Уолт Дісней та хлопчик-кіборг з ПТСР або звідки взялось Аніме?

24 травня 1968 року Уолт Дісней вийшов з будівлі сенату з Золотою Медаллю Конгресу. Пан Дісней був одним з небагатьох діячів культури яких було відзначено найвищою цивільною нагородою Сполучених Штатів Америки. Воно і не дивно, адже пан Дісней був не просто мільярдером, антисемітом, плейбоєм, філантропом, та з усіх сторін крутішим за айфон чолов’ягою. 

Відключайте рекламу - підтримуйте ITC!

Роботи його анімаційної студії семимильними кроками наближали культурну перемогу країни свободи, шестизарядників та невситимого капіталізму. 

Кількома десятиріччями раніше, у серпні 1945-го, молоді парубки з четвертого полку морської піхоти США зійшли на південно-східний берег Канагави з USS Missouri. Ці хлопці навіть подумати не могли про те, що сам факт їхньої присутності наближатиме до культурної перемоги їхнього вчорашнього ворога — Японію.

Дисклеймер: Шановний пане Азазелло. З поваги до вашого похилого віку, звернусь до вас особисто. Якщо ви читаєте ці рядки — просто клацніть на хрестик в кутику. Побережіть свій освічений мозок та серденько. Якщо не заради власного здоровлячка, то хоч про онуків подумайте. 

Аніме без манги — самурай без шляху?

Малюнок лежить, Без слів він пустий, мов тінь — Сюжет зник з вітром.

Манга жива, В словах її корені — Аніме квітне.

Майже всі приклади відомих аніме є екранізаціями манги або, як заведено вважати, “японських мальописів”. 

Проте манга перетворилась на східну варіацію історій про силачів у трико тільки після другої світової. Комікси які привезли з собою американські військові, а точніше власне притаманний їм стиль довшої оповіді та використання решітки для відокремлення певних моментів стали натхненням для батька сучасної манги — Осаму Тезуки.

Ця історія не має жодного відношення до історії аніме, але надає мені змогу поділитись досить кумедними картинками, а отже я вважаю її абсолютно необхідною частиною цього допису. Та і яке аніме без арки філлера?

Японія відома своєю політикою ізоляціонізму. Завдяки цьому варварська культура гайдзінів [сарказм] не мала значного впливу на розвиток мистецтва в імперії висхідного сонця. Відтак, місцеві майстри пензля та слова створили свій, унікальний стиль живопису.

Я думаю усі так чи інакше бачили знамениту Величну Хвилю Канагави. Це один з найвідоміших прикладів того, чим була манга до впливу дракона з заходу. 

Дивно. Звісно ми можемо припустити що маленькі чоловічки на човниках таки потраплять в інший світ після того, як їх накриє хвилею. Але не думаю що це саме той “інший світ” грудастих панянок та “імбових скілів” про який мріє сучасний анімешник. 

Дуже просто. Мангою в Японії вважаються картинки які розповідають якусь історію. Цей вид мистецтва з’явився десь у 12 сторіччі та фокусувався переважно на релігійних темах, гуморі, та сатирі. 

“Chōjū-jinbutsu-giga” або “карикатури з людьми-тваринами” є прекрасним прикладом манги ілюстрованої монахом Тоба у далекому дванадцятому сторіччі. Цей сувій іронізував над поведінкою вельмож та простого народу де в ролі акторів виступали наряджені в людські одежі представники японської фауни.

Цікаво що навіть досягнувши просвітлення буддистські монахи були зовсім не проти “сортирного” гумору. Сувій He-gassen створений під час періоду Едо зображує конкурс з, перепрошую, — гучних пуків.

Кому цікаво, повний сувій лежить ось тут. Як його вставити з прокруткою в редакторі ІТС я не знайшов.

Насправді я досить сильно спрощую тему. Там ще купа розподілів на різноманітні отсу-є, укіо-є, та інші пончі, але якщо ми почнемо розбиратись у всіх цих нюансах, то перейдемо на територію флешбеків у флешбеках посеред філлера. А це вже територія Нарути. Не робіть як Наруто. 

