Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

Фільмів про супергероїв стало так багато, що здається, навіть занадто. Вони виходять постійно, і за всіма просто неможливо встежити. Я вирішив написати про свій улюблений ТОП й порадити лише найкраще.

Хранителі (Watchmen, 2009)

До перегляду цього фільму я йшов довго. Що ж мене зупиняло? По-перше, мені не подобався постер. Він виглядав досить дивно навіть для фільмів про супергероїв.

По-друге, уривки з фільму за участю Роршаха на YouTube. Персонаж здавався дуже цікавим, але загальна атмосфера здавалася мені надто похмурою. Було відчуття, що весь фільм буде витриманий у такому стилі.

По-третє, тривалість. Три з половиною години, зараз майже ніхто так не знімає. І ось, через багато років, я нарешті познайомився з цим шедевром — саме ШЕДЕВРОМ! Ще не додивившись до кінця, я вже зрозумів, що обов’язково перегляну цей фільм ще не раз. 

Навіть до титрів режисер підійшов майстерно. Замість величезних написів, що летять на екран, на тлі кадрів документальної хроніки він знайомить глядача з альтернативним перебігом світової історії, спричиненим появою супергероїв.

Це буквально ковток свіжого повітря! Серед безлічі історій про надлюдей лише кілька залишили бажання переглянути їх ще раз. І в цьому велика заслуга оригінальних коміксів, за якими знято фільм. Побачивши в інтернеті кілька сторінок із книги, я був вражений, наскільки ретельно Снайдер підійшов до екранізації. Чи то момент перед виступом доктора Манхеттена, чи розмова Роршаха з кримінальним авторитетом у в’язниці.

Ми звикли, що хтось кидає молот, а хтось телепортується. Але при цьому характери персонажів залишаються нерозкритими, і навіть нескінченні конфлікти між ними не рятують ситуацію. Автор пішов іншим шляхом і не став пояснювати, чому чоловік може одним ударом відкинути людину на п’ятнадцять метрів, а зосередився на мотивації та внутрішньому світі героїв, за що йому окрема подяка.

На прикладі Сови показано дуже цікавий контраст між зовнішністю людини та його здібностями. Озимандія — інтелектуал, про що свідчать його вчинки. Доктор Манхеттен — людина, яка стала Богом. Ну і найхаризматичніший — Роршах, який говорить цитатами, що розлетілися інтернетом після виходу фільму. Щойно починається оповідь від його імені, виникає відчуття, що світ стає ще похмурішим, за що окрема подяка режисеру. Жаль, що Комедіант отримав не так багато екранного часу.

Люди Ікс: Росомаха (2009)

І знову 2009 рік, напевно це якась нумерологічна магія. «Люди Ікс: Росомаха» — фільм режисера Гевіна Гуда, знятий за мотивами коміксів. Головну роль знову виконує улюбленець публіки Г’ю Джекман. Це перший приквел до «Людей Ікс», який розповідає про загадкове минуле Логана.

Події починаються ще у 1845 році, коли Росомаха був зовсім юним. Виявляється, у нього є брат на ім’я Віктор, який також володіє надзвичайними здібностями. Разом вони залишають рідний дім і вирушають у мандри, проходять крізь численні війни, завжди підтримуючи одне одного, поки їхні сили не стають відомими оточуючим. Згодом до них звертається Вільям Страйкер з пропозицією приєднатися до його команди мутантів. Джеймс (справжнє ім’я Росомахи) разом із братом бере участь у багатьох кривавих операціях, але з часом не витримує жорстокості й вирішує піти.

Минає шість років. Джеймс намагається жити звичайним життям: у нього є робота, кохана дівчина, і здається, що небезпека залишилася позаду. Але спокій триває недовго. Це лише початок важких випробувань і складних рішень для Джеймса.

У фільмі не так багато персонажів, і не всім вдається розкритися повністю, але це вже своєрідна особливість «Людей Ікс». Хотілося б більше дізнатися про Гамбітa та інших членів команди Страйкера. Було б цікавіше побачити більше сцен із Гамбітом, ніж із Дедпулом, хоча його поява була приємною несподіванкою. Спецефекти на високому рівні. Бій між Гамбітом, Віктором і Росомахою вийшов динамічним і напруженим, а фінал здатен розчулити навіть найсуворішого глядача.

Щодо акторів, Тейлор Кітч чудово впорався з роллю Гамбіта. Я б із задоволенням подивився окремий фільм про нього. Г’ю Джекман, як завжди, харизматичний і переконливий, а Лев Шрайбер відмінно зіграв брата. Взагалі, акторська гра у фільмі на висоті.

Месники: Війна нескінченності (2018)

«Месники: Війна Нескінченності» — третій фільм про Месників і дев’ятнадцятий у кіновсесвіті Marvel. Стрічку цілком справедливо можна назвати найкращим фільмом серії й порівнювати з першою «Залізною людиною» за якістю. Головний антагоніст — Танос, про якого вже чули навіть ті, хто не фанатіє від супергеройських стрічок.

