Читацькі дописи
IT Community

Що спільного у VTM: Bloodlines, Morrowind, Deus Ex, та System Shock? Це Action-RPG старої школи, з часів коли небо було блакитнішим, трава зеленішою, а розробники ще пам’ятали що означають літери RP в RPG. Крім цього, в усіх вищезазначених легенд є ще одна спільна риса. Якщо про них згадати (Бітлджус, Бітлджус, Бітлджус!) – хтось таки знову інсталює цей нейролінк в часи буремної юності на свою пекарню.

Увага: «Лонгрід». Можливі спойлери. Та й автора часто заносить на поворотах. 

До речі, якщо історія створення гри не цікавить — сміливо скіпайте до 1. Місто «павших» янголів.

Смерть з народження

Легендарна «Тройка» (Troika Games), заснована Тімом Кейном, Джейсоном Андерсоном, та Леонардом Боярскі — ветеранами подарувавшими нам незабутній Fallout 2 та Аrcanum: of steamworks and magick obscura  – розпочала розробку Vampire: The Masquerade – Bloodlines у 2001. 

Засновники «Тройки» мали власний підхід до корпоративних складових управління командою розробників. Він міцно стояв на одному, але дуже важливому принципу і складався усього лиш з чотирьох слів: пішло воно в ср**у. 

В команди була повна креативна свобода. Усі члени мали рівну винагороду за працю, та і прибутки від ігор ділили порівну. Засновники жартома самі себе називали комуністами ігрової індустрії. Звучить як ідеальний рецепт для розробки культових ігор, чи не так? Так, але ні.

Не тоді, коли ти «куховариш» прикольну гру про вампірів на бульйоні зі свʼятої води з часником (альфа білд рушія без документації та підтримки, приправлений абсолютною свободою творчості. Себто купою перероблень). 

Заручившись фінансовою підтримкою великого видавця, який до того ж домовився про унікальну угоду — перший в історії дозвіл на використання «Валвівського» рушія Source – команда Трійки просто «пролюбила усі полімери». 

Пролюбила вона їх настільки, що Activision довелось втручатись та навіть висилати власного ревізора, щоб хоч хтось довів до іграбельної купки те, що куховарили розробники. 

Грі жорстоко не вистачало часу не те що на полірування — навіть на доведення рівнів до тями. Це дуже сильно дається знати в останній третині Маскараду. 

Цікаво те, що у «Тройки» навіть зʼявився додатковий час. За контрактом Бладлайнз не можна було релізити до Half Life 2, реліз якого відклався через злам рушія Source.

Але ображені піджаки з Activision не дали грошиків на доробку та QA (відбувалось на стороні Activision). Гру просто поклали у шухлядку, а ключі забрали. Маскарад вже і так перевищував як бюджет, так і терміни.

Рішення видавця релізити гру майже одночасно з такими мастодонтами, як GTA: San Andreas, WoW, Half Life 2, Halo 2, та Metal Gear Solid 3: Snake Eater, вдарило кілком прямісінько у серденько. Як розробників, так і фанатів.

Невдовзі після випуску Vampire: the Masquerade – Bloodlines, у вікнах офісу «Тройки» назавжди згасло світло. (Мій фанатський канон — «Тройка» підійшла надто близько до розкриття маскараду)

Клан та кров

Як казав бородатий дядько за гаражами — добре понюхай перш ніж пити, бо пальонка дає ся чути ніяким часником, святою водою, та розпʼяттям вампіра не здолати. Навіть осиновий кілок у серце лиш паралізує на деякий час. 

Попри комерційне фіаско, гра не канула в безодню забуття, як безліч інших посередніх проєктів про вампірів (і не тільки) того часу. Ба більше! З роками репутація та популярність Маскараду тільки росли. Зараз у гри в Steam понад 12 тисяч відгуків, 94% з яких позитивні. 

Оглядачі та журналісти теж обмилували “культову класику”, але, на жаль, трошки запізно для «Тройки». 

З плином часу гра збирала все більше нагород та номінацій. 