Суть у тім, що навіть благородним та самовідданим самураям разом із вершками духовенства притаманна жага до цікавих, кумедних, а часом навіть трішечки збочених історій. 

Але проблемою японської манги, саме у цій більш історичній формі мистецтва, були — парам-парам-пам — грошики. Так, в Японії були книжки з мангою. Катсушіка Хокусай, автор вищезазначеної Хвилі, наприклад, продавав свої роботи. Книга називалась досить просто — Хокусай Манга. 

Проте пересічному громадянину ці роботи були, м’яко кажучи, до одного місця. По-перше, їх було не так вже й багато. По-друге, вони коштували грошей. І по-третє — а це, напевне, ключовий момент — їм бракувало чарівного дотику західного капіталізму. 

Самі подумайте. Такі роботи як Хокусай Манга просто неможливо серіалізувати. Їх не продаси пересічному покупцеві. На їх основі неможливо наваритись на оверпрайснутому мерчі. 

Fun Fact: Медіа-франшиза Pokemon заробила більше $147 мільярдів. Вона більша за MCU, Harry Potter, та черепашок ніндзя разом взятих!

А от у парубків з MARVEL та DC такої проблеми не було. Принаймні у 1945-му. 

Вчорашні хлопчики які потрапили в палкі обійми дядька Сема забирали з собою на службу найдорожче — книжки з картинками в яких могутні американські герої дуже влучно надирають пику німецьким покидькам. 

Ці хлоп’ята принесли вже свої, сучасні, барвисті, та значно більш маркетинговопридатні сувої на борту USS Missouri в Японію.

Саме там їх помітив, вже натхненний анімаційними роботами Діснея, молодий мангака Осаму Тезука. 

Так на світ з’явилась перша комерційно успішна манга про хлопчика-робота з ПТСР та невтомною жагою до миру та дружби – Astro Boy.

На основі цієї манги було створене перший комерційно успішний аніме серіал. Серіал який до того ж успішно продавався не тільки в Японії, а за її межами. 

Саме Astro Boy дав японському бізнесу скуштувати успішну медіафраншизу. Але перш ніж ми поговоримо про це детальніше, ми повинні перейти від картинок на папері до третього чуда сучасної індустрії розваг (одразу після підліткових серіалів з дев’яностих та порно) – мультиплікації.

Анімація в ізоляції

Ізоляція — Кінотеатри мовчать, Тінь зникає.

Західний вітер. Оживляє фарби знов — Світло вертає.

Любов до театральності та хороших історій завжди займала значне місце в культурі Японії. Театр ляльок, кабукі, та шоу магічних ліхтарів знайшли своє логічне продовження в любові до мистецтва кіно. 

Перший кінотеатр з’явився у Токіо у 1903. До 1923 їх кількість зросла до 111. На хорошу анімацію був значний попит, а мультиплікації Діснея мали значний вплив як на глядачів, так і на майстрів пензля у тогочасній Японії. 

Але, не зважаючи на попит, аніматорам з Японії бракувало досвіду, ресурсів, та технологій для того, щоб конкурувати з західними медіагігантами. В той час як у пана Діснея було достатньо ресурсів для навчання працівників новим технологіям з нуля, а його аніматори використовували прозору целюлозу та якісні фарби, артисти Японії були змушені вдаватись до кропіткого вирізання з паперу. 

Політика ізоляціонізму Японії просто заблокувала доступ до більш сучасних ресурсів та технологій. А землетрус у Канто 1923-го року ледь не поставив крапку на усій індустрії. 

У людей не було ані грошей, ані наснаги, щоб займатись чимось настільки (на той момент) малозначним як мультиплікація.  Але, як це не дивно, митці завжди хотітимуть творити, а люди завжди хотітимуть зануритись у цікавіший, простіший, та вигідно прикрашений у порівняні із сумним сьогоденням світ рухомих картинок. 

