Джордан Піл починав як комедійний актор, а найяскравіше його гумористичний талант помітний у відомому скетч-шоу «Кей і Піл». Тим цікавішим є його перехід на позицію режисера та сценариста з фільмами «Пастка» та «Ми», в яких Піл продемонстрував свій новаторський підхід до хорорів, трилерів та кінематографу в принципі. «Ноу» (Nope) продовжує заданий режисером вектор, у якому головне — дивувати глядачів. Розповідаємо у рецензії нижче, наскільки вдало це вийшло у Піла втретє.
«Ноу» / Nope
Жанр хорор, наукова фантастика
Режисери Джордан Піл
У ролях Деніел Калуя, Кеке Палмер, Стівен Ен, Майкл Уінкотт,
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Головні герої фільму — Отіс-молодший «О’Джей» Хейвуд (Деніел Калуя) та Емеральд Хейвуд (Кеке Палмер). Вони брат та сестра, які тримають ранчо коней спеціально для знімання у кіно Haywood Hollywood Horses. За пів року до початку подій їхній батько вмирає через загадкову трагедію: йому в голову на високій швидкості врізалася монетка, рана виявилася смертельною. Після цього справи у сім’ї пішли на спад, ранчо опинилася під загрозою продажу. Паралельно Хейвуди помічають, що над їхнім будинком зависло щось дуже схоже на НЛО. І вирішують засняти його, щоб заробити грошей.
Звернувшись до досить тривіальної зав’язки з НЛО, Піл знову використовує знайомий образ для донесення свого нестандартного бачення світу. Навіть у рамках якогось конкретного жанру «Ноу» загнати не вийде. Знайшлося тут місце для хорора, трилера, наукової фантастики, вестерна та соціальної драми. А якщо заглиблюватися ще сильніше, то виявиться, що весь фільм — це чи не ода кінематографа та безумцям, які його творять.
Втім, до останнього ще треба здогадатися, зіставивши всі фрази та шматочки з кінострічки. І ні, річ не в тому, що Піл зняв кіноголоволомку, які найчастіше кидають виклик розумовим здібностям глядачів. Навпаки, центральна сюжетна лінія «Ноу» максимально ясна та прозаїчна.
Родичі стикаються з чимось невідомим серед американської прерії та бачать у цьому легкий засіб для збагачення. Але швидко з’ясовується, що воно не таке вже й «легке», а таїть у собі смертельну небезпеку. Однак і тоді Хейвуди не відступаються від ідеї зняти НЛО, навіть якщо заради цього доведеться ризикувати своїм життям.
У такому розвитку сюжета у вибраній тематиці вже ховається дещо незвичний підхід Піла до історії. Люди у його фільмі — це також жертви, які безсилі перед НЛО. Але вони борються не за виживання, не за мир у всьому світі, а скоріше з виключно особистих спонукань. Їхні мотиви зрозумілі і вкрай людські, що підвищує загальну правдивість історії.
Сміливість та розпач героїв випливають із життєвих проблем, їх моменти героїзму — це швидкоплинні спалахи, а не постійна лінія поведінки. Піл уже втретє заглядає у своїй роботі за лаштунки людських душ — і знаходить там досить темні прагнення та похмурі, жорстокі думки. Які все одно зможуть знайти відгук у глядачів, оскільки щось подібне ховається у багатьох із нас.
І тим сумніше, що в останній своїй третині «Ноу» розмінює загальну поетичність і загадковість на простішу сюжетну лінію «людина проти звіра», де в ролі звіра — прибулець із космосу. Історія тоді стає примітивною, загальна напруга сходить нанівець. Це враховуючи, як грамотно Піл заграє з нервами глядачів у середині хронометражу. Одна зі сцен так взагалі вийшла максимально приголомшливою і явно не для людей зі слабкими нервами (і які страждають на клаустрофобію).
Але навіть тоді «Ноу» не змінює свого основного посилання, роблячи все, щоб піднести талант і геній людини, які часто межують з божевіллям. Лише з такої точки зору стане зрозумілим ключовий флешбек фільму, який із основною історією ніби й не пов’язаний зовсім. І якщо «історія» для вас — це набір якихось подій, які мають певний результат, то зв’язку і справді не буде.
Адже «Ноу» говорить із вами мовою кінематографа, а не діалогами чи думками. Десь на перетині барвистих кадрів (а фільм і справді шалено красивий), видатної роботи зі звуком, продуманого сценарію, правдивої акторської гри та інших нюансів кіновиробництва зароджується справжній сенс фільм.
При якому «Ноу» — це історія про те, як подолати бажання сказати горезвісне «ноу» і втекти якнайдалі, натомість дивлячись небезпеці прямо в її спотворені очі. Як засунути голову в пащу метафоричному леву і не виймати її, навіть коли зуби та кігті хижака вже встромилися у ваше тіло. Не заради нагороди чи слави, але лише через велич самого моменту.
Піл у своєму третьому особистому фільмі оспівує талант людини та її прагнення до творчості. Але робить це без зайвої романтики. Навпаки, «Ноу» через образ НЛО наочно демонструє, наскільки руйнівним та смертоносним може бути мистецтво загалом та кінематограф зокрема. Мистецтво у фільмі не рятує, а лише руйнує та вбиває. Але його ірраціональна магія все одно манить до себе — і продовжуватиме це робити, доки існує людство.