• Сьома з найкращих РС ігор в які ви не грали (найкраща забагована гра, яка релізилась); PC Zone, 2006
• 80 місце в топ 100 найкращих РС ігор; PC Gamer, 2007
• Одна з найважливіших РС ігор в історії; Rock, Paper, Shotgun; 2009
• 19 краща РПГ та 15 краща гра в жанрі хорор (горрор? Ґоррорр??); Rock, Paper, Shotgun; 2015
• 42 з ТОП 100 РПГ; IGN, 2017
• 22 з кращих РПГ всіх часів; USGamer, 2018

Як ми бачимо, з роками сприйняття гри тільки покращилось. Можливо це повʼязано з тривалими періодами nogamez, коли геймерам доводилось задмухати пилюку зі свого «беклога». 

Але не меншу роль в зростанні популярності маскараду зіграла спільнота. Досить швидко після релізу гри вийшов і Unofficial Patch, який виправляв баги, латав дірки та наближав Маскарад до візії розробників.

Та і не патчами єдиними, як то кажуть. На нексусі та ModDB давно зʼявились чисельні модифікації, та навіть сюжетні доповнення чи повні «ребаланси» Бладлайнзу. Круть!

Як на мене, на це є чотири основні причини:

1. Атмосфера
2. Сюжет
3. Персонажі
4. Гумор

Про них ми й побалакаємо в цій РЕТРОспективі. 

1. Місто «павших» янголів

Говорити про атмосферу, чи — як зараз модно казати — вайб гри, як про щось цілісне досить складно. Ну, не те щоб прям складно-складно, але опис з розряду «це було просто вау» вам мало про що скаже. Тому я вирішив побалакати про кожну зі складових вампірського шарму окремо.

Плейліст

Перше знайомство зі світом Маскараду починається з занурення в атмосферу готичної сексапільності з юридично відмінного* треку Angel від гурту Massive Attack. 

Angel, доречі, не єдина перлина серед треків у грі. Нічні клуби, стрип-бари, та радіо  хвилі Лос Анджелеса буквально розривають Bloodlines – Ministry, Cain – Тіамат, Isolated – Chiasm, та Lecher Bitch – Genitorturers. Це не повний список пісень, але навіть він має дати уявлення про атмосферу гри.

Звуковий супровід

У Бладлайнзу є один досить відчутний недолік. У параметрах налаштувань для усього звукового супроводу відведений лише один повзунок. Можна робити тихіше чи голосніше лишень усе разом.

Проте, чим більше я грав у гру, тим сильнішим ставало моє захоплення цією геніальною недоробкою. У нічному клубі, наприклад, до персонажа доводиться прислухатись через гучну музику. У стелс-місіях звуки кроків гармонічно накладаються на похмурий ambience. 

А треки для локацій буквально таки просякнуті готичними вайбами.

Саундтрек, до речі, не тільки про секс, кров, бруд, та індастріал. Гра може бути легкою та грайливою, чи страшною та гнітучою коли це потрібно. Creepy Ambience 2 (агась, з назвами в «Тройці» не запарювались) це просто таки «ванлав» для ведення настолок на Хелловін.  

Рік Шаффер (The Elder Scrolls Online, Neverwinter Nights 2, X-Men: Legends) постарався на славу.

Акторська гра

У гри просто таки чудовий акторський склад. Голоси різноманітні, але всі як один, харизматичні та сповнені чимось потойбічним, але манливим. Занурюючись у гру ти віриш усім від милого та наївного Чанка і до нахабного та кмітливого Джека. 

Особливо я відзначив би 

• Джек/Джон ДіМаджио: Бендер з Футурами, пес Джейк з Часу Пригод, Маркус Фенікс з Gears of War
• ВіВі/Нікка Футтерман: Асажж Вентресс з мультиків по Зоряним Війнам, Джессіка Холл зі Starcraft 2, та Ольга Патакі з Гей, Арнольд!
• Беккет/Майкл Гоухт: Деккарт Кейн з Diablo, Джеймз Гордон з ігор Arkham, та Офіцер Піт з Доктор Плюшева
• Геррі/Ніл Росс: Диктор Новин з The Outer Worlds, Наратор Кодексу з Mass Effect, Мурай з Ніндзя Гайден
• Близнючки Малкавіан/Грей Гріффін: Селіна Кайл з ігор Arkham, Нова зі Starcraft 2, Сем з Денні-Привида

Дизайн локацій та рівнів

Загальний візуальний стиль гри досить легко зрозуміти зі скриншотів. Маскарад це такий собі брудніший, готичніший, і сексуальніший Half Life 2.

