Цей матеріал – не редакційний
Це – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Багато хто починає вивчати Linux через необхідність, адже ця система часто використовується на серверах і гіпервізорах. Однак далеко не всі йдуть далі, щоб дослідити можливості Linux для домашнього, повсякденного використання як основної операційної системи, якою можна користуватися щодня. Чи є щось поза межами Windows, що може стати альтернативою?
Для новачка вибір Linux-дистрибутива може виявитися справжнім викликом. У Windows усе набагато простіше: зазвичай є кілька основних версій – стара, середня за актуальністю та найновіша. Незалежно від року, завжди є відомі варіанти, такі як Windows 10 чи Windows 11 (а може ще хтось пам’ятає Windows 95) про які чув кожен. Але коли йдеться про вибір Linux-дистрибутива, новачок стикається з величезною кількістю варіантів – їх близько 600!
Справді, як серед такої кількості можна щось обрати? До того ж додаються ще й різні пакетні менеджери, середовища робочого столу – усе це здається абсолютно незрозумілим. Спробуємо розібратися в цих питаннях, пояснити основи та порекомендувати кілька дистрибутивів, які можна спочатку протестувати у віртуальному середовищі, а потім, можливо, встановити на свій комп’ютер.
Це допоможе зрозуміти, що Linux значно розвинувся за час свого існування і на сьогодні здатен виконувати більшість повсякденних завдань. Чому не всі? Тому що існує спеціалізоване програмне забезпечення, яке не адаптоване під Linux і просто не випускається для цієї платформи.
Якщо ви використовуєте такий софт у професійній діяльності чи для хобі, то, на жаль, без Windows не обійтися.
Трішки історії та інфографіки
Перед тим, як зануритися в тему, зверніть увагу на цікаву статистику. Там є динамічні графіки, що показують зміну популярності систем із часом. Нас цікавить зокрема Unix. Мало хто знає, але на початку 90-х років (а якщо відмотати ще на рік-два раніше) Unix займав провідні позиції. Тоді Windows лише з’являвся, а MS-DOS був усюди.
Якщо ви не в курсі, Unix подібно до Windows не можна вільно розповсюджувати через ліцензійні обмеження. Unix існував ще до Windows. Тож давайте розберемося, що таке Linux OS і що таке Linux-дистрибутив.
Linux-дистрибутив включає ядро Linux (Linux Kernel), пакетний менеджер і середовище робочого столу (Desktop Environment), наприклад, GNOME, KDE Plasma. Не хвилюйтеся, якщо ці терміни здаються незрозумілими – ми розберемо їх поетапно. Отже, дистрибутив складається з ядра, пакетного менеджера та набору програм.
Ядро Linux (Linux Kernel) – основа системи з відкритим кодом, подібне до Unix (Unix-like). Ядро є програмним компонентом, який забезпечує взаємодію між додатками, наприклад, вашим калькулятором та апаратним забезпеченням (процесором, пам’яттю, відеокартою). Без ядра програми не можуть напряму працювати з «залізом». Сама назва «Linux» походить від імені його творця, Лінуса Торвальдса, який розробив ядро як відкриту та безкоштовну альтернативу пропрієтарним Unix-системам.
Можливо, ви чули, що Linux не ОС, а лише ядро. Адже саме ядро Linux лише основа, а повноцінна система часто називається GNU/Linux. Що таке GNU? Це окремий проєкт, який стартував незалежно від Linux із метою створення вільного програмного забезпечення. GNU (рекурсивний акронім «GNU’s Not Unix») означає, що то не Unix, але схоже на нього, тільки з відкритим кодом, доступним для всіх. GNU відповідає за утиліти та програми, а не за ядро.
Поєднання ядра Linux та програмного забезпечення GNU дозволило створити перші повноцінні системи GNU/Linux. Завдяки пакетному менеджеру можна встановлювати, оновлювати та видаляти програми, упаковуючи відкритий код у зручний формат для розповсюдження. І нарешті, середовище робочого столу слугує графічним інтерфейсом (GUI), який дає нам можливість взаємодії з системою через вікна, іконки та меню. Хоча операційна система не зобов’язана мати графічний інтерфейс, командного рядка може бути достатньо.
Нелегкий вибір дистрибутивів
Отже, Linux-дистрибутив для настільного використання є поєднанням ядра, пакетного менеджера з програмами та середовища робочого столу. Чому пакетних менеджерів так багато? У Windows усе зводиться до файлів .exe, а в Linux є різні типи: прив’язані до дистрибутивів, наприклад, APT для Debian/Ubuntu, DNF для Fedora, до мов програмування (pip для Python, gem для Ruby) або універсальні (Snap, Flatpak). Їхня різноманітність пояснюється різними підходами до розробки та ідеологіями.
Те саме стосується середовищ робочого столу:
- KDE Plasma пропонує широкі можливості налаштування, але споживає більше ресурсів;
- GNOME сучасний і простий;
- XFCE чи MATE легкі для слабкого обладнання.
Ви можете комбінувати ці компоненти, обираючи потрібне середовище чи менеджер, на відміну від Windows, де такої гнучкості немає.
