7 сезон мультсеріалу «Рік та Морті» на Adult Swim підняв чимало питань про психічне здоров’я й терапію. Творці серіалу Ден Гармон та Скотт Мардер відповіли на запитання журналіста The Verge про особисті аналогії з персонажами шоу.
Якими були ваші головні творчі цілі в цьому сезоні з точки зору розповіді історій?
Скотт Мардер: Думаю, ми просто намагалися дотримуватися традицій 6-го сезону, який здавався більш впевненим, добре побудованим від початку до кінця. Ми хотіли показати людям, що це був майже шаблон того, що ми плануємо продовжувати робити в майбутньому, з додаванням усіх тих дрібниць, які, на мою думку, роблять «Рік і Морті» чудовим сезоном.
А як щодо того, що ви хотіли… «еволюціонувати» серіал? Чи було це пріоритетом для вас обох, адже одна з найбільш разючих речей в епізодах, які були зняті до цього часу, — це те, наскільки вони схожі на класичних Ріка і Морті.
Ден Гармон: Я не думаю, що у нас коли-небудь був час на такі розмови, тому що за лаштунками шоу завжди все пристосовувалося і справлялося з одним несподіваним нападом турбулентності до іншого. Скотт прийшов на шоу наприкінці 4-го сезону. Його найняли, щоб він почав керувати 5 сезоном, і першою ознакою того, що він відкусив більше, ніж міг прожувати, було те, що йому довелося допомагати нам закінчити 4 сезон, а це було зовсім не те, для чого його наймали, розумієте?
СМ: Потім помер наш лінійний продюсер [Джей Майкл Мендель]. Так багато всього сталося.
ДГ: Так, пандемія, втрата нашого патріарха Майка Менделя, страйк WGA, нещодавні події із заміною голосів у шоу. А до цього шоу мало власні проблеми. До того, як Скотт прийшов на борт, шоу саме по собі було турбулентністю, тому що ми завжди перевищували бюджет і не вкладалися в графік.
Повертаючись до вашого запитання, я не думаю, що ми коли-небудь — навіть у найсміливіших мріях — мали таку ясність і впевненість між 6 і 7 сезонами, щоб сказати: «Давайте поговоримо про те, який тон ми збираємося задати в 7 сезоні». Відтоді, як Скотт приєднався до команди, з’явилося прагнення створити здорову робочу атмосферу, яка робить шоу надійним як у творчому, так і в продуктивному плані, спробувати перейти до світу, в якому 10 епізодів можуть виходити за досить передбачуваним графіком. І ми зможемо зробити так, щоб усі, хто над ним працює, почувалися достатньо захищеними й щасливими, щоб продовжувати створювати шоу.
СМ: Я відчуваю, що багато успіхів, яких ми досягли, пов’язані з тим, що у нас є команда, яка з кожним сезоном стає все сильнішою і сильнішою. Вони настільки добре розуміються на спадкоємності, до якої ми всі прагнемо, і всі вони такі шалені фанати, що ця вибіркова радість продовжує вливатися в нові сезони та нові епізоди.
Чи можете ви сказати, що 8-й сезон буде більш виразно відчуватися як продукт змін, через які пройшли Рік і Морті?
ДГ: Сьомий сезон — це просто ще одна цеглина на цьому шляху, а восьмий сезон, який вже написаний, коли він вийде, я думаю, буде ще більш відчутним. Це буде схоже на повернення до колишньої форми, щось на кшталт «ми повернулися, крихітко», і, сподіваюся, 9-й сезон буде таким же, але, знаєте, ще сильнішим. Але це буде тому, що це був поступовий процес, коли ми просто намагалися знову повернути вітер у наші вітрила.
Ден, ти був дуже відвертим щодо терапії, переоцінки своїх стосунків з роботою і просто намагався рухатися у світі по-іншому. Як цей особистий процес потрапляння в більш здоровий емоційний простір вплинув на те, як ви створюєте цей світ, який завжди мав, знаєте, якусь нігілістичну риску і хворобливе почуття гумору?