Але той шарм та варіативність за яку гру люблять навіть через 20 років скриншотами не описати. 

По-перше, ми маємо випадок коли кінцевий результат перевищує суму його частин. Візуальний стиль та художнє керівництво тісно переплітаються з ігровими механіками, звуковим супроводом, та дизайном рівнів.

Чудовим прикладом цього буде початок нового завдання, чи перший візит в один із районів. Гра могла б телепортувати вас одразу до точки квесту. Це б прибрало зайвий екран завантаження (а їх, їй боже, і так вистачає з головою), та прибрати чималу кількість “непотрібної” біганини. 

Фішка ж в тому, що ця “біганина” відіграє надзвичайно важливу роль. Вона, наче хороший DM (Dungeon Master) за столом, занурює вас у потойбічний світ вампірів, зомбі, привидів, та вовкулак. 

“Біганина” дає вам чудову можливість ближче познайомитись з локацією, місцевими жителями, та точками інтересу. 

LA у цьому плані чи не найідеальніше місце. Вигрібна яма з розпусти, швидких грошей, темних жадань, та дійсно колоритних персонажів створює ідеальне середовище для відігравання ролі, а не “виконання квестів”.

Такий підхід личить не тільки чотирьом головним хабам. Вихід із каналізації прямісінько у підвал одного з найкращих ігрових рівнів — готелю — не був би навіть частки свого ефекту. 

А от якщо «заспавнитись» на подвір’ї, то в гравця буде чудова можливість перемкнутись з індустріальних мотивів Сантамоніки на моторошну атмосферу примарного готелю, зрозуміти ключову механіку рівня, та матюкнутись на кляту лампочку (навіть коли ти до неї готовий). 

По-друге, філософія гейм дизайну в маскараді створювалась для театру абсурду який притаманний рольовим іграм. Ніхто за столом не діставатиме свого шестизарядника (воу-воу, я про зброю, а не зброю) для вирішення більшості задач. Гравцям значно цікавіше балакати, переконувати, експериментувати, та намагатись зламати гру. 

Маскарад в цьому плані максимально наблизився до еталонів ігор однієї ролі – Thief та Deus Ex. Але, на відміну від них, гра ідеально підходить для цілої циркової трупи!  А найголовнішим інструментом для цього є можливість виражати себе саме через геймплей. 

Так, варіанти діалогів теж відіграють свою роль, але їх ефективність та вплив на сюжет приховані. Попри це, те Що ви зробите, та Як ви це зробите має значно більший вплив на життя як «вашого кровосісі», так і його оточення. Гра не цурається ставити гравця перед складними рішеннями та навіть моральними дилемами. Залежно від вибору ви отримаєте відповідну нагороду. 

Увага — тут важливий момент. Гра не засуджує ваші дії. Лиходіям, маніпуляторам, та інтриганам дістанеться більше ніж вампірчикам. Єдине чим це балансується з погляду, власне, ігроладу, це механіка людяності.

Крім того, грі є чим вас нагородити окрім луту та грошей. На вашому шляху буде чимало відсилань, прихованих діалогів, кумедних ситуацій, та навіть замаскованих сюжетних спойлерів, які відкриваються тільки для певних “ролей”.

2. Бульвар Нуар

Освіживши в голові основний сюжет гри та більшої кількості побічних квестів, мені чомусь згадалася моя бабуся. Вона дуже любила читати. Навіть більше ніж обовʼязковий щотижневий кроссворд (себто більше ніж торт медовик, та, можливо, онука).

Жили ми не те щоб бідно, але десь таки та-а-ам – на межі. У нас багато чого не було, проте велетенська “стєнка” заповнена різноманітними книжками величаво нагадувала юному мені про головні здобутки людства — знання та історії. 

Там було все від Трьох Мушкетерів та Мауглі та до цілої серії енциклопедій про тварин за авторством Брема, і аж до посібника з гадання на картах Таро (і, звісно, Дракули Стокера — куди ж без нього). Також, завдяки добрим людям з Книжкового Клубу Сімейного Дозвілля, ця скарбничка регулярно наповнювалась чимось новим. 

Так от, маючи усе це різноманіття величі, бабуся не рідко зачитувалася новим випуском детективного серіальчику від матері всіх мопсів — Дарини Донцової.  Звісно це далеко не благородний формат високої літератури, але такі легенькі детективчики дуже цікаво почитати, щоб, власне, розвантажити мозок. 

