“Леопард” (Il Gattopardo, 1963)
Режисер Лукіно Вісконті створив справжню перлину італійського кіно, адаптувавши однойменний роман Джузеппе Томазі ді Лампедуза. Фільм переносить нас у Сицилію середини XIX століття, у період Рісорджименто — об’єднання Італії. У центрі сюжету — аристократ дон Фабріціо Корбера, князь Саліна (Берт Ланкастер), який спостерігає, як старий світ феодальної аристократії руйнується під натиском нових соціальних сил.
“Леопард” виділяється своєю візуальною пишністю: костюми, декорації, знаменита сцена балу — усе це занурює в епоху. Але за цією красою ховається меланхолійна глибина. Фраза князя “Щось мусить змінитися, щоб усе лишилося як є…” стала культовою, і вона ідеально передає суть фільму: боротьбу за збереження традицій у світі, який неминуче змінюється.
Для мене цей фільм — не лише про історію Італії, а й про вічне протистояння старого й нового в кожному з нас.
“На Західному фронті без змін” (All Quiet on the Western Front, 1930)
Цей фільм один із перших звукових шедеврів і, мабуть, найпотужніша антивоєнна картина в історії кіно. Знятий Льюїсом Майлстоуном за романом Еріха Марії Ремарка, він розповідає про жахи Першої світової війни очима молодого німецького солдата Пауля Боймера (Лью Ейрс). Тут немає героїзації чи пафосу — лише сира, болісна правда про війну.
Те, що вражає в “На Західному фронті без змін”, — це його актуальність навіть майже сто років потому. Сцени в окопах, де солдати борються не лише з ворогом, а й із голодом, страхом і безнадією, залишаються в пам’яті назавжди. Фільм не просто показує історію, він змушує задуматися про ціну війни й те, як вона ламає людські долі.
Для мене це не лише історична драма, а й нагадування про те, що поганий мир краще, ніж хороша війна.
“Лоуренс Аравійський” (Lawrence of Arabia, 1962)
Стрічка Девіда Ліна стала справжнім кінематографічним тріумфом. Фільм розповідає про життя Т. Е. Лоуренса (Пітер О’Тул), британського офіцера, який відіграв ключову роль в Арабському повстанні проти Османської імперії під час Першої світової війни. Людину намагається знайти себе між двома культурами, між обов’язком і власними ідеалами.
“Лоуренс Аравійський” досить захоплива пригода і водночас візуальний шедевр. Пустелі, зняті оператором Фредді Янгом, стали такими ж героями фільму, як і сам Лоуренс (Привіт Дюна). Я люблю цей фільм за його поєднання масштабності із психологізмом, що є рідкісним явищем в історичному жанрі.