ДГ: Кумедно, але найстрашнішою річчю у світі для мене, коли я почав терапію, була думка про те, що я повернуся додому о 17:00 з роботи; що мені буде складно. Тому що це все одно, що сказати: «Ми збираємося зняти найкращий фільм у світі, але в ньому повинні зіграти всі наші страуси». Як ці дві речі можуть синхронізуватися? Які шанси?
Але виявляється, що коли ти відходиш від такої мети, вона починає поширюватися на твоїх колег. Ви виявляєте, що темрява, залишаючись інструментом розповіді та, що дуже важливо, вона все ще наповнює людське серце, і це нормально.
І як це «добре» виглядає і відчувається тепер, коли ви пройшли терапію?
ДГ: Я можу йти додому о 17:00, і все, що для цього потрібно, — це довіра, делегування повноважень і згода. Я не можу робити перерви в шоу. Я все ще є причиною того, що шоу не йде за графіком, але я більше не можу бути причиною того, що воно буквально зупиняється, поки я дописую сценарій або щось подібне.
Терапія навчила мене: почніть з одного простого кроку — встановіть свій графік. Бо якщо ви цього не зробите, це висмокче ваше життя, і коли це призведе до розлучення, або самогубства, або ви напиваєтеся до смерті, це місто скаже: «Хто наступний трудоголік? Давай його сюди».
І як ви від цього захищаєтесь?
ДГ: Якщо ви встановлюєте межі для себе, це насправді починає приносити користь людям навколо вас, тому що це означає, що ви повинні довіряти їм, ви повинні спілкуватися з ними та ви повинні приймати їхнє лідерство. Скотт — мій бос, і, зрештою, ми покладаємося на таких людей, як Хізер Енн Кемпбелл, у нашій темряві; її вистачає на всіх.
СМ: Вона добре з цим справляється.
Скільки з тієї реальності й вашого досвіду, Ден, ви хотіли відобразити в таких персонажах, як доктор Вонг і в емоційному стані, в якому ми знаходимо містера Пупібуттола на початку цього сезону?
ДГ: Спочатку, чесно кажучи, це було з іронічної, гострої, комедійної причини, тому що я вважаю, що висміювати терапію — це халтура. Це схоже на те, чим стали жарти мімів у 80-х роках. Ми зрозуміли це в 70-х, міми нас дратували, а потім 80-ті були наповнені жартами про мімів і бажанням їх розстріляти, і це було схоже на «всі ненавидять мімів».
Але в той час я тільки починав серйозно займатися терапією, і тому, бажаючи бути оригінальним, я хотів зобразити терапію як цінність. Наприкінці «Огірочка Ріка» звучить так: «Звичайно, дозвольмо Ріку виголосити весь його монолог, який ви очікуєте і поважаєте цього еґелорда, але потім надаймо їй останнє слово». І писати з її точки зору для нього було неймовірно терапевтичним досвідом для мене, тому що мені, безумовно, довелося побути на місці психотерапевта, який викриває мене в моїх дурницях, не заперечуючи їх. Просто кажучи: «Слухай, чоловіче, я думаю, тобі потрібно повернутися. Я хочу зробити тебе щасливим. Ти мені платиш. Ти міг би заплатити мені, щоб я зробила тебе щасливим. Я не твоя мама. Я не твій наставник». Таку угоду зі мною уклав мій терапевт.
Як ви думаєте, чи уклав доктор Вонг таку ж угоду з Ріком?
ДГ: Я думаю, що для такого персонажа, як Рік, терапія може бути цікавою і крутою, чим більше він починає сприймати її серйозно і починає її використовувати. Мені подобається, що він приходить до неї, щоб розв’язувати свою проблему з Пісмейстером, і він все ще ставиться до неї, як до продавця. Він не може переступити той поріг, коли він дійсно поважає її. Але він визнав, що терапія — це наука, в якій він сам не домінує.