За океанами під це відведений цілий жанр — pulp fiction. 

Історія Vampire: The Masquerade: Bloodlines — яскравий представник “бульварного” нуарного детективчика з солодощавим аромоксамитом шапочок з фольги містики. 

Історія наче проста, але напрочуд цікава. Сюжет повниться зачіпками та підказками, які гармонійно складуться у фінальний fuck you зрозумілу картинку прямісінько перед фінальними титрами. 

Агась, у гри чудове закінчення яке, на перший погляд, підозріло схоже на велетенський, волохатий середній палець. Але крихти та підказки переслідували тебе впродовж усієї гри, наче кепкуючи. 

3. Ти НЕ головний герой!

Люди часто говорять про сценарій та режисуру як про одні з найбільших досягнень гри. Персонажі здаються живими, хоча більшість з них є нежить. Згадайте будь-яку іншу Action-RPG того часу (або навіть про нещодавні релізи). Ви, ймовірно, обраний герой. Люди просять вас про послуги та дають завдання, тому що тільки ви можете їх виконати.

Не зрозумійте мене неправильно. Я не проти трохи power fantasy в моєму маленькому слоїку ескапізму. Але VTM: Bloodlines — це інша історія. Ви щойно перетворений вампір — пішак для своїх родичів, засіб досягнення мети.

Цей підхід дає письменникам набагато більше простору для творчості, оскільки персонажі гри, на відміну від гравця, повністю під їхнім контролем. На виході в автора чимало можливостей для якісного розкриття їхніх особистостей.

Так, персонажі мають свої власні мотиви та цілі! І як я вже сказав, ви для них інструмент; надмірно захоплений новачок, який хоче піднятися вище на соціальній драбині. Принаймні, саме так вони вас і бачать.

З огляду на це, сценаристи були змушені зосередитися не лише на цікавих гачках для квестів та привабливих персонажах, що їх видають. Вони були змушені спробувати передбачити ваші дії та здібності (в рамках інструментів, які пропонує гра). 

Персонажі стали реактивними. Вони не будуть доброзичливо ставитися до того, що ви втручаєтесь у їхні справи, чи до того що їх (звісно ж ідеальний та вивірений до дрібниць! Насправді ні) план пішов шкереберть. 

Вишенькою на торті виступає різноманітність персонажів. Від пафосних снобів до милих та наївних підлітків — тут є всі. Хтось з персонажів буде вдячний вам за допомогу чи навіть тепле слово. А хтось дивитиметься на тебе як на бруд.

А найсмішніше в цьому що? 

Забравши у гравця головну роль «Тройка» дала кмітливим геймерам більше влади (знову іронія).  Як тільки ви розуміли, чого насправді хочуть деякі персонажі, ви в змозі приєднатися до їхніх ігор розуму й зруйнувати їхні плани, чи перевернути ситуацію на свою користь. 

Справжнісінький Маскарад

Так, сценаристи кмітливо підійшли до сценарію та діалогів. Але ще кмітливішою гра видається у, власне, подачі матеріалу.  Звісно, дотепні й саркастичні діалоги енпісішок здатні захопити як нових гравців, так і тих, хто вже проходив гру десятки разів.

Але річ у тім що балакати — не коників з ***на ліпити. А те що вам кажуть (чи не кажуть) «кровосісі-квестодавці» — ось це справжнісінький Маскарад. Те, як вони діють в грі малює зовсім іншу картину.

Можна багато чого дізнатися, просто спостерігаючи за NPC. Зробіть паузу і подивіться, чим вони зайняті і як говорять, коли думають, що їх ніхто не слухає. Візьміть для прикладу Терезу та її сестру Джанетт. І я зараз не про їхні стосунки. 

Ну, це теж, але чи звертали ви увагу на режисуру в озвучці? Чи помітили ви, як Тереза сказала “брудний” під час вашої першої зустрічі? І як вона постійно говорила про недолугого Носферату після того, як ви закінчили свої справи?

Є навіть кращий приклад персонажів, які діють у своїх інтересах, не видаючи забагато зайвого.  Згадайте перший раз, коли ви зустріли «вампіра-туторіал», легенду, та просто крутезного козака і справжнісінького пірата (лор не бреше) –  Джека. Він здався вам приємним хлопцем, правда? Кілька кумедних реплік тут, корисна підказка там, і ви були зачаровані його неймовірною харизмою.

