Нещодавно на цифрових сервісах прем’єрувався новий фільм ірландського постановника Мартіна Макдони. Перед тим стрічка була презентована на Венеціанському кінофестивалі, де отримала високу оцінку публіки. У рецензії нижче розмірковуємо, завдяки чому ця історія мала успіх та про що вона говорить з глядачем.
«Банши Інішерина» / The Banshees of Inisherin
Жанр трагікомедія
Режисер Мартін Макдона
У ролях Колін Фаррелл, Брендан Глісон, Керрі Кондон, Баррі Кіоґан, Гарі Лайдон
Прем’єра цифрові сервіси
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Острів Інішерин, Ірландія. Згідно з календарем головного героя Падрейка, розпочався квітень 1923 року. Зазвичай Падрейк по обіді прямує до свого кращого товариша Колма Доерті, щоб за пінтою темного пива в місцевому барі погомоніти про життя. Так було і в цей ніби нічим не примітний день, але Колм з якогось дива почав ігнорувати давнього друга та відмовлятися з ним говорити.
Коли ж чоловіки все-таки зустрічаються у пабі, Колм заявляє, що більше не хоче мати справ з Падрейком та обіцяє відрізати собі пальці, якщо той не перестане його переслідувати. На запитання «в чому причина?» Колм відповідає, що не бажає займатися марнотратством та прагне присвятити себе грі на скрипці. От уже і назва для нового музичного твору готова — «Банши Інішерина». Таким чином, розгублений Падрейк мусить якось змиритися з тим, що дружбі з Колмом настав кінець.
Мабуть, потрібно бути драматургом рівня Мартіна Макдони, щоб з такої відверто дитсадкової зав’язки розіграти наскільки абсурдну, настільки ж і потужну трагікомедію. До певного часу тут що не діалог, то дотепність, яка дає привід посміятися, хоча персонажі більшою мірою ведуть бесіди про щось сумне чи ніби серйозне.
Свого часу Макдона написав трилогію Аранських островів, і історія на Ініширі задумувалася як завершальна п’єса. Але твору не судилося побачити світ, адже сам автор забракував матеріал. Для фільму він, очевидно, написав окремий сценарій, а Інішир перетворився на вигаданий Інішерин. Однак, у тутешньому фільмічному просторі деяка театральність все одно відчувається.
Та разом з тим «Банши Інішерина» виглядає дуже кінематографічно. Камера Бена Девіса не скупиться на мальовничі ірландські пейзажі, а коли увагу треба зосередити на якихось акторських емоціях, дозволяє глядачу насолодитися ними сповна. Ще, мабуть, ні один актор у світі не номінувався на «Золотий глобус» за таку видатну гру бровами, яку видав Колін Фаррелл. До речі, стрічка має аж 8 номінацій на цю нагороду, зокрема, і в категорії «Найкращий фільм — комедія або мюзикл».
Приємно було побачити в кадрі прекрасний дует Фаррелл-Глісон після їх участі у повнометражному дебюті Макдони «Залягти на дно в Брюге». Тут постановник, щоправда, відмовляється від кримінальних мотивів гайрічівського штибу та пропонує зовсім інший наратив. «Банши» легше сплутати з «Голгофою», котру ставив старший брат Мартіна, Джон Майкл Макдона, ніж з будь-якою з трьох попередніх робіт знаменитого ірландця.
Поки десь там, на тлі, час від часу гримлять звуки вибухів від гармат, на Інішерині розгортається власний бій. Його можна зіставити з громадянською війною в Ірландії. Кожна зі сторін вестиме власну тактику, а вона, як відомо, має вагоме значення в бойових діях. Та місцевим героям, по суті, начхати на те, що відбувається на материку. І чим менше на руці Брендана Глісона залишатиметься пальців, тим більше загострюватиметься конфлікт між колишніми друзями.
Оскільки події розгортаються в богом забутому місці, де, крім випивки й нескінченного споглядання на умиротверену велич Атлантичного океану нема чим зайнятися, персонажу Фаррелла буде вкрай важко змиритися з новим станом речей. Він — простий пастух, звичайний добродушний селюк, котрий не обтяжує себе питаннями про вічне. А от Колм, навпаки, рефлексує і намагається залишити щось після себе, бо розуміє, що істотна частина життя вже позаду.
Тобто «Банши» виявляється не тільки дотепною чорною комедією, а й міцною драмою про дружбу, самотність, приреченість, а також про жертви митця, на які він має піти заради справи свого життя. Якість неспішної оповіді, котру пропонує Макдона, бачиться в тому, що автору вдалося гармонійно поєднати комедійне і драматичне. Щоправда, в другій половині фільм трохи втрачає свій комедійний запал і зосереджується на драматизмі.
На загальний результат працюють і чудові акторські перфоманси. І якщо з Фарреллом та Глісоном все ясно, вони майстри, то варто згадати й про відмінну роль Баррі Кіоаґана. Молодий актор грає сільського дурника та вже вкотре доводить свій високий професіоналізм. До того ж після прекрасного «Вбивства священного оленя» Йоргоса Лантімоса, йому не звикати до взаємодії в кадрі з Коліном Фарреллом.
Загалом, «Банши Інішерина» становлять нескінченно веселе і водночас сумне кіно. Це вдумлива екзистенційна драма, що демонструє певну сторону людської сутності у всій її красі. Або, ліпше, потворності. А ще тут є страшна бабця, що явно асоціюється з тими міфічними банши, навіює жах на навколишніх та віщує неминучу смерть. Втім, могла б і не розпинатися, бо всі рано чи пізно помруть, чи не так?