Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Багато з нас, IT-ників вже добрий десяток (а то і більше) років працюємо віддалено. Хоча найбільшої популярності такий вид діяльності набрав у «ковідні часи». Колись це було мрією фантазерів, а тепер — реальність для десятків, а може й сотень мільйонів.

Хто б міг подумати, що технології дозволять нам буквально працювати в піжамі та пити каву з улюбленої кружки. Але ж кожна медаль має зворотний бік, чи не так? Тож я вирішив трошки описати стереотипи віддаленої роботи. Звичайно, з невеликим присмаком сарказму. Тому відкриваю тег <sarcasm>.

Віддалена робота — нескінченний відпочинок?

О так!  Ми всі знаємо, що люди на «дистанційці» проводять свої дні на пляжі, потягуючи мохіто, а клавіатуру використовують хіба що для “набивання” собі ціни. Всі ці звіти, дзвінки та дедлайни — це ж участь “офісних”, чи не так? 

Мене нервують ці фальшиві стокові фотографії, де програміст(ка) лежить в шезлонгу з ноутбуком на пузі та дивиться на 14” екран скрізь затемнені окуляри. Тут я згадую, як працюючи розробником використовував 2-3 монітори по 27-32”, щоб хоч якось розвести та тримати в зоні уваги всі необхідні мені інструменти. 

В теорії, можливо для деяких завдань обійтися ноутбуком, але в рази, а може й на порядок знижує ефективність витрат свого часу для виконання завдання.

Я якось пробував працювати в кафе, коли вимикали світло. Головною проблемою для мене була на стільки відсутність електроенергії, скільки нестача інтернету. Оптоволокна тоді в мене не було, а проводити його також нікому, через брак спеціалістів у місцевого провайдера. 

Отож, кафе. Я так і не зміг прилаштуватися на якусь серйозну роботу впираючись у все той же “недостатній формат” ноутбуку. Відволікав контингент, що обслуговує зі своїми постійними питаннями, чи мені чогось не потрібно ще? Відволікали клієнти самого кафе клієнти, що постійно ходять взад-вперед, регочуть чи чавкають. Відволікала музика, що лунала з настінного телевізора. Ну і вишенька на торті, все той же інтернет, який рідко коли буває достатньо швидкий у таких закладах. Тим більше, що до якогось дешевого роутера підключається чоловік двадцять.

Якось я виїздив на природу, щоб відпочити  з надією не стільки попрацювати, скільки хоча б бути в чатах на зв’язку на випадок чогось критичного. Щоб мати змогу надати консультацію та допомогти колегам з інших відділів. Так ось, з кожним кілометром якомога далі від цивілізації паличок мобільного зв’язку стає все менше. Такий потрібний 4G  перетворюється на Edge і… бувай робота. Тому, або відпочинок, або праця.

Самозабезпечення або всім “по барабану”

Коли ти працюєш віддалено, то мало кого цікавить, які в тебе обставини з технікою. Замовник намагається “збити ціну” і йому начхати, що для виконання завдання необхідна недешева техніка. Нікого не цікавить, що для рендерингу тобі потрібна RTX 4090, 32-ядерний AMD Threadripper і 128+ гігабайт оперативної пам’яті. 

Так, закордонні замовники бувають непогано платять, але їм все одно, що в тебе немає світла по 9 годин і зарядна станція, щоб прогодувати ненажерливу техніку коштує як крило від Боїнгу. Для них головне – виконана робота і встигнути здати “таск”. Це типова ситуація для фрилансерів, кодерів, вебдизайнерів чи будь-кого в цій сфері.

Твоє здоров’я – твоя проблема

Якось зі мною сталася одна неприємність – ДТП. На той момент переді мною стояв дуже високооплачуваний проєкт. Звісно, було багато переопрацювань, втома накопичувалась і у якийсь момент наслідком розфокусованої уваги стала неприємна пригода. Це називається “заробив 10, а віддав 20”. І добре хоча б, що все обмежилось пом’ятим залізом без жертв та постраждалих, але витрати перевершили заробіток. 

Працюючи на фрилансі чи мігруючи з одного закордонного проєкту на інший, залишаючись тим часом в Україні тобі ніхто не дає ніяких гарантій чи страхування. Захворівши, не приведи доля, серйозно… ми залишаємось на одинці зі своїми проблемами. Лежачи під крапельницею без страхування чи лікарняного, мені було не дуже весело і байдуже, що до того я заробив більше за своїх офісних  колег.