Не думаю, що хтось помітив, що його образ суворого, але дружнього хлопця, який щиро ненавидить владу, був лише димом та дзеркалами. Пам’ятаєте, як він м’яко підвів вас до дверей, за якими були бандити? Поки ви ловили симпатичною мармизою кулі, Джек отримав достатньо часу, щоб безпечно підкрастися до дженерік лиходіїв номер 1 і 2 і розтрощити їм мозок.

Так, хитрий негідник використав вас як «відволікаючий маневр», щоб зберегти власну шкуру. І це навіть враховуючи той факт, що бандити не становили йому жодної загрози. Річ у тому, друже, що ніхто не живе так довго як Джек, ризикуючи без потреби.

А що там з його нетерпінням до влади ? Ну… він не любить, коли вона є у когось ще. Це я визнаю.

Ел-Ей колись був територією Анархів. Цю помилку необхідно виправити. Раз і назавжди. 

4. Іронія пост мортем

В гри чудове почуття гумору та хороший смак на іронію. Робота Браяна Мідсоти мені нагадує персонажів Саші Барона Коена, та Дивного Ала Янковича.

Борат з Казахстану та аміш-репер досить кумедні самі по собі. Але підтрунюють вони не казахів чи амішів, а різні ступені пафосності «ліл діддів» та американців різної ступені загару на шиї, які далі свого носа не бачать. 

Чимось схожим свого часу відзначились Дюк Ньюкʼем та Postal 2. На цьому, правда, їх досягнення закінчуються. Дорослим (а ми ж тут всі дорослі зібралися, хіба ні?) грати не раджу, навіть за ради ностальгії. А от Маскараду ж чим похизуватись.

Маніпултивна пуританка Тереза мріє, щоб брудний носферату простромив її таки… кілком в серце. А пустоголова німфоманка Джаннет використовує бідолаху у своїх цілях. Безпринципний політикан та інтриган Лякруа стає жертвою власних забобонів та віри в дитячі казочки. А безумний малкавіан присвятив своє (друге) життя вивченню вампіризму через призму наукового методу.

Барон Голлівуду — свободолюбний анарх. Але як тільки ти виходиш з таксі, тебе зустрічає один з його посіпак. Черговий міньйончик в досить прозорій форма натякає на те, що перш за все тобі потрібно завітати до Ісаака на поклін з даниною пошани.

А — Анархізм! Сід Вішез на цьому етапі згенерував кілька сот кіловат для Лондона прямісінько зі своєї труни. Головний злодюга клятого Шабашу, у вільний від кровопролиття та жорстоких експериментів над людьми час, знімає снафф порно та шитпостить на містечковому радіо. 

Ба більше, гра відкрито тролить гравців кидаючись неочікуваними спойлерами, які вам не зрозуміти. 

Ще й підтрунює дизайном рівнів. Персонаж якого ви дві години шукали для симпатичної вампіресси ховається просто таки через дорогу від її дому.  Про інші паскудства, як-то розв’язка історії, я промовчу. 

Попри те, автори глузують не тільки з гравця, забобонів та стереотипів. Гра торкається тем продажного медіа, олігархії та надмірної акумуляції влади, та загальної політичної сцени США тих часів.

Агась, в гри є  — пресвятий малюк Ісус та мати його діва Марія – THE MESSAGE! *Читати голосом Хайпожера-Дрінкера. Фу.

Але різниця між «повісточкою» тоді, і «повісточкою» зараз ховається в таланті поважливому ставленні до інтелекту гравця. Гра хоч і схиляється до лівих поглядів, але дає геймерам змогу виробити власне ставлення до політичних тем.

Тут, до речі, теж присутньо чимало іронії. Симпатична барменша в нічному клубі кине глузливу ремарочку про те, що гріх голосу за «червоних» не змити ніяким спиртом. 

Носферату саркастично жартує про адміністрацію Буша. 

Тут тобі й неконтрольоване порно, і венеричні хвороби, і вплив наркотиків, і навіть відчайдушна тупість свободолюбних, розкомплексованих, та ліберально-налаштованих молодиків.