Якщо подивитися на схему розвитку дистрибутивів Linux (так зване «дерево розгалужень»), можна побачити, що все почалося з таких систем, як Slackware і Debian у 1992 році. Від них пішли численні відгалуження, наприклад, Ubuntu, а від Ubuntu – Linux Mint. Чому їх так багато? Уявіть ядро як основу, пакетний менеджер як начинку, а середовище робочого столу як прикрасу. Кожен дистрибутив є унікальним «рецептом», створеним на основі відкритих компонентів із власною філософією.
- Slackware орієнтований на досвідчених користувачів із можливістю глибокого налаштування; Debian цінується за стабільність і безпеку;
- Ubuntu зробив Linux доступнішим для новачків;
- Linux Mint додав ще більше простоти та зручності роботи з мультимедіа.
Рекомендації для новачків
Коли обираєш дистрибутив, варто подумати, що важливіше, які сценарії в пріоритеті. Якщо звикли до Windows, тоді сподобається система з подібним меню і панеллю завдань. Якщо комп’ютер не найновіший, краще взяти щось легке, що не гальмуватиме. Також потрібно звернути увагу, чи є в дистрибутиві програми, які використовуємо щодня. І не забуваємо про підтримку: чи легко знайти відповіді на запитання, якщо щось піде не так. Деякі дистрибутиви мають цілі форуми, де новачкам допомагають розібратися.
Ubuntu, мабуть, перше, що спадає на думку, коли говорять про Linux для новачків. Його інтерфейс виглядає сучасно, а встановлення настільки просте, що впорається навіть той, хто ніколи не встановлював операційних систем. Усе, що потрібно то браузер, медіаплеєр, офісні програми уже є. До того ж Ubuntu має величезну спільноту, де можна знайти відповіді на будь-яке запитання. Єдина річ, яка може не сподобатися, трохи більші вимоги до комп’ютера порівняно з іншими легкими дистрибутивами.
Якщо довго працювали у Windows і є опасіння, що Linux буде надто чужим, варто спробувати Linux Mint. Його інтерфейс із меню «Пуск» і панеллю завдань одразу здасться знайомим. Mint базується на Ubuntu, але він легший і швидший, що робить його ідеальним для старіших комп’ютерів. Усе, що потрібно для музики, відео чи роботи, уже встановлено. А ще Mint має активну спільноту.
PopOS підійде для тих, хто хоче не лише працювати, а й грати чи займатись творчістю. Він створений компанією System76 і базується на Ubuntu, але має власний стиль. PopOS чудово працює з графічними картами NVIDIA, що робить його улюбленцем геймерів. Інтерфейс простий, із підтримкою жестів, а оновлення не змусять зайвий раз ламати голову та «курити мани». Це хороший вибір, якщо комп’ютер відносно сучасний.
Є ще дистрибутив, який поєднує простоту, швидкість і можливість налаштувати систему під себе, це MX Linux. Цей дистрибутив, створений на основі Debian і antiX, що завоював популярність завдяки своїй легкості. Підходить для новачків, які хочуть швидку систему, що не перевантажує комп’ютер, але водночас виглядає сучасно і пропонує зручний інструментарій з коробки.
MX Linux використовує графічне середовище Xfce, яке виглядає просто, але стильно, і не вимагає потужного обладнання. Це означає, що навіть якщо комп’ютер уже не першої свіжості, MX Linux працюватиме плавно. Відразу після встановлення отримуємо набір програм для повсякденних завдань: браузер Firefox, поштовий клієнт Thunderbird, офісний пакет LibreOffice і медіаплеєр. Усе готове до роботи, але якщо хочеться додати щось своє, MX Linux пропонує зручний менеджер програм MX Package Installer, який спрощує пошук і встановлення софту.
Однією з родзинок MX Linux є набір утиліт MX Tools. Вони дозволяють легко налаштувати систему, оновити ядро, керувати автозавантаженням чи навіть створити власний образ системи. Для новачка то є окремим плюсом, адже не потрібно копирсатися в терміналі, щоб зробити щось складне. Усе інтуїтивно зрозуміло, а інтерфейс інструментів нагадує звичні програми.
Єдиний момент, який може спантеличити, це те, що MX Linux базується на Debian, а не на Ubuntu, як багато інших популярних дистрибутивів. Це означає, що деякі пакети чи інструкції можуть відрізнятися від тих, що можна знайти для Ubuntu. Але завдяки MX Tools і менеджеру програм ця різниця майже непомітна.
Перш ніж встановлювати Linux, можна спробувати його. Більшість дистрибутивів дозволяють запустити систему з флешки в режимі Live, тоді одразу видно, як усе виглядає, без змін на комп’ютері. Для цього достатньо завантажити образ з офіційного сайту, записати його на флешку за допомогою програми типу Rufus і дати Linux шанс. Встановлення зазвичай займає менш як годину.
Як ви думаєте, у Лінукса є ще шанс завоювати серця користувачів, а не лише серверів та спецобладнання?
Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: