Переклали цікавезний матеріал з Washingtonpost про технологіі, які допомагають українській армії вигравати війну проти росії. Стаття велика і розділена на дві окремі частини. Незабаром буде друга.
Київ, Україна. Двоє військових вдивляються в ноутбук. Український спеціаліст працює, використовуючи програмне забезпечення, яке надала американська компанія Palantir. На екрані — детальні цифрові карти поля бою в Бахмуті та інші дані розвідки, більшість з яких отримані з комерційних супутників.
Якщо придивитись уважніше, можна побачити окопи на Бахмутському фронті: російські та українські війська розташовані на відстані декількох сотень метрів одне від одного. Лише один клік — і на екрані відображається «теплова карта», що показує вогонь російської та української артилерії; ще один — і бачимо російський танк, позначений літерою «Z». Його видно крізь паркан: це зображення завантажив хтось з українських шпигунів.
Якби це була не демонстрація для іноземного журналіста, українські військові могли б за допомогою програми націлювання вибрати ракету, артилерійську установку чи безпілотник для атаки на російські позиції, які ми бачимо на екрані. Після цього безпілотники могли б підтвердити удар, і у системі відобразилась би оцінка завданих пошкоджень.
Раніше не озвучували подробиць про цю «цифрову війну». Але це одна з причин, чому Давид перемагає Голіафа: поєднання високого бойового духу із найдосконалішим програмним забезпеченням для розвідки та управління боєм.
«Наполегливість, воля та використання новітніх технологій дають українцям вирішальну перевагу», — сказав мені минулого тижня генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів США.
Я думаю, що Міллі має рацію щодо того, як технології впливають на хід війни.
«Сучасні алгоритмічні системи ведення війни дають настільки велику перевагу, що їх вплив можна порівняти з використанням тактичної ядерної зброї проти звичайного озброєння», — пояснює Алекс Карп, виконавчий директор Palantir. «Широка громадськість схильна недооцінювати вплив цих систем. Але ті, проти кого їх застосовують, уже так не думають».
Алекс Карп, виконавчий директор Palantir, виступає в Кельні, Німеччина, 7 вересня 2021 р.
«Для нас це питання виживання», — стверджує «Степан», старший український офіцер, що брав участь у київській демонстрації. До війни він розробляв програмне забезпечення. Насправді його звуть інакше, але задля безпеки я погодився використовувати вигадане ім’я.
Другий офіцер «Леся» теж у мирний час працювала в IT. Вона дивиться на фото російських загарбників, в той час, як їхні безпілотники атакують цивільні об’єкти в Одесі, та шепоче про помсту. Дівчина сподівається, що Україна вийде з війни як технологічна держава. Хоча українці зараз залежать від технологічної допомоги Сполучених Штатів, каже вона, «до кінця війни уже ми будемо продавати програмне забезпечення для Palantir».
Новий засіб для стримування
Я приїхав до Києва трохи понад тиждень тому. Було холодно та сніжило, подекуди вимкнули світло. Але в столиці було відносно спокійно, в п’ятницю на в’їзді до міста утворився затор. У суботу ввечері ресторани були настільки переповнені, що в мене не вийшло забронювати місце в одному з закладів.
Дух опору та стійкості відчувається всюди. Блокпости здебільшого зникли. Діти граються біля трофейних російських танків на Михайлівській площі. Пари гуляють у парку над Дніпром.
Я приїхав, щоб дослідити те, що, на мою думку, є найважливішим уроком цієї війни: мотивований партнер, як Україна, може перемогти, якщо йому нададуть унікальні технології Заходу. Армії Афганістану не вистачило мотивації воювати. Але Україна (а до того сирійські курди, які здолали «Ісламську державу» за допомогою США) досягла успіху, тому що у неї є і зброя, і високий моральний дух.
Я зустрівся зі старшою командою Palantir, яка відвідувала київський офіс. Зі схвалення Карпа, генерального директора, вони погодилися показати мені деякі технології компанії поблизу лінії вогню.
На початку свого існування Palantir співпрацювала з ЦРУ над інструментами боротьби з тероризмом. Компанію багато хто критикує: частково це пояснюється тим, що її співзасновник Пітер Тіль, успішний технологічний інвестор, активно підтримував Дональда Трампа та інших республіканців MAGA. Карп, навпаки, підтримував багатьох кандидатів і ініціативи від Демократичної партії.
Критики стверджували, що державні установи зловживали потужним програмним забезпеченням Palantir: порушували конфіденційність чи використовували для сумнівних цілей. Наприклад, The Post писав у 2019 році, що програмне забезпечення Palantir використовувалося імміграційною та митною службою для відстеження іммігрантів без документів. Активісти технічного товариства порушували питання, чи не занадто Palantir близький до уряду США, чи не може він «забагато бачити» за допомогою своїх інструментів.
Минулого тижня Карп відповів на критику компанії в електронному листі: «Кремнієва долина, якій ми не подобаємось, не зробила світ менш небезпечним. А ми створили програмні продукти, що зробили Америку та її союзників сильнішими. І ми пишаємося цим».
І Україна змінила політичний ландшафт у Кремнієвій долині. Для Карпа та багатьох інших CEO це «хороша війна», яка змусила багато компаній агресивно використовувати свої інструменти. Це державно-приватне партнерство є одним із ключів до успіху України.
Але виникає багато важливих запитань: наскільки країни можуть бути залежними від підприємців, чиї політичні погляди можуть змінитися? Ми можемо аплодувати використанню цих інструментів у «хороших» війнах, але як щодо поганих? А як щодо приватних інструментів, спрямованих проти урядів, які допомогли їх створити?