А найцікавіше в цьому те, що буквально кожен «ліберал» у грі — від дівчинки бармена і до харизматичного голови Анархів хочуть не загального блага для всіх, а щось таки своє, осяжне. В ідеалі, щоб і в кишені не порожньо та інші не заважали будувати своє щастя! 

Іронія червоною ниткою проходить через весь сюжет, та навіть сам світ Маскараду від самісіньких ікол і аж до кінчиків пальців. І це, бляха, працює!

Поради для новоініційованих

У грі чимало цікавих механік які приховані від гравця. Я думаю це грі личить, адже дозволяє гравцю насолоджуватись експериментами та додає реіграбельності. 

Проте кілька порад для новачків я таки залишу. Подякуєте після проходження.

В гри є рівні складності

Вони заховані під капотом і залежать від обраного вами клану. Вентру чи Гангрели, наприклад можуть бафати себе, щоб блокувати удари та постріли красивим обличчям. Це ізі. 

Малкавіани та Тореадори прекрасно почувають себе в соціальних аспектах та діалогах. Вони прекрасно підходять для проходження без зайвого пролиття цінної крові. У останніх місіях за них грати складніше, якщо не качати бойові навички. Це нормал.

Від вигляду носферату відкинеться навіть потерта життям бабця-буфетщиця в дешевій забігайлівці. Прогулянка по вулиці одразу ламає маскарад і ви ризикуєте натравити на себе мисливців. Це хард. 

Грайте з пушками

Ні, річ не у тім, що в вампірах криві механіки «рукопашки» (хоча це також правда). На початку гри кігті та зуби видаватимуться найефективнішим способом умертвлення хуліганів, шибайголів, та інших потойбічних посіпак. Це пастка! 

Якщо перші дві третини важко проходити без доброго слова, то кінцівка це мука без пістолета. Так, кулі валять +- стільки ж «дамагу», як кулак чи катана. Але стріляєте ви швидше. Та і «танкувати» мармизою не доведеться.

Ви цілитесь не гризуном

Як і чимало інших ігор того часу, які брали в основі механіки настолок, гра тишком-нишком кидає кубики, щоб визначити не тільки шкоду, а і саме попадання в ціль. Інвестуйте в скіли двобою чи вогнепальної зброї починаючи з Голлівуду.

Не слухайте порад в інтернеті 

Так-так, і тут іронія. Чисельні форуми верещать про те, що малком можна грати тільки після першого повного проходження. Мовляв, його здібності до передбачення майбутнього повністю розкриваються тільки тим, хто знайомий з сюжетом та лором. Це дійсно так. Від запаморочливих відсилок до канону «обіс***я окропом» не один коментатор на реддіті. 

Але це все одно дурня. 

Безумство малкавіанів ідеально працює якраз таки у першому проходженні, коли ви — як і ваш персонаж — не розумієте навіть половини з того, що мелете. Чому дорожній знак раптово став для вас ворогом номер один? Якого біса люди раптово розкривають свої плани? Чого всі носяться з тим саркофагом? Малкавіан його зна.  

Плюс коли ще ви зможете побалакати з телевізором, прям як дідо? От тільки в маскараді диктор новин вам не тільки відповість, а ще й несмішного анекдота затравить. Чим не «дижестив» перед релізом С.Т.А.Л.К.Е.Р 2?

Гайд для модів

Перш ніж перейти до модів, потрібно розібратись з версією гри. Якщо ви купили Маскарад в GoG, то вітаю, гра з коробки йде з патчем спільноти. Можна запускати та грати навіть на сучасних моніторах. Проблем не буде. Для версії зі Steam потрібно буде спочатку накатити Community Patch. 

Якщо в вас звідкись досі є оригінальні диски з грою (де ви то взяли опше?), то спочатку доведеться оновити гру до версії 1.4, а вже потім інсталювати оновлений неофіційний патч. 

Моди які я використовував для ретроспективи

Unofficial patch +: Агась, в гри є дві гілки патчу спільноти. Перший фіксить баги та проблеми гри. Другий, той що “+”, додає вирізаний контент. Патч + доведеться інсталювати окремо, навіть якщо в вас версія з GoG. 

Встановити патч досить просто. Качаємо, розпаковуємо, інсталюємо до теки з грою. Опцію “+” можна обрати в візарді. Я вважаю що розширена версія це мастхев, адже старим гравцям додає контенту, а нові не помітять різниці. 

Але вважайте. Деякі речі (клятий турнікет!) вирізали не просто так. 

