1 березня на сервісі Netflix вийшов науково-фантастичний драматичний фільм «Космонавт» з Адамом Сендлером у головній ролі. Це кіноадаптація роману Ярослава Кальфаржа «Астронавт із Богемії», виданого у 2017 році. У рецензії нижче розбираємось, як впорався з драматичною роллю комедійний актор Сендлер цього разу та які потрясіння чекатимуть його персонажа впродовж тривалої космічної місії. А головне — чи варті вони уваги глядача.
Плюси:
Адам Сендлер у драматичній ролі це завжди цікаво, хоча тут і не покидало відчуття, ніби актору не було де розгорнутися на повну; достатньо мила взаємодія головного героя з павуком; якісно опрацьована технічна складова
Мінуси:
творці пропонують суцільну медитативність оповіді, але натомість не нагороджують глядача виразним змістом; поверхневі істини подаються під соусом ледь не одкровення; стрічка не здатна викликати щирий глядацький відгук; партія Кері Малліган злочинно мала; дуже квола сатирична складова, в принципі як і майже все у цьому фільмі
«Космонавт» / Spaceman
Жанр науково-фантастична драма
Режисер Юган Ренк
У ролях Адам Сендлер, Кері Малліган, Ізабелла Росселліні, Лена Олін, Пол Дано (голос)
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2024
Сайт IMDb
Невиспаний чеський космонавт з великими мішками під очима Якуб Прохазка вже знаходиться 189 днів в самостійній космічній подорожі. Задля дослідження частинок загадкової хмари пилу під назвою «Чопра», яка протягом чотирьох років виблискує красивим пурпуровим сяйвом у небі, він подолав 500 мільйонів кілометрів і потроху наближається до цілі.
Окрім того, що Якубу поганенько спиться і на кораблі барахлить туалет, самотній мандрівник збентежений тим, що доволі довго не виходить на зв’язок його дружина Ленка. Але скоро ці прикрості відходять на другий план, коли герой з жахом виявляє непроханого гостя — павукоподібну істоту, наділену інтелектом та даром мовлення.
Втім, розбірок у стилі «Чужого» Якубу очікувати не варто, адже цей прибулець, попри трохи моторошний вигляд, виявився абсолютно доброзичливим. Щобільше, він щиро намагається допомогти космонавту переосмислити свої цінності та нарешті зрозуміти, що для нього у цьому житті найважливіше.
Після роботи над надзвичайно успішним «Чорнобилем» від НВО шведський кліпмейкер та кінорежисер Юган Ренк взявся за екранізацію науково-фантастичного роману «Астронавт із Богемії», який оглядач The Guardian Тібор Фішер порівнював з «Солярісом» Станіслава Лема.
Та які б компліментарні епітети не отримала книжка від літературних критиків, її кіноадаптація вийшла меншою мірою суперечливою і невиразною. Ренк та, якщо глянути на його скромну фільмографію, не дуже досвідчений сценарист Колбі Дей намагаються видати прості поверхневі істини за одкровення, невдало маскуючи своє незграбне дітище під інтелектуальну фантастику.
Проблема ще й у тому, що це суцільно нудне та похмуре кіно припускає щирий глядацький відгук, але з такою своєю апатичною оповіддю важко претендувати хоч на якісь емоції від глядача.
Поведінка головного героя викликає не співчуття, а відверту неповагу, враховуючи його відношення до своєї вагітної дружини. Так, ця поведінка певною мірою вростає корінням у дитячі травми Якуба, але вони не виправдовують позамежний егоїзм, помножений на боягузтво. Чоловік готовий на подорож ледь не на край Сонячної системи, аби втекти від відповідальності.
Не мають належного впливу тут ні багатозначні погляди Сендлера вдалечінь, ні його положення в кадрі, що сповіщають про внутрішню пригніченість персонажа, ні дрібні метафори, як от постійно підвішений стан Прохазки чи його заняття на тренажері, що по суті теж втеча, але одночасно тупцювання на місці. Всі ці підказки та натяки не роблять героя цікавішим чи таким, що заслуговує на співпереживання.
Жанрово і стилістично в «Космонавті» легко зчитується медитативна камерна драма, підкріплена млявою науково-фантастичною складовою. За змістом це нагадує півторагодинний сеанс психоаналізу в космосі. Поправка: дуже нудний сеанс психоаналізу.
Адам Сендлер вже не вперше за останні роки далекий від звичного образу легковажного веселуна («Неограновані коштовності», «Дорога до НБА») — тут за смішне може зійти хіба що прізвище його героя. Спостерігати за скорботним обличчям актора впродовж 100 хвилин то таке собі задоволення. Анемічна гра Сендлера нагадала його ж персонажа з драми «Спорожніле місто» (2007) та, хоч і зумовлена пригніченим станом Якуба, не викликає особливого захоплення.
Павука-психоаналітика з голосом Пола Дано взагалі важко назвати повноцінною дійовою особою, враховуючи, як мало інформації про нього дають. Істота видає псевдофілософські тлумачення слогана третьої «Матриці» («Все, що має початок, має і кінець»), а її дратівливе звернення до космонавта «худорлява людино» запросто могло б перетворитися на якийсь мем. Добре хоч, що авторам вистачило розуму не вводити в сюжет російських космонавтів, які мали місце в оригінальному романі.
«Космонавт» точно не розрахований на розвагу для глядача, але ні цікавого поживку для розуму натомість, ні щирого емоційного сплеску тут не знайти. Тільки нескінченно сумні очі артиста Сендлера надвеликим планом, що втомлено дивляться на малоймовірного пасажира. Останнього так і кортить схарактеризувати рядком з пісні одного відомого виконавця: «хавав в мене прямо з рук, дресирований павук».