Сам фільм вийшов чудовим, а лиходій — фундаментальним. Танос, розпочинаючи свої дії, мав чітку мету, яка відрізняється від типових сюжетів, де злі прибульці просто хочуть когось знищити заради влади. Його ідея має хоч і жорстку, але раціональну логіку.

Дуже сподобалося, що кожній команді та кожному герою, а їх було чимало, приділили достатньо екранного часу. Звісно, можна сказати, що траплялися незвичні моменти, як-от зустріч Тора зі Стражами Галактики, але за цією командою було цікаво спостерігати, і хочеться подякувати режисерам за таке рішення. Також порадував гумор, він був доречним, і було над чим посміятися.

Фінал цього фільму теж не схожий на інші стрічки Marvel, адже до нього ніхто не був готовий. Вважаю, режисери правильно зробили, обравши саме таку кінцівку: вона могла навіть викликати сльози й справжній сум за героями. Таких фільмів, які мають подібний фінал, насправді небагато. Загалом кіновсесвіт Marvel дуже дивує своєю послідовністю й зв’язаністю фільмів, адже ще у 2012 році нам показали Таноса, і це було не просто так.

Темний лицар (2008)

На мою думку, саме ця частина про Бетмена є найкращою. З усією повагою до першої та третьої частин Крістофера Нолана, які я теж дуже люблю, але саме тут глибина й драматургія просто вражають. У фільмі багато цікавих персонажів, окрім самого Бетмена. Тут стільки похмурості й несправедливості, що навіть зараз, у 2025 році, дивуєшся, наскільки сильно це виглядає.

Минуло вже понад 16 років з моменту виходу фільму, але він, як добре вино, з роками стає лише кращим. Якщо говорити про візуальну складову, стрічка майже не поступається сучасним фільмам: вибухи, екшн, усе це виглядає ефектно й стильно. Ти занурюєшся в цей хаос, і він тебе захоплює. Крістофер Нолан чудово впорався як із сюжетом, так і з підбором акторів. Хіт Леджер і Аарон Екгарт настільки глибоко вжилися у свої ролі, що їм дійсно віриш, а Крістіан Бейл класично на висоті.

З роками багато що сприймається інакше. Можу сказати, що й глибина цього фільму відкривається по-новому. Пам’ятаю свої емоції у 2008-му: тоді мені здавалося, що Харві заслуговує осуду за те, ким він став, але зараз його справді шкода. Його Двуликий викликає дуже сильні емоції нарівні з Бетменом і Джокером.

Фільм дивиться легко, яскраво й занурює у хаос, що відбувається на екрані. Я б назвав цю стрічку дуже щирою. Тут багато уваги приділено вчинкам героїв, їхнім мотивам. Нолан створив надзвичайно чесне й захопливе кіно, якому віриш і яке тебе поглинає. Не скажу, що фільм ідеальний, у нього є свої недоліки. 

Гру Хіта Леджера навіть через стільки років дивишся із захопленням. Джокера після нього грали ще не раз, але такого Джокера більше не було. Він настільки глибоко занурився в образ, що показав справжній акторський майстер-клас. Його емоції протягом усього фільму вражають, а такому Хаосу немає рівних.

Звісно, не можна не згадати й грандіозну музику Ганса Циммера та Джеймса Ньютона Говарда, яка занурює в атмосферу хаосу, жорстокості й безвиході.

Хеллбой (2004)

У 1945 році нацисти намагаються викликати у наш світ демона, але через низку обставин опіку над істотою бере на себе професор разом з американськими платниками податків.

Навіть сьогодні, після двох блокбастерів і одного невдалого рімейку, Хеллбой все ще не може похвалитися такою впізнаваністю, як Бетмен чи Людина-павук. Тому у 2004 році Ґільєрмо дель Торо зробив дуже розумний хід та додав у сюжет новачка Джона Майєрса, через якого глядач знайомиться з усім цим паноптикумом диваків: червоношкірим демоном Хеллбоєм та іншими яскравими персонажами. 

Взагалі, важко говорити про цей фільм і не захоплюватися режисером (а щось погане сказати просто не хочеться). Майстерність Ґільєрмо дель Торо  відчувається у всьому: у геніальному виборі Рона Перлмана на головну роль, у деталях декорацій і костюмів, у видовищних екшн-сценах: від бійки в метро до фінального повернення «бунтівного Ктулху».

Зняти типовий блокбастер за коміксами, зібравши зірковий каст, величезні декорації, дорогі костюми й заливши все це спецефектами не так вже й складно. Але щоб створити справді захопливий, емоційно багатий і візуально магнетичний фільм, потрібно мати особливий талант. Добре, що у дель Торо він є.

Звісно, тут немає і 5% серед загального списку чудових супергеройських стрічок, адже тоді допис прийдеться писати два місяці. Тому додайте свої найулюбленіші фільми у коментарях або в експертних думках.

На ITC триває конкурс  для наших читачів та авторів ком’юніті й цього разу одразу 7 призових місць! Щоб взяти участь напишіть допис або експертну відповідь на будь-яку тему. Серед призів: клавіатури, мишки, а також накопичувачі від наших партнерів — комп’ютерного магазину COMPX, бренду HATOR та компанії MSI. Детальніше ось ТУТ.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.