Примарний мейкап

Я не хотів міняти в грі надто багато, а одже додавати чисельні моди не мало сенсу. Мій вибір пав на два моди з покращеннями текстур та персонажів: VTMB AI HD Textures та HD Texture Pack by Mihell (на момент написання допису його видалили тому лінки не знайшов). 

L.A дійсно заграв новими фарбами. Але!

П’янкий аромат «ванілі» наче випарувався. В гру чомусь додалось чимало NSFW контенту та змінився арт та постери. На перших парах грати було дивно, але міняти щось було ліньки. А от коли гра почала вилітати при завантаженнях хабів (почалось після Чайнатауну), вибору вже не було.

Я змінив перше комбо з модів на:

• VTMB HD Overhaul
• NPCs Improved
• Character eyes improved
• А ще я додав лише декілька тек з AI HD Textures
• Ну і, звісно, щоб мій персонаж не виглядав так, наче їй в дитинстві хребта шухлядою перебило, я використав Custom PC Skins. Інструкція до моду написана криво і не працюватиме з коробки. Рішення є в треді у постах. В clandoc000.txt потрібно змінити не тільки теку клану на теку з модом, а і назву скіна на назву з теки customPC.

Чого я робити НЕ раджу?

1. В гри є проблеми з памʼяттю. Навіть після фіксів патча спільноти. Якщо заморочитись і напхати в гру надто багато осучаснених текстурок — вона просто вмре фінальною смертю. Старайтесь тримати теку Unofficial_Patch в районі 8-10 гб.
2. Чимало модів з текстурами оточення прибирають з гри шарм, бо змінюють плакати та білборди на більш сучасні відсилання. А ще в них багацько NSFW контенту. Ставте тільки якщо вам ну прям дуже кортить. 
3. Моди які осучаснюють освітлення в грі працюють через раз. В деяких місцях LA перетворюється на бомбу-конхфєтку, в інших буде надто темно навіть для «дитя ночі».
4. Моди які міняють баланс чи додають новий контент зроблені хардкорщиками… для хардкорщиків (pickachu_face.jpg). Вам, щоб настраждатись вистачить і вбудованої бойової системи. Не ходіть в сторону Antitribu, Clan Quest Mod, чи The Final Nights, якщо не на момент прочитання статті не знаєте що ж там такого цікавого. 

Мертві бджоли ще і як гудуть

Попри бомбезний саундтрек, Маскарад в мене асоціюється виключно з гімном (Той, що гімн, а не гімнО. Хоча…) мого буремного шляху у — на тоді — новий та невизначений світ підлітковості. 

На жаль тоді я ще не знав що невеличкий хіт “Опиум для никого”, який наче написаний для та про 13-річного мене, назавжди спаплюжить паскуда виконавець. Але навіть так, спогади про гру залишились, як в принципі і я тоді, незайманими та чистими.

Маскарад це холодний, гнилий труп з голлівудською посмішкою, талановитим гримером, та характером одіозної діви.

Це спокуса у всьому від бажання випити манливу розкішницю, спустившись разом із нею на саме дно… і аж до нестерпної жаги використати альфа білд нового рушія без документації бо ці персонажі, бляха, таки того варті! І вони заслуговують на анімації які зможуть подарувати їм вічне життя.

Це одіозний глем-метал суперстар який, без зайвої думки, вириває власні ребра, щоб навіки оселитись в підліткових фантазіях та шкільних легендах з «пєрємєнкі». Ага, в Маскараду, на відміну від Менсона, на це яєць не те що вистачить, а ще й нам з вами лишиться.

Бладлайнз — безсмертний принц ночі, який переродився з крові (та поту) власного клану — спільноти яка сформувалась навколо гри.

Vampire: The Masquerade – Bloodlines  це гра в яку ти зобов’язаний зіграти принаймні тричі. 

PS: Якщо цікаво, тут можна знайти й інші мої дописи

• Звідки взялись аніме та манга, та чому у всьому винен Уолт Дісней?
• Погляд на відеоігри через призму психоаналізу
• Цікаві, хоч і старенькі, ігрові механіки яких зараз бракує
• ТОП 10 ігор за 10 років
• (Fan favorite) Ігрова накроманія, або що не так з іграми у відкритому світі
• Що там з ігровою індустрією станом на зараз?