24 квітня сервіс Netflix презентував чергову новинку на вихідні — цього тижня це гостросюжетний трилер про виживання “Верхівковий хижак”, де на авансцені виступили Тарон Еджертон та Шарліз Терон. Нагадаємо, що для обох це не перша поява на теренах стримінгового гіганта — раніше акторка відзначилася головною роллю у комікс-дилогії “Стара гвардія” (2020-2025), а її колега зіграв в екшн-трилері “Ручна поклажа” (2024). Що ж вийшло з запеклого протистояння Терон проти Тарона в рамках поточної новинки — читайте в огляді нижче.

Рецензія на фільм “Верхівковий хижак” / Apex

Плюси:

до проєкту залучили хороших акторів; присутність кількох напружених моментів; робота, що вимагала фізичних навантажень від акторів, викликає повагу;

Мінуси:

потенційно захопливе екранне протистояння вийшло не таким вже й захопливим; до реалістичності деяких епізодів виникають питання; у фільмічному просторі недостатньо напруги, яка має бути в гостросюжетних трилерах про виживання;

6/10

Оцінка
ITC.ua

“Верхівковий хижак” / Apex

Жанр трилер про виживання
Режисер Бальтасар Кормакур
У ролях Шарліз Терон, Тарон Еджертон, Ерік Бана, Бессі Голланд, Закарі Гарред
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Десь посеред засніжених норвезьких гір, відомих як Стіна тролів, розташувався маленький намет подружньої пари скелелазів в особі впертої Саші та більш розсудливого Томмі. Вже немолодий чоловік було заговорив про перспективу залишити цю безумовно захопливу, але небезпечну справу, що вимагає витривалості суттєвої фізичної віддачі. Але Саші не сподобалася ця стареча балаканина, а наступного ранку пара продовжила своє тріумфальне сходження. Втім, у погоди були явно інші наміри щодо завзятих екстремалів, що призводить до вельми драматичної загибелі Томмі.

П’ять місяців по тому розбита почуттям провини та втратою коханого Саша прибуває до національного парку Вандарра в Австралії. Тут її зустрічають не надто дружні місцеві богани (аналог реднеків в США) та застереження рейнджера, що в регіоні почастішали таємничі зникнення туристів. Але для Саші це стане найменшою турботою, коли вона зустріне, на перший погляд, привітного молодого чоловіка Бена. Відтепер ця зустріч перетвориться для неї на відчайдушну боротьбу за виживання — саме час згадувати навички Фуріози.

Якщо кинути оком на фільмографію ісландського постановника Бальтасара Кормакура, можна помітити непіддільну тягу кінороба до зображення усілякого роду протистояння людини з силами природи. Його найвідомішою стрічкою в цьому контексті буде “Еверест” (2015), але і окрім нього в кар’єрі ісландця траплялися такі тайтли, як “У полоні стихії” (2018) або “Звір” (2022), де Ідріс Ельба бився з левом.

“Верхівковий хижак” чудово вписується в вищезгадану когорту історій про виживання, але з однією суттєвою різницею. Тепер надривне скелелазіння чи небезпечне веслування на байдарці відходять на другий план, тоді як на першому — запекла боротьба з навіженим маніяком.

Кормакур та сценарист-дебютант в повнометражному кіно Джеремі Роббінс з місця в кар’єр дають зрозуміти, що героїня Терон — нехай крута дівиця, але все-таки звичайна, вразлива людина. Тобто вона — не Ітан Гант зразка “Місія неможлива 2” (2000), щоб отак зухвало випендрюватися на скелі на самому початку фільму. Характер героїні, як, втім, і антагоніста, намічений широкими мазками — про неї як особистість ми знаємо небагато. Але це і не вимагається в межах жанру, бо тут достатньо її трагічного бекграунду.

Простіше кажучи, ми вболіваємо за Шарліз Терон тому, що це, власне, Шарліз Терон, чия персонажка до того ж підкріплена штрихпунктирним болем втрати. І навпаки, ми проти Бена просто тому, що він як мінімум поводить себе як остання сволота. Чому він такий — зрештою не так вже і важливо.

Загалом лиходій у дещо незвичному виконанні Тарона Еджертона вдає з себе щось середнє між яутжа, каннібалами з “Повороту не туди” (2003) та Джиперсом Кріперсом. Від першого він запозичив завзяту жагу до мисливства, від других — кулінарні вподобання, від третього — страшне лігво і чарівну посмішку. Слешер Роба Шмідта, до речі, згадуємо недарма, адже “Верхівковий хижак” так само починається зі сходження на скелю, а в одному з епізодів персонажка Терон також опиниться на роздоріжжі. Ну і загальний сетинг в обох стрічок вельми схожий, не при творцях “Дикої ріки” (1994) будь сказано.

Наскільки захопливо спостерігати за річково-гірничо-лісовими метаннями двох самотностей — ну таке, на трієчку. В якийсь момент оповідь зводиться до гри гладкого кота з безпорадною мишею, що сильно збиває градус напруги і псує враження. До реалістичності зображеного на екрані теж виникає чимало питань. Це, звісно, не рівень рукопашного бою з левом, але там, де героїня Терон навряд чи змогла б уникнути кількох переломів, вона обмежується легким переляком. Згодом вона візьметься підкорити височенну скелю босоніж.

Як історія про виживання це стерпне, але далеко не найвидатніше видовище. Згадайте Ван Дамма у “Важкій мішені” (1993), коли ми вже заговорили про малоймовірну видовищність і хижих тварин. Там, де бельгійський каратист ефектно розбирався зі змією, Саша просто лякається мерзенного плазуна.

У фільмі достатньо натурних знімань і важкої фізичної роботи в кадрі, за що виконавцям окремий респект (особливо Шарліз, яка частину трюків точно виконувала сама, при тому що вона — далеко не 18-річна юна леді), але малувато винахідливості. Немає того відчуття, що Саша спроможна претендувати на перемогу у нерівному двобої завдяки світлій голові і своїм навичкам виживання, як це було з тим же Голландцем в “Хижаку”. Все зводиться до того, що Бен — неврівноважений ідіот. Це нівелює гіпотетичне задоволення від і без того прогнозованої розв’язки.

Тож на виході отримуємо черговий нетфліксівський прохідняк, який не викликає почуття сорому, але й не скажеш, що сильно захоплює. Та і після перегляду важко позбутися думки, що від битви атомної блондинки та кінгсмана можна було очікувати куди більшого.