30 квітня в кінотеатрах стартували покази кримінального екшн-трилера “Смертоносне павутиння”, сюжет якого заснований на бідній творчій фантазії сценаристів. Знову з сумом констатуємо, що в наш прокат заблукав черговий представник низькобюджетного кіно, яке у Штатах зазвичай одразу виходить на відео і там же спокійно собі помирає. Про усі деталі, як завжди, розповідаємо в огляді.
Плюси:
бюджету вистачило принаймні на гарні сорочки для лиходіїв;
Мінуси:
максимально примітивний і водночас заплутаний для адекватного сприйняття сюжет; погана акторська гра; поганий екшн;
“Смертоносне павутиння” / Desert Dawn
Жанр кримінальний екшн-трилер
Режисер Марті Мюррей
У ролях Келлан Латц, Кем Жиганде, Чед Майкл Коллінз, Тексас Беттл, Майк Фергюсон, Майкл-Джон Вульф, Ніко Фостер, Гелена Гаро, Ґільєрмо Іван, Кріс Мехер
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2026
Сайт IMDb
Колишній алкоголік, а нині славний хлопака Люк Істон повертається з Лос-Анджелеса у рідне містечко в Нью-Мексико, щоб заступити на посаду шерифа. На Люка поглядає скоса його колега Джон Сайтс, який не отримав жадане підвищення, але згодом це стає найменшою проблемою для новоспеченого начальника. Серед мальовничих пустельних пейзажів в автівці було виявлено тіло самовбивці із набитою грошима сумкою в багажнику та фоткою мертвої дівчини в телефоні. Істон береться за розслідування та поринає у вир страшенно небезпечних розбірок кримінальних босів.
“Смертоносне павутиння” — лише друга режисерська робота в повнометражному кіно для Марті Мюррея. Та й перша, жахастик “Паранормальний острів” (2014), була справою давно минулих днів. А окрім участі Ланса Генріксена, якимись досягненнями похизуватися вона не могла — рейтинг 3,3 на IMDb виглядає промовисто.
Нове творіння американського кінороба відійшло не дуже далеко від провального попередника, дарма, що жанр змінився. Це типове малобюджетне кіно зі сценарієм від штучного інтелекту після затяжної цифрової депресії, акторськими виступами, амплітуда яких коливається між харизмою придорожнього стовпа та емоціями китайського тостера, і екшеном з грацією кат-сцен відеоігор 20-річної давнини.
Актори ледаче промовляють трафаретні репліки, з яких власне і складається переважна частина історії. При цьому, при усій її простоті та примітивності, тут на диво легко втратити нитку оповідання.
Глядача нещадно маринують романтичною лінією, єдиний сенс якої — витрусити з шафи нафталінове кліше “діва у біді”. Потім на горизонті з’являється кримінальний бос. За ним — другий, якщо раптом першого мурмила з інтелектом табуретки вам замало. Обидва тільки те і роблять, що перманентно скиглять про сумку з грошима, тому вже не можеш дочекатися, коли бравий поборник добра і справедливості їх пристрелить. Десь посеред усього хаосу з’ясовується, що в ці злочинні нетрі якимось дивом затесалася сестра головного героя. Вінцем драматургії стає помішаний на акваріумних рибках та якийсь підозрілий ексшериф.
Нарешті локалізація від прокатника виглядає як ніколи доречною: у таких смертельно нудних метаннях реально можна заплутатися, немов у павутинні.
Відверто на автопілоті відпрацьовують свій вельми скромний гонорар і місцеві зірки. Пік кар’єри Келлана Латца прийшовся на 2010-ті, коли він ще тримався на рівні другорядних ролей в “Сутінках”, “Нестримних 3” (2014) і навіть головної ролі у стрічці з бюджетом у $70 млн — мова йде про “Геракла” зразка 2014 року (до речі, тоді ж з різницею у пів року вийшов і “Геркулес” з Двейном Джонсоном). То був суцільно провальний фільм, але принаймні з амбіціями псевдоблокбастера, призначеного для широкого прокату. Після цього, якщо не брати до уваги телевізійну франшизу “ФБР”, Латц остаточно скотився у прірву direct-to-video кіно, де, як можна побачити, успішно животіє і досі.
Приблизно така сама доля чекала і партнера Латца на знімальному майданчику Кема Жиганде. Він також відмітився появою у “Сутінках”, після чого кар’єра ніби пішла вгору — згадуємо помітні в тодішньому прокаті 55-мільйонний мюзикл “Бурлеск” (2010) та 60-мільйонний постапокаліптичний екшн “Священник” (2011, для довідки, бюджет “Смертельного павутиння” склав $1,5 млн). Та у підсумку прориву так і не сталося, і Жиганде здебільшого задовольняється ролями у маячні на кшталт торішнього пшику “Любов зла”. Про інших виконавців, яких ви напевно побачите вперше у житті, годі й згадувати.
Будь стрічка настільки поганою, щоб це було аж добре — наприклад, якби з тутешніх пристрастей можна було щиро пореготати — тоді б не довелося сипати рецензійними штампами на кшталт “дарма витрачений час”. А так маємо просто вкрай низькосортне малобюджетне ніщо, де списані в тираж виконавці банально відбувають номер. І після перегляду в голові виникає лише єдина думка: а хто годував залишену в кабінеті шерифа рибку?
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: