Сиквели, ремейки, перезапуски — сучасний Голлівуд давно живе за принципом “повернути те, що вже працювало”. Але іноді серед цього потоку з’являються проєкти, які не просто намагаються зіграти на впізнаваності імені чи жанру, а пробують переосмислити знайомі формули. “Супер драйвер” якраз із таких випадків. На перший погляд, це типова молодіжна комедія від людини, яка колись подарувала світові максимально простий і місцями відверто тупуватий гумор. То що у нього вийшло цього разу?
Плюси:
ностальгійний вайб і атмосфера старих комедій; жива хімія між головними персонажами; тепла історія про дорослішання, дружбу і кохання; хороша акторська гра основного складу; приємна, легка картинка
Мінуси:
передбачуваний і занадто простий сюжет; слабко прописані другорядні персонажі; відсутність яскравих несподіваних моментів
“Супер Драйвер” / Driver’s Ed
Жанр комедія, мелодрама
Режисер Боббі Фарреллі
У ролях Сем Нівола, Софі Телегадіс, Моллі Шеннон, та ін.
Прем’єра 14 травня, 2026 року, кінотеатри
“Супер Драйвер” маскується під чергову дурнувату історію про підлітків і проблеми дорослішання, а насправді виявляється значно теплішим і більш ностальгійним кіно, ніж можна було очікувати. І головне питання тут навіть не в тому, чи смішно, а в тому, чи здатна ця історія зачепити трохи глибше, ніж стандартний набір жартів і ситуацій.
Є режисери, від яких ти приблизно знаєш, чого чекати ще до першого трейлера. Особливо коли мова йде про одного з творців “Тупий і ще тупіший”. У голові одразу виникає набір асоціацій: максимально простий гумор, іноді відверто сороміцький, прямолінійний, без особливої глибини, зате з акцентом на абсурд і ситуаційні приколи. Але тут “Супер драйвер” приємно дивує, бо замість чергового набору тупих гегів ми отримуємо щось значно тепліше і навіть, не побоюся цього слова, душевніше.
Так, це все ще молодіжна комедія з відповідними жартами, але вона несподівано працює як ностальгійне роуд-муві, яке не просто розважає, а й чіпляє за щось більш особисте. І саме це відчуття — що перед тобою не черговий одноразовий продукт, а стрічка з характером тримається майже до самого фіналу.
Події фільму “Супер Драйвер” розгортаються навколо групи підлітків, які вирішують піти на, м’яко кажучи, не найрозумніший крок — викрасти навчальну машину, щоб вирушити у власну, трохи божевільну подорож. Формально це історія про дорогу, пригоди і купу абсурдних ситуацій, у які вони потрапляють, але по факту це розповідь про дорослішання, про дружбу, про перші серйозні почуття і про ті моменти, коли ти ще не до кінця розумієш, хто ти і куди рухаєшся. І що найцікавіше, фільм не намагається робити з цього щось надто глибоке чи пафосне — він залишає все максимально простим, але водночас щирим.
Найбільший сюрприз це те, наскільки добре працює подібна історія саме як ностальгія. Вона буквально просякнута вайбом нульових і початку десятих, коли подібні комедії виходили регулярно і були чимось абсолютно природним. “Супер драйвер” дуже точно ловить цей тон, показує дурнуваті рішення і трохи перебільшені ситуації, але при цьому щось дуже впізнаване у поведінці персонажів.
Фільм чітко б’є у спогади про ті часи, коли ти сам робив щось максимально необдумане, але щиро вірив, що це правильно. І навіть якщо в реальному житті все було не настільки екстремально, як тут, сам емоційний посил працює безвідмовно.
Несподіваним плюсом нової стрічки є її персонажі. Здавалося б маємо типовий набір для такого кіно: різні характери, трохи кліше, трохи перебільшення. Але Фарреллі молодший якимось чином робить так, що вони не відчуваються картонними. У кожного є свій бекграунд, свої мотиви, нехай і доволі прості, але зрозумілі. І найголовніше між ними є хімія. Вони взаємодіють природно, жартують, сваряться, підтримують одне одного. Тут немає відчуття, що хтось зайвий або створений просто для галочки. Навпаки, кожен персонаж працює на загальну історію, і в якийсь момент ти ловиш себе на тому, що тобі реально не все одно, що з ними буде далі.
Звісно, без мінусів не обійшлося і найочевидніший з низ це передбачуваність. Фільм з самого початку обирає дуже чітку формулу і не відступає від неї ні на крок. Тут немає якихось несподіваних поворотів, складних рішень чи моментів, які могли б вибити з колії. Ти приблизно розумієш, куди все йде, і в більшості випадків не помиляєшся. І це важливо прийняти ще до перегляду. Бо якщо чекати чогось нестандартного або, навпаки, максимально жорсткого у стилі старих комедій Фарреллі, то можна розчаруватися. “Супер Драйвер” свідомо обирає середину і тримається її до кінця.
Другорядні персонажі є ще однією слабкою стороною цього фільму. Вони тут скоріше функціональні. Хтось потрібен, щоб підштовхнути сюжет, хтось, щоб створити конфлікт, хтось — просто як фон. І в цьому плані стрічка не намагається їх якось серйозно розкрити. Вони існують, виконують свою роль і зникають. І якщо головній четвірці це можна пробачити за рахунок їхньої харизми, то всі інші виглядають досить пласко і не залишають після себе нічого.
Візуально “Супер драйвер” теж залишає приємне враження. Картинка легка, яскрава, місцями навіть трохи “лампова”. Це не той випадок, коли хочеться розбирати кадри на скриншоти, але й не той, де все виглядає дешево або неохайно. Все працює на загальний настрій — простого, теплого, трохи безтурботного кіно, яке не намагається бути більшим, ніж воно є.
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: