Фільми про протистояння людини та різноманітних звірів виходять регулярно ось уже кілька десятків років. «Щелепи», «Піраньї», «Ведмідь» та десятки інших варіацій одного сюжету (місцями — досить фантастичні) зовсім не планують зникати з екранів. При цьому якихось одкровень вони вже давно не дарують. Ось і «Звір» з Ідрісом Ельбою бере знайому фабулу, як небезпечний елемент надаючи дикого лева. Розповідаємо у рецензії, наскільки фільму вдалося вразити.
«Звір» / Beast
Жанр трилер
Режисер Балтазар Кормакур
У ролях Ідріс Ельба, Іяна Халлі, Ліа Сава Джефріс, Шарлто Коплі
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2022
Сайт IMDb
Сюжет концентрується на сім’ї професора Нейта Семюелса (Ідріс Ельба). Він разом із двома дочками, Мередіт (Іяна Халлі) та Норою (Ліа Сава Джефріс), приїжджає до Африки. Привід для цього видався сумний — смерть дружини Нейта та матері дівчаток. Щоб прийти до тями та порозумітися один з одним, вони й вирушили в подорож по місцях, де працювала їх родичка. В Африці їх зустрічає старий друг Нейта — Мартін (Шарлто Коплі). Він доглядає місцевий прайд левів. Але поїздка швидко перетворює на кошмар, коли родина Нейта стикається з диким левом, який навмисно вбиває людей.
Говорячи відверто, лев — не найбільша небезпека, яку демонстрував нам кінематограф. Тому фільм максимально «заземлив» решту персонажів. Головний герой тут — звичайний лікар, яка не знає про поведінку левів майже нічого. А персонажа, який міг би швидко оцінити ситуацію та вчинити якнайкраще, швидко обмежують у можливостях.
Фільм загалом намагається бути максимально реалістичним і не показує зайвий раз відвертий героїхм. Герої тут частіше ховаються і відсиджуються, ніж стикаються з небезпекою віч-на-віч. Підхід реалістичний, але дещо нудний. І на його фоні різко виділяється фінальна битва зі левом — своїм пафосом і тим, що практично межує з дурістю розпалом пристрастей.
На жаль, нудьга — це основна емоція при перегляді «Звіра». І навіть не сказати, що це якийсь поганий чи неопрацьований фільм. Навпаки, сценаристка Хайме Прімак-Салліван все дуже акуратно розписала, а режисер Балтазар Кормакур втілив на екрані. У «Звірі» немає відверто неякісних елементів, але і приємних відкриттів він не дарує.
Основним незвичайним елементом у стандартній концепції «людини проти звіра» нібито замислювалася сімейна драма Нейта. Але вона виконує винятково стилістичні функції. Деколи здається, що фрагменти з померлою дружиною Нейта потрібні лише для того, щоб якось розтягнутися хронометраж.
У відносинах Нейта зі своїми дочками також немає жодних особливостей. Вони не розуміють один одного, а смерть мами лише все загострила для дівчаток. І тут обігрується стандартна схема, коли зіткнення з кризовою ситуацією дозволяє знайти людям спільну мову. У цьому плані в «Звірі» все йде як по рейках, а розвиток сюжету в деяких сценах настільки передбачуваний, що його можна зрозуміти заздалегідь аж до окремих фраз у діалогах.
Сам лев як головний ворог нехай і малюється безумовно небезпечним, але на емоційному рівні при перегляді відчувається приблизно ніяк. Для нього навіть пояснення вигадали логічне, чому він на людей так розлютився, але все одно він не відчувається окремим персонажем. Лев тут просто забезпечує екшен-сцени та підтримує відчуття постійної загрози.
При цьому дивитися на «Звіра» приємно. Види диких африканських саван мают гарний вигляд, а як режисер Кормакур регулярно використовує у фільмі тривалі панорами та фільмування одним планом, щоб підкреслити загальну напругу та напруження пристрастей. А ось саундтрек у «Звірі» максимально безідейний та нудний, його ніби писали за всіма найгіршими шаблонами голлівудських фільмів.
І за підсумком після перегляду ловиш себе на думці, що краще б «Звір» був навіть гіршим, ніж він вийшов. Адже погані фільми часом запам’ятовуються хоч би своєю тупістю, їх цікаво обговорювати. Але «Звір» занадто прісний фільм і вивітрюється з пам’яті практично відразу після перегляду.