — ваше хобі. Інакше ви просто перетворюєтесь на біоробота. 

Коли я змінив свій рід занять з системного адміністратора на Android розробника, я розумів, що прийдеться стикнутися з багатьма складностями. Однак, як зажди, очікування і реальність розійшлися на значно більший кут у просторі.

Підхід до праці сисадміна кардинально відрізняється в тому плані, що там твоя робота виконана, коли все працює. Люди бачать тебе при справі тільки тоді, коли щось злетіло/зламалось чи некоректно функціонує. А ось програміст під Android бонусом до зайвих грошенят отримує головний біль та постійні метання.

Про яку оптимізацію може йти мова, якщо деякі додатки під капотом виглядають ніби сукупність палок, скріплених між собою скотчем, прищіпками та ізострічкою. Тому 12 гігабайтів пам’яті вашого андроїда не є гарантією швидкої роботи всього на світі.  

Раніше я помилково вважав, що освоївшись з часом у новій галузі, кількість негараздів буде зменшуватися. Але склалося враження, що снігова куля обростала тільки новими проблемами, які згодом перетворювалися на лавину: трудомістке тестування, оновлення та зворотна сумісність, підтримка старих бібліотек, інтеграція з новими, конфлікти між ними, захист даних користувачів…

“Дружній” колектив

Одна з останніх команд складалася з п’яти людей, кожен із них мав свій стиль роботи та унікальний набір навичок. Проте, з часом у спілкуванні почали виникати проблеми. Це звична справа у будь-якому колективі, але за умови, що всі більш менш адекватні. В невеличкій команді навіть одна людина здатна ускладнити весь процес. Кадрові зміни та плинність контингенту погано відображалась на термінах розробки та кількості власних затрачених зусиль.

Спочатку все йшло добре, проводилися щотижневі зустрічі, обговорювалися поточні завдання, йшов обмін ідеями. Але з появою нового проєкту, який вимагав термінового виконання, атмосфера в команді почала змінюватися. Старший розробник, був впевнений у своїй правоті та часто нав’язував свої рішення. Він вважав, що його досвід дозволяє йому приймати все без обговорення. З браком спілкування виникали труднощі з виконанням завдань. Я зрозумів, що атмосфера в офлайнових командах буває важливішою навіть за скіли окремих працівників. Це було незвично, адже системний адміністратор — такий собі вовк-одинак. 

Повернення у тиху гавань

Ви можете зауважити, що у будь-якій роботі можуть виникнути складнощі у колективі. Звісно це так, але на відміну від погодинної роботи, тут ви не можете просто так викинути свій проєкт з голови. Коли я просинався в ночі, то в голові крутилися чергові ідеї по коду. В якийсь момент захотілося займатися такою справою, яка закінчується після робочого дня і не займає розум навіть у вільний час. 

Після декількох років я вирішив повернутися у своє звичне середовище серед миготіння мережевих індикаторів. Так, там не було двох з половиною тисяч гонорару, зате була можливість займатися своїми справами, приділяти час сім’ї, прогулянкам, хобі… Хтось може сказати, що я здався. Зовсім ні! Просто між грошима та спокоєм я обрав друге.

На щастя тепер в мене набагато більше часу, ніж тоді, як я працював розробником. Тому якщо вам буде цікаво, я детальніше розповім декілька цікавих байок. Хотілось би почути про особливості вашої роботи в коментарях. 

Так що після всіх перипетій я повернувся в дзен-гармонію системного адміністратора.

---

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.