Допомога індустрії анімації в Японії прийшла з досить неочікуваного напрямку. Уряд Японії залюбки інвестував у анімаційні фільми перед початком та впродовж Другої Світової війни. Звісно, разом із грішми прийшли й певні вимоги. Уряд хотів більше пропаганди. 

Саме так з’явились такі цікаві стрічки як Momotaro no Umiwashi (Морські Орли Момотаро). Мультик розповідав історію милиюсінького Момотаро та його чарівних друзів солдатиків-тваринок під час їхньої величної атаки на Перл Харбор О_О

Звісно ж Момотаро з друзями сумлінно старались аби перемогти ненависних волоцюг з Острова Демонів. А Мікі Маус зміг би так?

Після японської капітуляції та під час окупації збройними силами США підхід до анімації змінився. Звісно пропаганду ніхто не перестав замовляти, адже і дядько Сем як ніхто знав про вплив барвистих героїв на відчайдушних молодиків, і американські корпорації добре вміли заробляти гроші на іграшках. 

Проте самі теми анімаційних фільмів відійшли від мілітаризму. В Японських митців з’явилося більше свободи для творчості, а зв’язки з США допомогли з технологіями для виробництва анімаційних фільмів. 

Саме в цей час з’явилось перше кольорове аніме – Hakujaden, історія білого змія. З перших кадрів у стрічці впізнається вплив діснеївської Білосніжки в поєднанні з самобутньою східною естетикою. 

До речі, саме звідси (як і зі Steamboat Willy) ростуть ноги до більш заокруглених форм (ги-ги, ні я зовсім не про те про що ви подумали) та великих очей в аніме.

Самурая можна забрати з Японії, а Японію з самурая — ні, або чому аніме саме таке, яким воно є?

Тиша за морем, Самурай йде крізь світло — Японія в ньому.

Технології технологіями, але в Японії не було ані ресурсів, ані досвіду, щоб робити аніме на рівні з мультфільмами американських студій. На допомогу прийшли японська відданість, сумлінність, та кмітливість. 

Не можеш малювати стільки ж кадрів в секунду? Забий і сфокусуйся на чомусь іншому. Звідси досить “топорна” анімація японських проєктів яка балансується надзвичайно деталізованими задніми планами. 

Звідси ж і такі кінематографічні прийоми, як проїзд камери, діалоги зі спини, різноманітні маски та шоломи (так-так, щоб не потрібно було анімувати рот при розмові) та динамічний фон і риси руху. Усе це надає картинці динаміки без необхідності малювання більшої кількості кадрів. 

Звідси ж і більш дорослі теми навіть в дитячому аніме. З 12 серій Астро Боя — першого аніме яке транслювали у сполучених штатах — західну цензуру пройшли лише шість. На відміну від японських дітей які пережили війну на власній землі, американські школярі не були готові до таких тем як смерть, біль, страждання, чи політичні підтексти. 

Як не дивно, тренд на цензурування аніме зберігався досить довго. Чимало епізодів навіть найвідоміших шоу не транслюватись у штатах. А те що таки показували зазнало змін. Наприклад надпис HELL на сорочках огрів з аніме Dragon Ball замінили на HIFL (Home For Infinite Losers). 

На жаль не кожна з трансформацій індустрії була на краще. Наприклад необхідність заміняти технології людською силою до крові з пальців на целюлозі нікуди не ділась і досі. Технологій в Японії зараз хоч дупою жуй, а культура балансу між робочим та повсякденним життям так і не виробилась.

Якось так

Листя опало, Вітер несе їх далі — Маємо, що є.

Якось так, завдяки американським корпораціям та воєнному апарату, помноженому на любов японців до різноманітної театральщини ми отримали одну з найзначніших форм масової культури. 

Для чого вам ця інформація? Я хз. Чесно. Але тепер ви, як і я,  виділили під неї спеціальну коробочку з рішуче непотрібними фактами десь в гіпокампусі. Вітаю.