Читацькі дописи
IT Community

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.

За останні роки кількість консольних ексклюзивів, недоступних на ПК, суттєво скоротилася. Microsoft відтепер випускає свої ігри на всіх платформах, а Sony портує на ПК з усе коротшою затримкою. Підтягуються й сторонні студії, хай і з майже 15-річним запізненням: RDR 1, Epic Mickey, Lollipop Chainsaw, Shadows of the Damned.

Але залишається ще чимало гідних ексклюзивів і, чим старіша консоль, тим менший шанс на їхню офіційну ПК-адаптацію. На допомогу приходять емулятори: від Sega 16-bit до PS4. Етичність їхнього використання залишаю на ваш розсуд, за бажання можна купити на OLX чи eBay ліцензійний картридж або диск з конкретною грою.

Boogerman (1994) — моя улюблена гра на консолі Sega Mega Drive, інша назва якої Sega Genesis. Пародійний платформер про супергероя-невдаху в порваному трико, який перемагає ворогів вогняною відрижкою, токсичним пердінням і липкими шмарклями. Створила гру не аби хто, а студія Interplay, автори першої Fallout. У 2013 році на Kickstarter запустили збір коштів на ремейк Boogerman, але не змогли зібрати потрібну суму і зробили рефанд нечисленним меценатам.

Legend of Zelda: Minish Cap (2004) — найкраща 2D-представниця серії вийшла на 32-бітній портативній консолі Game Boy Advance, причому її розробила не внутрішня студія Nintendo, а Capcom. Графіка чи, точніше, художній стиль досі вражає: на екрані з мізерною роздільною здатністю 240х160 пікселів змогли зобразити, наприклад, прожилки латаття і туман над водою. На відміну від тривимірної Breath of the Wild, немає порожнього відкритого світу і зброї, що ламається через десять ударів.

Dragon Quest 8 (2004) — найпопулярнішу частину цієї серії JRPG портували з PlayStation 2 на Android та iOS, але не на ПК. А дев’ята Dragon Quest, нагадаю, взагалі була MMO для Nintendo DS, в Японії на честь її виходу оголосили загальнодержавний вихідний, щоб затяті геймери не симулювали лікарняний. У художньому стилі DQ8 одразу впізнається рука Акіри Торіями, творця манги Dragon Ball і Sand Land (по останній нещодавно вийшло аніме, рекомендую).

Auto Modellista (2002) — автомобільні перегони з аркадною фізикою і селшейдінговою графікою, ще до того як це стало мейнстрімом, подякуємо Borderlands. Розроблена Capcom (нетиповий жанр для цієї компанії) та вийшла на усіх трьох стаціонарних консолях шостого покоління: PS2, GameCube і Xbox 1, але чомусь не дісталася до ПК. Моделі автомобілів реальні, а от саундтрек не від відомих рок-гуртів, як було у NFS і FlatOut. Втім, проходиться буквально за 3 години, тож музика не встигне набриднути.

GTA Chinatown Wars (2009) — данина поваги раннім іграм серії Grand Theft Auto з видом зверху. Вийшла на усіх тогочасних кишенькових пристроях: Nintendo DS, PlayStation Portable, мобільних телефонах iPhone і Android. Більш вдала, ніж дві попередні «портативні» GTA: Liberty City Stories (2005) і Vice City Stories (2006). Вони хоч і демонструють красиву 3D-графіку на PSP, але геймплейно одноманітні. Шкода, що нещодавня інді-гра The Precinct зі схожим візуалом не виправдала очікувань.

Prinny: Can I Really Be the Hero? (2008) — спінофф серії ігор Disgaea, тільки не тактична ролівка, а платформер. Спочатку вийшла на PSP, а через десятиліття на Switch. Головним героєм є пінгвін-інвалід Prinny з протезами ніг, який у Disgaea виконує роль рядового моба. Фішкою є 999 життів, за які треба пройти гру, без квік сейвів. На щастя, емулятор PSP виправляє цей недолік. Втім, гра не є пекельно складною, її цілком під силу чесно пройти навіть не дуже скілловому геймеру.

Dragon’s Crown (2013) — ексклюзив PlayStation Vita, останньої портативки Sony, яка немає емулятора, на щастя портували на PS3, емулятор якої навпаки суттєво оптимізували. Більшість ігор комфортно запускається навіть на інтегрованій відеокарті Radeon Vega. Гру досі згадують із теплотою завдяки пишним формам жіночих героїнь. Втім, і без еротики це адиктивний данжен-кроулер, найближчим сучасним аналогом якого є Darkest Dungeon. Тільки у Dragon’s Crown не покрокові, а ріал-таймові битви.

God of War 3 (2010) — вже давно ходять чутки про перевидання оригінальної квадрології (була ще четверта Ascension) про давньогрецького бога війни. Але на минулій презентації State of Play навіть не показали двовимірний спінофф. Тож після проходження офіційних ПК-версій GoW 2017 і Ragnarok, хочеш, не хочеш, доведеться встановлювати емулятор RPCS3. Щоправда, для емуляції третього God of War знадобиться приблизно вдвічі потужніший ПК, ніж для Dragon’s Crown і Demon’s Souls.

Bloodborne (2015) — про один з останніх ексклюзивів PlayStation 4 давно мріють ПК-геймери (ну не мріяти ж про Order 1886, Knack і Killzone Shadow Fall). Але за неофіційною інформацією, програмний код загубили, це якщо не унеможливлює, то сильно ускладнює портування. Втім, якщо у вас достатньо потужний комп’ютер, Bloodborne можна запустити на емуляторі ShadPS4. Він інколи грішить графічними та візуальними артефактами, але принаймні проходиться до кінця при стабільних 60 FPS.

Mario + Rabbids Kingdom Battle (2017) — ймовірно, остання справді хороша гра французької компанії Ubisoft, подальші проєкти якої остаточно втратили душу. Колаборація Маріо та Луїджі зі Скаженими Кроликами (Raving Rabbids або Lapins Cretins) на консолі Nintendo Switch. Одночасно зрозуміла для новачків, які купилися на впізнаваних персонажів, і достатньо глибока для досвідчених фанатів тактичних ігор. Ще приклади тактичок по відомих франшизах — Gears Tactics і Metal Slug Tactics.

Цей матеріал – не редакційнийЦе – особиста думка його автора. Редакція може не розділяти цю думку.