Ми ще не раз повернемось до цих питань. Але після того, як я тижнями досліджував нові інструменти, розроблені Palantir та іншими компаніями, я зробив важливий висновок. Вони працюють також для стримування, і не лише в Україні.
Завдяки цим революційним технологіям, супротивникам буде значно складніше під час нападу, наприклад, на Тайвань. Тож повідомлення для Китаю в цьому новому цифровому просторі битви таке: подумайте двічі.
Величезне поле бою даних
«Ланцюжок вбивств», який я бачив у Києві, у великих масштабах відтворюється партнерами України в НАТО з командного пункту за межами країни. Система побудована навколо тієї самої програмної платформи, розробленої Palantir, яку я бачив у Києві. Вона дозволяє США та їхнім союзникам обмінюватися інформацією з різних джерел, від комерційних супутникових зображень до найсекретніших інструментів розвідки Заходу.
Це алгоритмічна війна, як каже Карп. Використовуючи цифрову модель поля бою, командири можуть бачити у горезвісному «тумані війни». Використовуючи штучний інтелект для аналізу даних датчиків, радники НАТО за межами України можуть швидко відповісти на питання, де знаходяться сили союзників, а де — ворог, визначити, яка зброя буде найбільш ефективною.
Потім вони можуть передавати точну інформацію про місцезнаходження ворога українським командирам на місцях. А після удару вони можуть оцінити, чи були їхні розвідувальні дані точними, і оновити систему.
Дані живлять цей новий двигун війни та система постійно оновлюється. Система отримує дані про пошкодження і результат ударів для посилення прогнозних моделей. Це не автоматизоване поле бою.
Система, яку я бачив у Києві, використовує обмежений набір датчиків і інструментів штучного інтелекту, деякі розроблені в Україні, частково через обмеження класифікації. Більша зовнішня система може безпечно обробляти секретні дані з кіберзахистом і обмеженим доступом, а потім передавати дані про місцеперебування ворога в Україну.
Щоб уявити, як це працює на практиці, подумайте про недавній успіх України під час повернення Херсона. Українці мали точні розвідувальні дані про те, куди рухаються росіяни, і могли використати далекобійну зброю. Це стало можливим завдяки даним розвідки про місцеперебування ворога, які обробляло НАТО поза межами країни, а потім надсилало українцям. Використовуючи цю інформацію, українці змогли перейти в наступ та швидко адаптуватись до оборонних маневрів і контратак Росії.
І коли українські війська завдають ударів по російських командних вузлах чи складах постачання, швидше за все вони отримали дані завдяки цій системі. Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров сказав мені, що цей електронний ланцюг знищення був «особливо корисним під час звільнення Херсонської, Ізюмської, Харківської та Київської областей».
Міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров під час візиту до Вашингтона 1 грудня.
Що робить цю систему справді революційною? Вона збирає дані від комерційних постачальників. Використовуючи інструмент Palantir під назвою MetaConstellation, Україна та її союзники можуть бачити, які комерційні дані зараз доступні про певний бойовий простір. Доступні дані — це і традиційні оптичні зображення, і радари із синтезованою апертурою, які можуть бачити крізь хмари, і теплові зображення, що показують артилерійський або ракетний вогонь.
Щоб перевірити діапазон доступних даних, просто відвідайте Інтернет. Серед компаній, що продають радарні зображення з оптичною та синтезованою апертурою — Maxar, Airbus, ICEYE та Capella. Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США продає прості теплові зображення для виявлення пожеж, але вони також можуть реєструвати артилерійські вибухи.
У нашому прикладі щодо Херсону, Palantir оцінює, що приблизно 40 комерційних супутників пролетять над територією протягом 24 годин. Зазвичай Palantir використовує інформацію з приблизно дюжини комерційних супутників, але він може розширити цей діапазон, щоб отримати зображення із загалом 306 комерційних супутників, які можуть фокусуватися на 3,3 метра.
Солдати в бою можуть використовувати кишенькові планшети, щоб отримати додаткові дані, якщо їм це потрібно. За словами британського чиновника, західні військові та розвідувальні служби тісно співпрацюють з українцями на місцях, щоб сприяти такому обміну інформацією.
Останньою важливою ланкою в цій системі є мережа широкосмугового зв’язку, яка забезпечується Starlink. Система, що належить компанії SpaceX Ілона Маска, дозволяє українським солдатам швидко завантажувати інформацію.
Тут Україна має перевагу. Росіяни також намагалися створити власні електронні засоби бою, але марно. Наприклад, вони прагнули використовувати комерційні супутникові дані та потокове відео з недорогих китайських дронів. Але у них виникли труднощі з координацією та обміном цими даними між підрозділами. І їм не вистачало Starlink.
«Російська армія не гнучка», — сказала мені «Леся». Вона з гордістю зазначила, що кожен український батальйон має свого розробника програмного забезпечення. Головною перевагою України є не лише бажання армії воювати, а і її технічна потужність.
Федоров, міністр цифрових технологій України, у відповіді на мої письмові запитання перерахував деякі військово-технічні системи, які Україна створила самостійно. Серед них — захищена система чату під назвою «eVorog», яка дозволила цивільним особам надати 453 000 звітів з початку війни, «Армія дронів», придбана у комерційних постачальників для використання в повітряній розвідці, і система картографування поля бою під назвою Delta, яка «містить фактичні дані в режимі реального часу, тому військові можуть відповідно планувати свої дії».
«Фактор Х» у цій війні — українська високотехнологічність та здатність швидко адаптуватись. «Це найбільш технологічно просунута війна в історії людства», — стверджує Федоров. «Вона дуже відрізняється від усього, що бачили раніше».
І це змінює хід війни, за якою світ спостерігає після того, як Росія так безрозсудно вдерлася в лютому на територію України. Це спільний тріумф людини та машини.