Робота у піжамі або відсутність начальства

Піжама — це новий офіційний дрес-код для віддалених працівників. Усі ми «працюємо» у розтягнутих футболках і з халатом, кидаючи через кожні п’ять хвилин оком на Netflix. Бо кому потрібні дисципліна чи звички, якщо ви не в офісі? Щоправда, є невелика проблема: спробуй працювати в піжамі, коли на ранок у тебе важливий Zoom-кол. Головне — сорочка зверху, піжама знизу. І не забудьте включити фоновий шум, щоб створити ілюзію «справжнього офісу».

Як добре, коли начальник не дивиться на тебе зверху наче у фільмі Elysium: Рай не на землі 2013 року. Ти сам собі господар і розпорядник власним часом? Ні! Коли стоїть задача, а команда класично не встигає, ти будеш сидіти днями й ночами. Не потрібно ніякого начальника, щоб тебе стимулював, адже тебе підганяє дедлайн та санкції. 

Якийсь час проживаючи у місті-мільйоннику здавалось якимось щастям, коли не витрачаєш на дорогу до офісу по 2-3 години на добу. Перебравшись в більш комфортне та менше містечко, такої проблеми вже не було і в принципі, якісь 20-30 хвилин пішки – це було навіть класно. Тут суміщаєш приємне з корисним, якась активність і зайві втрачені калорії.

На рахунок піжами та зовнішнього вигляду хотів додати, що дійсно, після 10 років дистанційки почав перетворюватися на якогось Радогаста Бурого з фільму Хобіт. Однак, у лісового мага було хоча б більше рухової активності. Робота вдома вимагає ще більшої дисципліни, ніж офісний її варіант. Адже в офісі ти не ходиш навколо холодильника, де лежить холодне пиво. В офісі тебе не кличе м’який диван з ігровою консоллю, а також не стрибає по голові кіт з дітьми.

Домашня атмосфера настільки сприяє ліні, що ти просто забуваєш про роботу! Ну, якщо тільки Slack, Microsoft Teams і мільйон повідомлень з позначкою терміново не виривають тебе з ілюзії свободи кожні п’ять хвилин. А ще камера, яка раптово включається під час дзвінка, змушує задуматися: хто ж тут кого контролює?

Продуктивність на віддаленій роботі, ви серйозно?

Звичайно, продуктивність вдома злітає до небес. Особливо тоді, коли сусіди вирішують почати ремонт, діти на канікулах влаштували бій подушками, а ваш кіт ходить по клавіатурі, знищуючи чернетку звіту. Це ж ідеальні умови для концентрації, чи не так? Щоправда, кожен «віддалений» знає, що у певний момент ви просто звикаєте працювати у хаосі, як справжній майстер багатозадачності. З усім тим, тут вже все залежить швидше від конкретної людини. Наприклад для мене найрезультативніша праця була в той час, коли ми працювали командою в сусідніх офісах. Живе спілкування, емоційні аспекти, елемент дружньої співпраці та спільного відпочинку робив чудеса. Без якихось серйозних конфліктів ми долали такі задачі, від яких би вже “перегризлись” п’яті свіжонабраних дистанційних команд.

Та ти ж взагалі не працюєш!

І нарешті,  мій улюблений стереотип: якщо вас не бачать в офісі, то ви точно весь день валяєтеся на дивані. Чомусь ніхто не помічає, що ви починаєте день о 7 ранку, а закінчуєте після 10 вечора, тому що робота «самоорганізовується» і дедлайни чомусь не поспішають самоусуватися. Бо ж якщо ти вдома — це автоматично означає, що ти нічого не робиш. Геніальна логіка!  Дистанційка вигідна в першу чергу роботодавцям. Саме тому вони дозволяють нам так працювати. Це головна причина віддалених тенденцій, а не те, що вам так зручно і ви так собі захотіли.

Фінальний штрих

Віддалена робота — це не тільки свобода від офісного графіка, але й велика відповідальність, особливо якщо ти не влаштований офіційно. Бо тепер ти сам собі начальник, HR, офіс-менеджер і навіть бариста. І якщо ти не організуєш свій час, це зробить хтось інший — наприклад, твій керівник з десятками дзвінків.

Так що наступного разу, коли хтось скаже, що ви на «віддаленці» нічого не робите, просто запросіть його провести один день у вашій реальності. Хто знає, може, він змінить свою думку… або хоча б навчиться включати mute під час дзвінків.

 

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.