Рецензія на фільм “М'ячі догори” / Balls Up

15 квітня на сервісі Prime Video вийшла комедія “М’ячі догори”, режисером якої виступив один з творців “Тупого та ще тупішого” (1994) Пітер Фарреллі. Тож було неважко здогадатися ще до перегляду, якого штибу кіно на нас чекало (плюс пізня фільмографія Волберга в цьому контексті теж виглядає промовисто). Чи справді новинка видалася черговою стримінговою нісенітницею, а чи може кінороби цього разу влаштували глядачам приємний сюрприз — виклали в огляді нижче.

“М’ячі догори” / Balls Up

Жанр комедія
Режисер Пітер Фарреллі
У ролях Марк Волберг, Пол Волтер Гаузер, Моллі Шеннон, Бенджамін Бретт, Даніела Мельхіор, Ерік Андре, Саша Барон Коен, Єва Де Домінчі, Челсі Крісп, Каран Соні
Прем’єра Prime Video
Рік випуску 2026
Сайт IMDb

Працівники американської компанії, що займається презервативами Бред Левісон та Елайджа ДеБелл їдуть у Бразилію, де має пройти чемпіонат світу з футболу, щоб презентувати революційні нацюцюрники та стати офіційним продуктом турніру. Революційність гумового виробу полягає у тому, що він покриває і яєчка (і як до цього не допетрали раніше — задається питанням кожен стрічний-пересічний). Ця інновація подобається відповідальним особам, але під час святкування угоди бразильський чиновник Сантос пускається берега, що призводить до катастрофічних наслідків.

Таким чином контракт з бразильцями підписують конкуренти, а Бреда, Елайджу та інших співробітників чекає звільнення через банкрутство. Єдине, що залишається у невдачливих ексколег, це квитки на фінал мундіалю, тож обидва вирішують не втрачати цю можливість та сідають у літак. Але на стадіоні стається жахливий інцидент (погірше того, що був у скандальному фіналі КАН між Сенегалом та Марокко), коли наші герої, не питайте як, перешкоджають Селесао врятувати матч проти принципового суперника — аргентинців. З цього моменту кожен житель країни мріє поквитатися з кривдниками, які відібрали у них шанс на перемогу.

Якщо вам відоме ім’я Пітера Фарреллі, то ви напевно знаєте, з яких фільмів починав цей кінороб разом зі своїм братом Боббі. Перш за все згадуємо такі нетлінки, як “Тупий та ще тупіший” (1994) та “Дещо про Мері” (1998). В якийсь момент творчі шляхи родичів розійшлися і Пітер вирушив у вільне плавання. Здавалося, що він нарешті виріс зі штанців вульгарних комедій та став серйозним митцем, видавши дуже класну “Зелену книгу” (2018) та досить непогане “Пиво зі смаком дружби” (2022).

Але згодом Фарреллі повернувся до витоків, зокрема перекочував на Amazon, де і вийшли його останні роботи — дурня під назвою “Рікі Стенікі” (2024) та власне “М’ячі догори”, де рівень екранного безглуздя просто зашкалює. Навіть страшно уявити, що режисер утне у прийдешньому “Я граю Роккі” — біографічній драмі, присвяченій історії створення культового фільму з Сильвестром Сталлоне. З одного боку у Фарреллі є успішний кейс у драматичному кіно, результатом якого став “Оскар” за найкращий фільм, з іншого — після перегляду “М’ячів догори” оптимізму щодо наступного проєкту постановника якось поменшало.

Щодо героя нашого сьогоднішнього огляду, то він чудово вписується в особливий жанр, в народі відомий як “тупа американська комедія”. Причому з ухилом саме у характеристику тупа, тоді як комедійний складник — суто номінальний. Звісно, на кожен товар знайдеться свій покупець, і Фарреллі чудово це розуміє. Та й не біда, що на камео Мессі не вистачило грошей (якщо пам’ятаєте, у 2017 році у “Трьох іксах: Реактивізації” засвітився Неймар). Але видавати щось настільки мертвонароджене, примітивне, дурне та просто не смішне — це ще треба примудритися.

Єдиною дійсно кумедною сценою на весь фільм є караоке у виконанні персонажа Волберга, що взявся співати Somebody That I Used to Know. Це реально топмомент, коли втриматися від сміху рішуче неможливо. В усьому іншому зустрічайте ділдо в першій же сцені; наповнені кокаїном диво-презервативи, які треба проковтнути, а потім самі розумієте що; кокаїнового алігатора (десь тут згадався і “Ведмідь під кайфом”), рибу у пенісі, яку необхідно дістати ротом; а якщо і цього замало — то нестерпного у поганому сенсі Сашу Барона Коена (грає він, до речі, брата бразильської супермоделі Жизель Бюндхен).

Грець із тим, що американці вирішили провести свій кіношний мундіаль в Бразилії у 2025-му, коли реальний турнір має пройти влітку у них на батьківщині (плюс в Канаді та Мексиці). Принаймні сюжетно це обґрунтовано, адже в Бразилії футбол зійде за релігію. А от в плані персонажів ми отримали щось на кшталт “Мачо і ботана” на важких наркотиках. За рівнем гумору “М’ячі догори” стають в один ряд з найбезглуздішими опусами з Адамом Сендлером.

Марк Волберг продовжує стрімко скочуватися у прірву стримінгових дурниць-одноденок — за останні кілька років ми його бачили у нетфліксівських “Час для себе” (2022) та “Спілці” (2024), еплівських “Сімейному плані” (2023) та “Сімейному плані 2“ (2025), амазонівських “Брудній грі” (2025) та власне “М’ячах догори”. Пол Волтер Гаузер ніби пішов шляхом Фарреллі — у 2019-му він знімався у Клінта Іствуда в “Річарді Джуеллі”, де дуже непогано себе проявив, а тепер от на пару з Волбергом випорожнюється кокаїновими презервативами.